ДАВАТИ

ДАВА́ТИ, даю́, дає́ш; мин. ч. дава́в, дава́ла, ло; наказ. сп. дава́й; недок., ДА́ТИ, дам, даси́, дасть; дамо́, дасте́, даду́ть; мин. ч. дає, дала́, ло́; наказ. сп. дай; док.

1. перех. Передавати від однієї особи до іншої. Ївга взяла усе господарство у свої руки.., а тільки які лучаться гроші, то усе батькові дав (Кв.-Осн., II, 1956, 257); Назносили Марині одежі — той те дає, другий друге тиче (Мирний, IV, 1955, 252); — Добряча шапка. Чабанська… Це мені Хома дав (Гончар, III, 1959, 76); // Надавати в чиєсь користування. [Любов:] Я ж сказала, що даю хату на вечірку (Л. Укр., II, 1951, 19); Раз якось голова послав до Миколи десяцького, щоб він дав свого коня під станового (Н.-Лев., II, 1956, 259); // Платити, виплачувати. — Не по полтинику на день буду тобі давати, а від сьогодні по цілковому (Кв.-Осн., II, 1956, 407); — Що візьмеш, небого? За рік, чи як? — А що дасте (Шевч., 1,1951, 315); // Повідомляти, передавати (адресу, телефон). — А коли од’їжджав, проводжала І на пам’ять адресу дала (Сос., 1, 1957, 337); // Пропонувати, звільняти (місце). А молоді Чайченки хоч і рядком сидітимуть, та була між ними як стіна залізна. Чи той підніметься, другий уступає геть, місце дає —доторкнутись стережеться (Вовчок, І, 1955, 237); Посувались на лавах люди, щоб дати місце новим (Коцюб., II, 1955, 352).

Дава́ти (да́ти) зе́млю (грунт і т. ін.) — наділяти землею (грунтом і т. ін.). І в других селах давали їм [селянам] землю неродючу (Н.-Лев., II, 1956, 261); — А таки чутно між людьми, що будуть відбирати панські грунти та давати людям… (Коцюб., І, 1955, 113).

2. перех. Дарувати що-небудь. — Хіба йому подарочок дасте, а? А я однесу (Вовчок, 1,1955, 78); [Гелен:] Лиш кінь один стоїть на таборищі, — богам троянським в дар дали ахейці того коня (Л. Укр., II, 1951, 302); // Присвоювати звання; нагороджувати. У дні війни і миру — Сержанта старшого дали мені за службу щиру (Воскр., Цілком.., 1947, 35); // перен. Наділяти чим-небудь. Вміла мати брови дати.. Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1951, 32); [Руфін:] Я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені дала сама природа, ні того права, що дає закон (Л. Укр., II, 1951, 342).

Бог дасть див. бог; Дай, бо́же (бог), но́ги див. бог; Дай, бо́же, па́м’ять див. бог; Не дай, бог (бо́же) — уживається при небажанні, запереченні чого-небудь. Не дай, боже, в багатого І пить попросити (Шевч., І, 1951, 233); Що [як] бог дасть див. бог.

◊ Не дано́ — нема; Не дано́ кому з інфін. — не може хто, що. — Кожному вільно, що хоче казати й думати!.. Тільки не кожному дано знати… заглянути в чужу душу (Мирний, II, 1954, 171).

3. перех. Покладати на кого-небудь виконання чогось. Переписувати.. — зовсім не маю часу, а другому дати переписувати — нікому (Мирний, V, 1955, 395); Командир батальйонного взводу зв’язку дав йому три наряди поза чергою (Гончар, III, 1959, 55).

4. по чому, в що і без додатка, неперех., фам. Бити, вдаряти. — Давайте всім і в ніс і в уси (Котл., І, 1952, 210); — Підняв руку та як дав мені у ліве ухо — так у моїй гоолові і пішло в усі дзвони дзвонити!.. (Мирний, III, 1954, 164); [Хмельницький:] Дивись, козаки почали рубати крилатих [шляхту]. Ох, і дають, аж пір’я сиплеться… (Корн., 1, 1955, 250); — Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Янов., II, 1954, 18); // безос. Він уже стернею біг, як раптом у ногу дало, так і спіткнувсь (Головко, І, 1957 113).

