ЗРОБИТИ

ЗРОБИ́ТИ, зроблю́, зро́биш; мн. зро́блять; док.

1. перех. Виготовити який-небудь предмет, якусь річ і т. ін. Не взявшись за сокиру, хати не зробиш (Номис, 1864, № 7182); Зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду (Шевч., II, 1953, 45); Вчителеві треба було зробити ліжко та шафи для книжок (Стельмах, II, 1962, 397); // Приготувати їжу, виготовити напій. І коливо з куті зробили, Сити із меду наситили (Котл., І, 1952, 90); [Круста:] З винограду вино зробити — не велике чудо, ні, ти зроби його з води! (Л. Укр., II, 1951, 405); Взяв [Абдулаєв] півбарана і зробив із нього шашлик для всього взводу (Тют., Вир, 1964, 490); // Створити що-небудь. «Звенигора» [кінофільм] в моїй свідомості відклалася як одна з найцікавіших робіт. Я зробив її якось одним духом — за сто днів (Довж., І, 1958, 22).

2. перех. і рідко неперех. Виконати якусь роботу, дію; виявити якусь діяльність; здійснити що-небудь. Не кайся, рано вставши,— більше зробиш (Номис, 1864, № 5909); — Де тобі, кажуть, проти здорового зробити? та й дають меншу ціну проти других (Кв.-Осн., II, 1956, 401); Жили ми при достатку, всього було доволі; що було собі задумаю, те й зроблю; все мені вільно було (Вовчок, І, 1955, 3); Все, що тільки залежить чи буде залежати від мене, я все зроблю для нашої справи, хоч би се було для мене і трудно і тяжко (Л. Укр., V, 1956, 19); Товариші вже ставили зброю на запобіжники, і Маковей зробив те ж саме (Гончар, III, 1959, 438); Я дотримуюся тієї думки, що коли в спішній роботі є серйозність — цю роботу ніколи не зробити так швидко, як треба (Ю. Янов., II, 1958, 112); // перех. У сполуч. з деякими іменниками означає виконання, здійснення того, що виражають ці іменники. А щоб повірить Турна слову, Тож посила зробить умову , Як завтра виставляти рать (Котл., І, 1952, 282); — А ви ревізію зробіть,— порадив Федір Іванович (Головко, II, 1957, 495); Перев’язку зробили акуратно, промивши рану озерною водою (Тют., Вир, 1964, 318); — У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження (Гончар, III, 1959, 62); Щоб не зробити знов помилки, прийшов до вас (Сос., І, 1957, 446); Міністр зробив тактовну паузу (Довж., І, 1958, 395); — Виконуючи службовий обов’язок, я мушу зробити у вас обшук (Стельмах, І, 1962, 596); // перех. У сполуч. з іменниками на означення рухів (людини) вказує на здійснення цих рухів, виражених іменниками. Поет зробив поривчастий рух, але вона [актриса] спинила його, хитнувши головою (Л. Укр., III, 1952, 696); Лукія постояла в нерішучості, зробила крок, а потім знову спинилася (Кочура, Зол. грамота, 1960, 372); — Щастя не можна награбувати, його треба створювати самим! — І правиця майора вже зробила плавний жест на захід (Гончар, III, 1959, 130); // перех. У сполуч. із словами на означення міри, кількості вказує на обсяг виконаної роботи, дії. Двічі, тричі зробив що — уже йому [Максимові] й не хочеться, уже йому новинку подавай (Мирний, І, 1949, 210); За добу вони [батальйони] мали перевалити хребет, зробити кожен до півсотні кілометрів (Гончар, III, 1959, 98); // перех., чим. Досягти, домогтися чого-небудь завдяки чомусь, за допомогою чогось. Уранці Ївга розсудила, що журбою нічого не зробиш, треба що-небудь робити (Кв.-Осн., II, 1956, 281); [Морозиха:] Чого чарами не зробиш?.. На світі усяке є зілля — і до отрути, і до любощів… (Кроп., І, 1958, 76).

