КІНЕЦЬ

КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч.

1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок. В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (Н.-Лев., II, 1956, 168); Він просить у Хаєцького ножа, щоб зачищати кінці кабеля (Гончар, І, 1954, 50); // Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо. Дуже жалкую я, що не маю кінця Вашої книжки «В поті чола» (Коцюб., III, 1956, 116).

◊ В оби́два кінці́ — туди й назад. — Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен.. — А хто їх там лічив,— стримано відповів мандрівник.. — Кажуть, двадцять тисяч в обидва кінці? (Довж., І, 1958, 77); В усі́х кінця́х чого— всюди, скрізь; Дохо́дити (дійти́) [до] кінця́ див. дохо́дити; Зво́дити (звести́, зв’я́зувати) кінці́ [з кінця́ми]: а) узгоджувати різні частини, сторони якої-небудь справи. Інший заведе-заведе, так що ну; та не зведе кінців, та тільки вже мовчки гарчить на других (Кв.-Осн., II, 1956, 248); [Бондар:] Ви ж самі не можете звести кінці з кінцями у цих папірцях (Зар., Антеї, 1961, 40); б) ледве справлятися з нестатками. Усіх людей ділив [Григорій] на багачів, злидарів і тих, що сяк-так крутяться на землі, зводячи кінці з кінцями (Стельмах, Хліб.., 1959, 236); З (із) кінця́ в кіне́ць; Від кінця́ до кінця́ — з одного краю в інший. Він ще раз проходить його [двір] од кінця до кінця, самотній і безпомічний (Коцюб., II, 1955, 19); З гір, із далеких лісів ринуть в долину вітри, шарпаються з кінця в кінець (Кол., На фронті.., 1959, 194); Знайти́ кіне́ць див. знахо́дити; З рі́зних (усі́х і т. ін.) кінці́в — з різних (усіх і т. ін.) боків, сторін; звідусіль. Дзвін загудів. По дворі почали мигтіти ченці молоді, як мухи, зо всіх кінців (Вовчок, VI, 1956, 253); Кінці́в не знайти́ — ні про що не дізнатися; Кінці́ [з кінця́ми] не схо́дяться (не зійшли́ся): а) важко справлятися комусь із труднощами, нестатками; не йде справа на лад. Мене дуже тягне на різдво поїхати на Русь, та якось не сходяться кінці. Треба сидіти та вчитися (Стеф., III, 1954, 28); б) немає узгодженості, відповідності між різними частинами, сторонами якої-небудь справи. — Ти ж.. комору в порядку передав? — Та трохи не зійшлися кінці з кінцями. Нестачу я завтра ж донесу (Стельмах, Правда.., 1961, 322); Кінці́ [з кінця́ми] схо́дяться (зійшли́ся): а) щось робиться, здійснюється так, як належить; б) є узгодженість, відповідність між різними частинами, сторонами якої-небудь справи; Кінці́ знайти́ — дізнатися про що-небудь. [Оксана:] Артем зміг би кінці знайти (Корн., II, 1955, 131); Кінці́ [у во́ду] хова́ти (захова́ти і т. ін.) — не залишати ніяких слідів злочину, вчинку. — Мені поперед усього треба людей розумних, .. кованих на всі чотири ноги ..Щоб уміли робити моїм іменем.. і ховати кінці в воду… (Фр., VI, 1951, 358); На кінці́ язика́ є (знахо́диться і т. ін.) що в кого, рідко кому: а) хтось завжди швидко, без труднощів дає відповідь на що-небудь; б) хтось має велике бажання що-небудь сказати. По розпалених обличчях молдуван видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (Коцюб., І, 1955, 193); На (у) всі́ (рі́зні) кінці́ — на (у) всі (різні) боки, сторони. У нас зійшло вже сонце, його вогні ми шлем на всі кінці… (Сос., І, 1957, 479); Вершники на момент круто збили коней і потім з тваринним криком кинулись у різні кінці (Панч, В дорозі, 1959, 36); Не з то́го кінця́ роби́ти (почина́ти й т. ін.) що — не так, як треба робити, починати тощо; Па́лиця з двома́ кінця́ми; Па́лиця на два кінці́; У па́лиці два кінці́ — якийсь захід може повернутися злом і проти того, хто його починає.

2. Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, пов’язаний із цим моментом. В кінці літа Тасю одвезено до школи (Коцюб., І, 1955, 321); Кінець дня минув у напруженій роботі (Трубл., II, 1955, 274); // Завершення, закінчення чого-небудь. Кінець діло хвалить (Номис, 1864, № 10005); [Степан:] Бачу, дружбі нашій кінець (Корн., II, 1955, 120).