◊ Дава́ти (да́ти) бухана́ (стусана́ і т. ін.) — бити. Микола однією рукою вхопив пана за ногу, другою почав давати стусани в груди (Н.-Лев., II, 1956, 209); Дати бухана (Номис, 1864, № 38050); Дава́ти (да́ти) пе́рцю кому — карати кого-небудь. І нам у роботі, щоб далі зростати — Прийдеться ще декому й перцю давати (С. Ол., Вибр., 1959, 28); — Нехай би де.. так розташувались [чорти], дали б їм зараз перцю (Кв.-Осн., II, 1956, 241); — Ось він тобі дасть зараз перцю! (Шиян, Баланда, 1957, 12); Як дам (дасть) — як ударю (вдарю). — Як дам! очіпок ізлетить (Котл., І, 1952, 245); — Геть, сатано! бо як дам, то й перекинешся! — скрикнула Настя (Коцюб., 1, 1955, 72).

5. перех., розм. Визначати вік (на вигляд). Дідові дев’яносто без трьох, хоч йому можна на зверхній вигляд дать 60 (Вас., II, 1959, 521); // Згоджуватися платити по певній ціні; визначати, встановлювати ціну. — Де тобі, кажуть, проти здорового зробити? та й дають меншу ціну проти других (Кв.-Осн., II, 1956, 401); Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали (Мирний, IV, 1955, 297).

6. перех., у сполуч. з ім. сніданок, обід і т. ін. Улаштовувати, організовувати, запросивши гостей. Здалека натякнув, що, певно, дворянство буде давати обід, варт би і земству почтити такого чоловіка (Мирний, III, 1954, 285); Голова наш дав обід двом гостям поважним (С. Ол., Вибр., 1959, 130); // у сполуч. з ім. концерт, вистава і т.ін. Виступати перед публікою (з концертом, виставою і т. ін.). А тепер через день дають Руслана і Людмилу. Та що то за опера, так ну! (Шевч., VI, 1957, 26); Сподіваюся, що учениця багато переважить свого учителя і буде давати концерти (Л Укр., V, 1956, 85); [Поліна Павлівна:] Поїхала з аим у тайгу.. Аркадій добував золото, я давала.. концерти (Мокр., П’єси, 1959, 201).

7. перех. Приносити як наслідок чого-небудь, винагороду за що-небудь. Чорна корова, а біле молоко дає (Укр.. присл.., 1955, 275); [Храпко:] Ну, оскільки ж тобі та лучка доходу давала? (Мирний, V, 1955, 124); Земля розкриє свої скарби,почне давати те, що вона може дати при хорошому обробітку (Ле, Опов. та нариси, 1950, 168); Люпин дав з гектара 3.360 кормових одиниць із вмістом у кормовій одиниці 141,7 грама білка (Рад. Укр., 14.1 1959, 2).

8. перех. Виявлятися як наслідок якого-небудь стану або дії (про появу чого-небудь у чомусь). При слабких землетрусах будинки дають тільки тріщини (Фіз. геогр., 5, 1956, 105).

9. перех. У сполуч. з багатьма іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника. — Я парубку ганьби не даю, і піти [заміж ) не піду! — одказала Катря чисто, як виспівала (Вовчок, І, 1955, 210); Він мало їв і на питання давав не до речі відповіді (Коцюб., II, 1955, 286); Поруч них лежав батарейний радист, поранений в обидві руки, і давав їм вказівки (Гончар, III, 1959, 146); Хто молодший та ближче стояв, так кинулись поміч дати тим, що біля вірьовок (Кв.-Осн., II, 1956, 180); // У сполуч. з деякими іменниками означає робити, зробити, здійснювати, здійснити. Дзвоник дав сигнал, і публіка почала збираться до платформи (Н.-Лев., І, 1956, 435); [Балтієць:] Через фронти Каледіна, Центральної ради я пробився і приніс вам привіт від крейсера, що перший дав залп по Зимньому (Корн., І, 1955, 57).

10. з інфін., неперех. Дозволяти, надавати можливість що-небудь робити. Щілина [у дверях] завширшки в долоню давала на все вільно дивитись (Мирний, III, 1954, 159); Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Шевч., І, 1951, 390); Пані така, що й одпочити не дасть: роби та й роби! (Вовчок, І, 1955, 29); [Шумейко:] Ну, поздоровляю, вітаю! Дай тебе ще раз обійняти (Коч., II, 1956, 546).