Зроби́ти бі́знес, розм.— мати якийсь зиск, вигоду, одержати що-небудь унаслідок певних дій, продажу, спекуляції і т. ін. Бразильські бродяги ловили гадюк Півроку від рана й до пізна, І той, хто життям не сплатив за цей трюк, Зробив на плазуючих бізнес (Мур., Осінні сурми, 1964, 75); Зроби́ти вра́ження див. вра́ження¹; Зроби́ти кіне́ць, заст.: а) (кому) убити кого-небудь. [Покликач:] Зосталось три почеснішого стану, то вирок їм ще затвердити має божистий цезар-імператор. [Голоси:] Маєш! Коли ж се буде? Ми не згодні ждати! Вони втечуть! Не підемо додому, поки не зроблять їм кінець (Л. Укр., II, 1951, 537); б) (чому) припинити що-небудь, покласти край чомусь. І ви, дівчата білолиці, Зробім кінець своїм бідам, За горе ми заплатим горем — А доки нам сидіть над морем? (Котл., І, 1952, 103); А за містом січ кривава Аж до вечора тривала,— Ніч зробила їй кінець (Фр., XIII, 1954, 370); Зробі́ть ла́ску див. ла́ска.

◊ Зроби́ти гак див. гак; Зроби́ти гіга́нтський крок упере́д див. гіга́нтський; Зроби́ти своє́ [ді́ло] — виконати свою роль, призначення; дати певні наслідки. Не придатні до життя, хворобливі, штучні, надумані форми, зробивши своє, гинуть (Еллан, II, 1958, 72); Зусилля наших шістьох рук, щира робота Тайах і наша, горілка в роті й шлункові — зробили своє діло. Незнайомий остаточно прокинувся (Ю. Янов., II, 1958, 54); Хтось (щось) пого́ди не зро́бить див. пого́да; Зроби́ти честь див. честь.

3. перех. і неперех. Учинити певним способом, чином. А ще б краще ви зробили, Якби замість старого Та обрали молодого Завзятого молодця, Преславного запорожця Івана Кравченка-Наливайка (Шевч., II, 1953, 138); І навіщо він оженився! Так, він зробив на злість, але не Насті, а собі (Коцюб., І, 1955, 26); Дядько радить мені заїхати в Коломию, та я відай так і зроблю (Л. Укр., V, 1956, 147); — Послухайся мене, Давиде.— Послухатись можу, а зроблю по-своєму,— сміється Давид (Стельмах, І, 1962, 481); // кому, чому, з ким-чим, рідко над ким. Учинити як-небудь щодо когось, заподіяти кому-, чому-небудь щось. Стала [Оксана] вп’ять молитися і бога прохати, щоб простив їй сей тяжкий, смертельний гріх, що вона хотіла зробити над дитиною (Кв.-Осн., II, 1956, 458); — Та я тобі за цюю шкоду — Ти знаєш, що зроблю?.. Як муху задавлю! (Гл., Вибр., 1951, 39); — Ти знаєш, що ми панщанні люди: пан зробить з нами, що схоче, і вволить свою волю (Н.-Лев., II, 1956, 190); — Чого ж ти розкричалася? Що я зроблю твоїй канапці? Золота вона, чи що? — Золота чи ні, а псувати нової речі я не позволю! (Л. Укр., III, 1952, 500).

Нічо́го не зро́биш — уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, на означення вимушеного примирення з тим, що є. — Невже ви таки справді думаєте, що мені легко.. повз самий двір пройти! Але нічого не зробиш. Краще помучиться ще якийсь місяць, аніж потім усе життя каятись (Головко, II, 1957, 577); Що [ж ти] зро́биш — уживається на означення безпорадності, неможливості щось змінити, щось вдіяти. Тяжко, не рукою, а грудьми видавлював чоловік свою позичку, але що зробиш, коли треба стягнутись на конячку (Стельмах, II, 1962, 95); Що [ж ти] йому́ зро́биш — уживається на означення неможливості справитися з ким-, чим-небудь, вплинути на когось. Виприснув Федір, як клинець з-під обуха… Й тепер виприсне… Ти його туди, а він тобі — відтіля! Що ти йому зробиш? (Мирний, IV, 1955, 233).