◊ Від (з) поча́тку до кінця́ — повністю, цілком. Заграти [«Крейцерову сонату»] цілу, з початку до кінця, ..їй не під силу (Л. Укр., V, 1956, 221); Відни́ні й до [кінця́] ві́ку див. відни́ні; Дово́дити (довести́) до кінця́ див. дово́дити; Дої́хати кінця́ див. доїжджа́ти; І ді́лу кіне́ць — що-небудь закінчено; і все. Проковтнув би його [вареник], та й кінець ділу; так гріх, піст зайшов (Кв.-Осн., II, 1956, 110); Кла́сти (покла́сти) кіне́ць див. кла́сти; Під кіне́ць чого — під час закінчення чого-небудь. Так пройшло кілька репетицій і під кінець їх Настя робила часом більше помилок, ніж впочатку [спочатку] (Л. Укр., III, 1952, 585).

3. перен., розм. Смерть, загибель. — Тож він завтра із другою Піде під вінець… А я собі під водою Знайду вже кінець! (Л. Укр., І, 1951, 325); Зворушення, прощання і подорож прискорили його кінець (Коб., III, 1956, 306); І океанів тих немає, Щоб вірні роз’єднать серця… Тому й сичиш ти, люта зграє, Свого чекаючи кінця (Рильський, Мости, 1948, 53).

Боро́тися до кінця́ — боротися до останньої хвилини життя. В неї [Ясногорської] ще залишається найвища святиня — рідний народ. Це так багато, що заради цього варто жити й боротись до кінця (Гончар, III, 1959, 190); Кіне́ць сві́ту — за християнським віровченням і народним повір’ям, загибель світу. — Ото чули — отець Павло вичитував з євангелія, що кінець світу скоро (Еллан, II, 1958, 7).

4. мор. Мотузка, канат для причалювання суден. На кормі стояв з приготовленим кінцем сам боцман (Ткач, Крута хвиля, 1956, 271).

◊ Віддава́ти (відда́ти) кінці́ див. віддава́ти.

$ Без кінця́; Без кінця́-кра́ю; Без кінця́ й кра́ю: а) дуже далеко, безконечно. В голові була одна думка, одне бажання, щоб ця дорога розтяглася без кінця-краю… (Коцюб., І, 1955, 250); б) дуже довго. Ніяково було сидіти «в гостях» без кінця (Л. Укр., V, 1956, 361); в) безперервно, весь час. Лиш в коридорі вартового лунають кроки без кінця (Сос., II, 1958, 402); г) дуже велика кількість; безліч. Нижче летіли і крутились чорногузи, качки і.. різного дрібного птаства без кінця й краю (Довж., І, 1958, 173); До кінця́ — цілком, повністю. Щоб Вас [В. М. Гнатюка] до кінця розсердити, то попрохаю ще вислати 1 пр. «Кобзаря» Шевченка (Коцюб., III, 1956, 289); Зроби́ти кіне́ць див. зроби́ти; Кіне́ць кінце́м — у кінцевому підсумку, нарешті. Трудом ми все на світі робим, Трудом живем, кінець кінцем! (Нех., Ми живемо.., 1960, 95); Нема́є (не бу́де, не було́, не ви́дно і т. ін.) кінця́ (кінця́-кра́ю, ні кінця́ ні кра́ю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося. Здавалось, плавням нема кінця-краю (Коцюб., І, 1955, 360); б) щось дуже довго триває. — Припиняйте позачергові дебати, бо не буде їм ні кінця ні краю (Чаб., Тече вода.., 1961, 175); в) безліч кого-, чого-небудь. Сім днів вони не їли й відбивають атаки люті ворогів.., а ворогам кінця немає (Сос., II, 1958, 438)

КІНЕ́ЦЬ², прийм., розм. На краю. Балаш з Кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти (Н.-Лев., II, 1956, 319); Давид ще довго сидів кінець стола і щось швидко натхненно писав (Головко, II, 1957, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 163 - 164.

Кінець, нця́, м.

1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. Посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. І. 33. На при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже… до кінця. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. Кінець віку. а) Окончаніе жизни. Оце вже кінець мого віку. б) Конецъ міра. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. ЗОЮР. II. Дійти кінця́. Окончить. Св. Л. 134. А вже ж я тобі доїду кінця! Ужъ я тебя доканаю! Ном. № 3651.

2) Конецъ (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Кінцем ножа копирсає. Кінці в край. Нѣтъ выхода, безвыходное положеніе. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. Новомоск. у. Залюбовск.

3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конецъ. Маркев. 64.

4) Край, предѣлъ. Позбірав вибраних од кінця землі до кінця неба. Єв. Мр. XIII. 27. Употребляется какъ нарѣчіе съ родительнымъ падежемъ: кінець стола, кінець села. На концѣ стола, села. Сидить батько кінець стола. Шевч. 71. Тоже значитъ и кінці стола. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. Кв. II. 69.

5) Окончаніе книги. Кінець Чорній Раді. К. ЧР. 422. Ум. Кінчик, кінчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок. МВ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 244.