ПОВІТРЯ

ПОВІ́ТРЯ, я, с.

1. Невидима газоподібна речовина (головним чином із суміші азоту й кисню), яка оточує земну кулю і якою дихають люди й тварини. Повітря — ця всюдисуща суміш газів — найнеобхідніша умова нашого життя (Наука.., 5, 1967, 11); Усміхається пречисте небо, Все повітря пахощами дише (Фр., XIII, 1954, 329); Весь ранок дихав [Т. Г. Шевченко] свіжим, чистим повітрям, насолоджуючись тишею безкрайого степу (Тулуб, В степу.., 1964, 250); * У порівн. Нам треба миру, як води й повітря, Як хліба й сонця, — миру треба нам (Рильський, III, 1961, 72); // перен. Неодмінна умова існування кого-, чого-небудь. Наукова цінність у літературознавстві придається конкретним фактам — цьому повітрю кожної науки (Вітч., 6, 1966, 162); // перен. Умови, обстановка, породжувані соціальним середовищем, колективом і т. ін. А хіба ж завтра не буде те саме — служба, телята, символізм і капуста? Припухлі очі і позіхання?.. Йому зробилося душно од того повітря — і, не стямившись навіть, він кинув нарешті: — Як можете… ви… Свинство! (Коцюб., II, 1955, 220); * Образно. Стоять на вулицях до самих передмість десятки тисяч пражан, ще змарнілих від хронічного недоїдання, бурхливо сп’янілих від чистого повітря волі (Гончар, III, 1959, 458).

∆ Абсолю́тна воло́гість пові́тря див. абсолю́тний.

◊ Ковтну́ти пові́тря див. ковтну́ти; Легке́ пові́тря див. легки́й; На [сві́же, чи́сте, ві́льне і т. ін.] пові́тря [вихо́дити, ви́йти, вирива́тися, ви́рватися і т. ін.] — виходити з приміщення надвір. — Парить, так парить! Ми от з ним і вийшли на свіже повітря (Мирний, III, 1954, 141); Бійці-піхотинці, що трималися ніч у будинку, вирвавшись тепер на свіже повітря, на ходу приєднувались до своїх підрозділів (Гончар, III, 1959, 164); На [сві́жому, чи́стому, ві́льному і т. ін.] пові́трі — надворі, поза приміщенням. На повітрі готовилися.. котли каші, борщу, цілі запечені барани, величезні шмати м’ясива (Хотк., І, 1966, 104); От би коли лягти отам під коморою, на свіжому повітрі — і заснулося б!.. (Мирний, III, 1954, 150); Оксен поплескав його по блідих щоках, які свідчили про те, що дитина просиділа цілу зиму в хаті і не бувала на свіжому повітрі (Тют., Вир, 1964, 175); Робота на чистому повітрі, на вольному морі здалась вербівцям багато легшою, ніж робота в сахарнях (Н.-Лев., II, 1956, 240); З Черновець [Чернівців] вибираюсь через те, що літом все-таки краще бути на зовсім вільному повітрі (Л. Укр., V, 1956, 343); Сві́же пові́тря — нові ідеї, думки, суспільні погляди. Це були загалом роки найтемнішої реакції 1905 року.. Проривались подуви свіжого повітря, по Глухову засновувались гуртки для вивчення політекономії (Вас., IV, 1960, 41); У пові́трі па́хне чим — відчувається щось (про настрої суспільства). В повітрі пахне реакцією, а значить і порохом (Коцюб., III, 1956, 285).

2. Вільний простір навколо землі. [Перелесник:] Поглянь, як там літає павутиння, кружляє і вирує у повітрі (Л. Укр., III, 1952, 246); В повітрі, рокочучи, йшли літаки, Піднісши на крилах червоні зірки (Бажан, І, 1946, 121).

◊ Виса́джувати (ви́садити) в пові́тря див. виса́джувати; Ви́сі́ти у пові́трі див. ви́сі́ти; Зли́нути в пові́тря див. злина́ти; Зліта́ти (злеті́ти) в пові́тря див. зліта́ти ¹; Пови́снути в пові́трі див. повиса́ти.

3. З окличною інтонацією вживається як сигнал попередження про повітряний наліт. Пасєков, крикнувши «Повітря!», вискочив з машини.. Юнкерси розгортались над дорогою (Перв., Дикий мед, 1963, 294).

4. рідко. Вітер, вихор. Те лихо звалось білою війною.. Вона була немов лихе повітря, Що прилітає на совиних крилах (Л. Укр., І, 1951, 114); Повів повітря.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 677.

Повітря, ря, с.

1) Воздухъ. Левиц. І. 25. О. 1862. IX. 115. Летить орел понад хутір, а в повітру в’єтсі. АД. II. 20.

2) = Повітриця. Вх. Уг. 260.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 223.

пові́тря— вільний простір нав­коло землі (від «по + вітер» — по­путний вітер); за повір’ями, на­повнений різними духами, серед них і злими, що шкодять людині й тварині; духи впливають на приро­ду, наприклад накликають дощ або його стримують; вітер може принести різні хвороби, пошесть; люди здавна моляться божкам по­вітря, просять їх допомогти зібра­ти добрий урожай, застерегти від нещасть тощо; під свої моління взяла повітря («воздухи») і церква; див. ще бу́ря, ви́хор, ві́тер, дму́хання.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 460.