4. перех., з ким-чим. Використати певним чином, знайти якесь застосування і т. ін. — Гарний коник! — казав дід. — Що ж ти з ним зробиш? (Мирний, І, 1954, 168); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: «Шалений! Що зробив ти із своїм життям?» (Рильський, III, 1961, 316).

5. перех. Перетворити, обернути на кого-, що-небудь. Уже він (уміє) з чорного біле зробити (Номис, 1864, № 6962); — Ти й з будня яке мені свято зробила!.. (Барв., Опов.., 1902, 82); Як не сварилася, не лаялась, не билася Оришка, а не зробила з дочки працьовитої кріпачки, невсипущої хазяйки, вірної слуги (Мирний, IV, 1955, 33); Ревнощі — це брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Головко, II, 1957, 114); // кого ким. Призначити або обрати ким-небудь. — Я його талан співецький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю (Л. Укр., І, 1951, 382); — Я частую вас, пани-браття.. Не з нагоди того, що ви зробили мене своїм отаманом (Довж., І, 1958, 257); // Схарактеризувати кого-небудь певним чином. — Що ж він вам заподіяв? — пита Чіпка. — Як що? З служби вижив… ябедником зробив… он що! (Мирний, І, 1949, 249); — До Лісовського треба піти. Він добре знає Чорнокнижного, а той, якщо захоче, законом за одне й те саме і голову зітне, і святим праведником зробить,— прикидає в думках учитель (Стельмах, І, 1962, 439); // Довести до чого-небудь; надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові (Коцюб., І, 1955, 334); Місяці війни зробили дівчину зосередженою і дещо дорослішою, ніж була насправді (Дмит., Наречена, 1959, 117); — Довго боролась наука над питанням, як же зробити рослини міцнішими, щоб не вимерзали, багатші на плоди стали, як схрестити їх? (Довж., І, 1958, 459).

◊ Зроби́ти з лемеша́ шва́йку див. лемі́ш; Зроби́ти з му́хи слона́ див. му́ха; Зроби́ти люди́ною кого; Зроби́ти люди́ну з кого див. люди́на.

6. перех. Надати певного виразу (обличчю, очам). Юрій зробив гримасу, неначе проковтнув муху (Гжицький, Вел. надії, 1963, 73); Вона зробила страшне обличчя і так застигла на хвилину (Тют., Вир, 1964, 156).

◊ Зроби́ти вели́кі о́чі — виявити подив. — А ти б не розкидала свої куделі по всіх кутках… Сусана зробила великі очі (Коцюб., II, 1955, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 709.

Зробити, блю́, биш, гл.

1) Сдѣлать, произвести. Хата, 164. Зроби, милий, золоті удила, щоб я твого коня до води водила. Мет. 112. Гуси зробили великий крик. Грин. II. 239. — своїм богом. По своему. Не куди й дів ті гроші, а купив дзвін; та вже й тим скривдив громаду, що зробив своїм богом. Св. Л. 287.

2) Повредить кому колдовствомъ. Чоловік з голоду сохне, а дурні брешуть, що це йому зроблено.

3) — волю кому, чию. Исполнить чье желаніе. Ой чумаченьки, ой ви молоденькі, зробіть мою волю. Чуб. V. 1031.

4) — ла́ску. Сдѣлать одолженіе. Велику ласку лині зроби, послухай. МВ. ІІ. 112.

5) — собі смерть. Наложить на себя руки. Ах волю сими собі смерть зробити, як в багацтві з нелюбом жити. Чуб. V. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 184.