11. неперех., наказ. сп. дава́й, дава́йте з інфін., недок., неперех. або з дієсл. 1 ос. одн. і мн. майб. ч., розм. Виражає заклик до спільної дії.— Знаєте що, хлопці? Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за бурлаками! (Н.-Лев., II, 1956, 201); — Давай перестоїмо під оцим грибком (Гончар, III, 1959, 11); — Давайте вертатись (Головко, І, 1957, 484); // наказ. сп. дава́й, дава́йте. Виражає заклик або наказ до дії, звернений до інших. — Давайте вашого гульвісу, Я.. його одправлю к бісу, І вас подавимо, як мух! (Котл., І, 1952, 237); — Хто там кричить? Давай сюди! — зіпонув Кривинський (Мирний, II, 1954, 198); Він переставив фігуру. — Ну, ну. Давай! (Головко, І, 1957, 426).

12. наказ. сп. дава́й з інфін., недок., неперех., розм. Уживається у знач.: почав, став енергійно робити що-небудь. Всі обомліли. Злякались, давай терти хрін, класти проти серця (Барв., Опов.., 1902,206); — Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити (Фр., IV, 1950, 109).

13. неперех., наказ. сп. дай з дієсл. 1 ос. одн. майб. ч. у знач. спонукальної частки, неперех., розм. Виражає власну готовність до якої-небудь дії, спонукання робити що-небудь. — Дай одвідаю, як там вона [вдова] пробува (Л. Укр., IV, 1954, 264); Гей, життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти — Подивлюся, подивлюся (Тич., І, 1957, 3).

◊ Дава́ти ві́ру кому — вірити, довіряти комусь. Йому все віру давала… Ні, не покине він мене (Мирний, І, 1954, 82); Дава́ти (да́ти) во́лю див. во́ля; Дава́ти (да́ти) во́лю нога́м див. во́ля; Дава́ти (да́ти) во́лю рука́м див. во́ля; Дава́ти (да́ти) гарбуза́ див. гарбу́з; Дава́ти (да́ти) га́сло, рідко — те саме, що Дава́ти зна́ти. Поставили сторожу біля брами, — Як хто надійде, щоб давала гасло, і раду радили (Л. Укр., І, 1951, 187); Дава́ти (да́ти) дра́ла див. дра́ла; Дава́ти (да́ти) ду́лю див. ду́ля; Дава́ти (да́ти) ду́ху див дух; Дава́ти (да́ти) зда́чі див. зда́ча; Дава́ти (да́ти) зна́ти — повідомляти. Тим рипом він дає знати і дома, що вертається обідати (Мирний, IV, 1955, 117); Сподіваюсь, дасте мені знати, коли будете в Києві (Л. Укр., V, 1956, 276); Дава́ти (да́ти) зрозумі́ти — робити зрозумілим. Софія сиділа гордо і посеред розмови давала зрозуміти, що скоріш вона робить ласку князеві, ніж він їй (Л. Укр., III, 1952, 505); Федот осудливо глянув на неї і дав зрозуміти своїм поглядом, що вона говорить дурниці (Тют., Вир, 1964, 216); Дава́ти (да́ти) зуботи́чину (зуботи́чку), фам. — бити по зубах. Став їх [земляків] ганяти, а часом і зуботичку давати (Мирний, II, 1954, 129); Дава́ти (да́ти) лад (поря́док) у чому і без додатка — наводити, забезпечувати лад, порядок у чому-небудь; порядкувати. Усьому лад дає [Остап], усім перед веде —— отаманує (Мирний, II, 1954, 39); Ганна прибирала в кімнатах, давала лад у їдальні чи допомагала Нюсі (Коз., Сальвія, 1959, 122); Стара Настя ..аж біга від стола до печі, і страву сама носить і порядок дає (Кв.-Осн., II, 1956, 74); Дава́ти (да́ти) поча́ток чому — бути першоосновою, джерелом чого; Дава́ти (да́ти) себе́ зна́ти (почува́ти) — бути відчутним. Безсонна ніч давала себе почувати: не тільки груди, — руки, ноги, голова боліли, мов хто здавлював їх у лещатах (Мирний, І, 1954, 325); Дава́ти (да́ти) сло́во: а) надавати можливість виступити на зборах. — Мирославо Наумівно, дай мені слово, — звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст солдат, що кинув першу репліку (Головко, II, 1957, 463); б) обіцяти що-небудь комусь. Даю Вам слово, що не в довгім часі пришлю Вам своє оповідання (Коцюб., III, 1956, 289); Умовляла-умовляла і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботі) (Ковінька, Кутя.., 1960, 140); Дава́ти (да́ти) собі́ ра́ду з чим і без додатка — справлятися з чим-пебудь самостійно. — Ми й самі дамо собі раду! (Фр., III, 1950, 98); Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки (Стеф., І, 1949, 51); Да́ти сторчака́ див. сторча́к; Дава́ти тон — те саме, що Задава́ти тон (див. задава́ти). [Аркадій:] Столиця, Лідо, вона тон дає країні (Корн., І, 1955, 97); Да́ти тя́гу див. тяг; Не да́ти спу́ску див. спуск; Ні да́ти ні взя́ти — такий самий, так само. Але годі о смерті гадать! Кістяк викличе тільки огиду… Що лякатись? Ні взяти ні дать: Мій певнісінький образ, по виду,— Так на мене скидається він (Граб., І, 1959, 236); Як пи́ти да́ти див. пи́ти; Я тобі́ дам; Він тобі́ дасть і т. ін. — уживається як погроза. — Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! (Н.-Лев., II, 1956, 319); — Звісно, куди в таку тьму?.. — Краще до ранку. — До ранку, до ранку! — ще дужче закричав технік, розлючений тим, що його думка сподобалась шоферові. — Я комусь дам до ранку! (Гончар, III, 1959, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 202.

Дава́ти, даю́, дає́ш, сов. в. да́ти, дам, даси́, дасть, дамо́, дасте́, даду́ть, гл.

1) Давать, вручать, доставлять, ссужать. Чи се тії чоботи, що зять дав, а за тії чоботи дочку взяв? Н. п. Давайте, то й вам буде дано. Єв. Л. VI. 38. Було б тобі, моя мати, сіх брів не давати, було б тобі, моя мати, щастя-долю дати. Мет. 108. Не давши оброку, не бий по боку. Ном. Дай мені грошей. Бог дав чоловікові душу і серце. — ві́ру, ві́ри. Вѣрить. Прошу тебе, дай мі віру, скажу тобі правду щиру. Н. п. — га́ньбу́. Хулить, находить недостатки. Я парубку ганьби не даю і заміж не пойду. Маркев. — гарбуза́. Отказывать жениху. — добри́день, на добри́день. Желать добраго утра. По воду йде, добридень дає. Мет. 71. Раненько встань, свекорку на добридень дай. Мет. — дога́ну. См. Догана. — дра́ла, дра́чки, дропака́, дьо́ру. Убѣгать. До хлопців дала драла. Ном. № 8806. Перелякані жовніри несподіваним нападком…, дали дропака. Стор. МПр. 122. — ду́ба. а) У овчинниковъ: намазывать, намазать овчину настоемъ дубовой коры. Вас. 153. б) Умирать, умереть. — ду́лі. Показывать кукишъ. — зна́ти. Увѣдомлять, извѣщать, давать знать. Як мене не буде, то я пришлю свого товариша дати тобі знати, що мене нема. Чуб. Сідлай, хлопче, сідлай коня, сідлай вороного, — давай знати в третю рошу аж до кошового; давай панам знати, давай панам знати, нехай дають порадоньку волів одшукати. Мет. — ка́ру. Наказывать. Яку йому пару дати? Ном. № 8866. — на бо́же. Жертвовать на церковныя нужды. Пішов до церкви, дав на боже. Н. Вол. у. — на-віжки, безл. Дало увидѣть. Употребляется въ значеніи предупреждать, предзнаменовывать какой нибудь примѣтой что либо. Скоро з двора я виїхав, дало на-віжки, але я все таки поїхав. Черкас. у. — на вік. Предопредѣлять долголѣтіе. Як не дасть Бог на вік, то воно (дитя) і ростом високе, і розумом як старе. Лебед. у. — на во́лю. Предоставлять на усмотрѣніе. Мачуха пасинку на волю давала: хоч льолю купи, хоч голий ходи. Ном. № 9377. — на дзво́ни. Заплатить, чтобы звонили по умершемъ. Дали на дзвони й панахиду. Мкр. Г. 12. — на па́м’ять. Въ выраженіи: Дай, боже, на пам’ять! Дай Богъ памяти. Дай, Боже, на пам’ять, — у вівторок, чи що, се діялось. Н. Вол. у. — на призна́ку. Оставлять примѣту. Віти тернові рубайте, по шляху покидайте, мені, брату, пішому піхотинцю на признаку давайте. ЗОЮР. І. 34. — на ро́зум. Надоумливать, наводить на мысль. Коб йому Бог на розум дав, щоб ударив кого. Н. Вол. у. — озна́ку. Обнаружить, проявить. Квітка мало не скоротав віку, поки почувся на своїх власних силах і дав добру ознаку свого великого дару. К. Гр. Кв. — покій. Оставлять въ покоѣ. — по́мочі. Помогать. Або мені помочі дайте, або мене з собою візьміте. Мет. 380. — по́мочі-поряту́нку. Помогать и спасать. Нам, гетьмане Хмельницький, батю Зінову Чигиринський, помочі-порятунку дай. Мет. 408. — пора́ди, ра́ди. а) Давать совѣтъ, наставленіе. Час приходить умірати, — нікому поради дати. Макс. (1849) 77. б) Давать помощь, помогать, способствовать. Що все пити та гуляти, да нікому порадоньки дати. Мет. 221. Вже вони ради дадуть. Ном. № 7887. в) Справляться съ чѣмъ. Ой ґвалт, сама в хаті, не дам ради кошеняті. Н. п. г) = Давати порядок. — поря́док. Распоряжаться, давать порядокъ. Ох і рад же б я, дитя моє, до тебе встати, порядок дати, да сирая земля двері залегла, оконечка заклепила. Мет. 150. — сторчака́. Падать внизъ головою. — честь-хвалу́. Оказывать почести. І панові нашому честь-хвалу даймо. Чуб. — чоло́м. Кланяться. У намет уступає, пану Филоненку, Корсунському полковнику чолом даває. Мет. 41. См. Чоло.

2) Подавать. Давай вечеряти! Давай коні! Ой дайте ж мені холодної води. Мет. 95. — ру́ку. Подавать руку. Устав, поздоровкавсь до їх, — дав одному руку, другому. Грин. II. 13. І шапки не зняв, і руки не дав, не прощався зо мною. Мет. 67.

3) Давать, предлагать, сулить. Даю йому за скриню два карбованці, а він править п’ять.

4) Допускать, позволять. Свої люде, не татари, — не дадуть загибати. Ном. Ой хвортуно, хвортунино, що ти учинила? дала серцю спізнатися, далі розлучила. Мет. Не дай пропасти на чужині. Шевч.

5) Выдавать замужъ. Не дайте мене за п’яниченьку. Мет. 67. Синів женить, а дочок давать, родичів на весіллє звать. Мет. Тоже значеніе и — за́між. Ой дбай, мати, дбай, да дочку заміж дай! Мет.

6) Задавать, давать почувствовать. Я тобі дам! Як дам тобі стиха лиха, — повік не забудеш. Хоч я не дам, хоч я не дам, так дасть моя мати, — таки тобі лихо йметься із нашої хати.

7) Бить, ударять, ударить. Як дав ногами в дно у бочку, — воно так і вискочило, і горілка витекла. Грин. І. 222. Дав йому, що аж каганці засвітилися. То же значеніе слѣдующихъ выраженій: Дати духопе́лу, духопе́лків, ду́ху. — ма́тланки. Отколотить, отдуть. Ном. №3639. — пам’ятко́вого. Наказать битьемъ такъ, чтобы помнилъ. — парла́. Трепку дать. О. 1862. VI. 45. І овечок у нас була ватага, то й не підходь було воряга, бо вже дамо парла! — запоти́лишника, поти́лишника. Дать подзатыльникъ. — прочуха́на. Поколотить. — товкача́. Дать тумака. — чо́су, шва́би, шква́рки. Отколотить. Як дам шкварки, то буде тобі жарко. Ном. № 3617.

8) Давай! Да и ну! Він узяв тую горілку, давай пити її обоє. Чуб. Як ухоплю чорта патера за ноги і давай ним, неначе келепом трощити бісів. Стор. МПр. 47.

9) Дава́й! дава́йте! Будемъ! Ну! Нуте! Давайте йти!

10) Даймо. Положимъ. Даймо, шо він і добрий кухарь, але все таки…. Брацл. у. Да́ймо на те́є. Допустимъ, предположимъ. Даймо на теє, що воно було заїць, а хто ж його курей поїв? Мабуть то був вовк, або лис. Бердич. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 353.