СІЛЬ

СІЛЬ, со́лі, ж.

1. Біла речовина з гострим характерним смаком, що являє собою кристали хлористого натрію і вживається як приправа до страв, для консервування і т. ін. Сім год у Крим по сіль ходив [чумак], А сім год до Дону; Ані долі, ані щастя Ні в людях, ні дома! (Щог., Поезії, 1958, 66); — Може, тобі ще й солі треба до страви? — промовила Соломія і поставила перед Денисом, солянку.— Посоли, то буде смачніше (Н.-Лев., VI, 1966, 341); Дід виймає шматок хліба та дрібок солі, починає й собі снідати… (Мирний, І, 1949, 151); Вмочає [Вустимко] картоплину в сіль і запихає її в рот (Багмут, Опов., 1959, 11); Квітує степ на Перекопі. Іскриться сіль на Сиваші (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 9); * Образно. В спільних битвах і горіннях — Дружби сіль кріпка. І Міцкевич в поколіннях Привіта Франка (Мас., Сорок.., 1957, 92); Серед скель, як сон, легких, Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (Рильський, Мости, 1948, 68); * У порівн. За Ташанню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води. Сива паморозь блищала на землі, як сіль (Тют., Вир, 1964, 8); Правда, як сіль, солона (Тют., Вир, 1964, 542); // Біла речовина, що осідає на одязі від випарів поту. Один по одному піднімалися мінометники на висоту за командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли: на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала сіль (Гончар, III, 1959, 60).

Зустріча́ти хлі́бом і сі́ллю див. хліб; Подя́кувати за хліб, за сіль див. хліб; Про́симо хлі́ба та со́лі одві́дати див. хліб; Спаси́бі за хліб, за сіль див. хліб; Хліб та (і) сіль! див. хліб; Цура́тися (одцура́тися) [від] хлі́ба й со́лі див. хліб.

∆ Кам’яна́ сіль — мінерал, що за своїм хімічним складом є хлористим натрієм; гірська порода, що складається з цього мінералу; Кухо́нна сіль — те саме, що хло́ристий на́трій (див. на́трій). В харчовий раціон необхідно додавати кухонної солі (Заг. догляд за хворими, 1957, 53).

◊ Води́ти хліб і сіль див. води́ти; Гото́вий (гото́ва і т. ін.) з’ї́сти (проковтну́ти і т. ін.) без со́лі; З’їв би (з’ї́ла б, проковтну́в би, проковтну́ла б і т. ін.) без со́лі кого — дуже ненавидячи когось, хто-небудь ладен завдати йому найбільших прикрощів.— На світі люде вороги одно другому. Одно другого готове продати ні за що ні про що; одно другого готове в ложці води втопити, з’їсти без солі (Н.-Лев., VI, 1966, 410); — Правдиво живе [Себастіян]. А що він має з цього?. Дехто.. без солі з’їв би його (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 137); Савченко загорівся, як жарина, похнюпився. Він без солі проковтнув би від злості цього Василенка (Збан., Сеспель, 1961, 359); Діли́ти (розділя́ти) хліб і сіль див. хліб; Зароби́ти на сіль до оселе́дця, ірон. — нічого не заробити. Заробив на сіль до оселедця (Номис, 1864, № 9852); Зна́ти (дізнава́тися, дізна́тися), почо́му (почі́м) хліб і сіль див. хліб; Ла́нтух со́лі з’ї́сти див. ла́нтух; Люби́ти, як сіль в о́ці [і терни́ну в бо́ці], ірон.— дуже не любити когось. Пішов русин найматися до графа, якого люди любили, як сіль в оці і тернину в боці (Казки Буковини.., 1968, 114); Наси́пати со́лі на хвіст див. насипа́ти¹; Не до со́лі кому: а) комусь байдуже до чогось, коли є важливіша справа. А вже мені не до солі, коли грають на басолі (Номис, 1864, № 10076); б) комусь дуже скрутно; непереливки.— Мені тепер, як кажуть,— не до солі… Що то робить моя Одарочка? (Стор., І, 1957, 89); Робота у мене остатніми часами йшла не шпарко, бо такі були справи, що було «не до солі» (Л. Укр., V, 1956, 173); [Не оди́н] пуд со́лі з’ї́сти див. з’їда́ти; Пропа́сти, як сіль у воді́ — безслідно зникнути; Сі́ллю в о́ці (в оча́х) бу́ти; [Мов (як)] сіль в о́ці (в оча́х) див. о́ко¹; Сіль тобі́ в о́ці (в о́чі) див. о́ко¹; Сіль тобі́ на язи́к [пе́чина в зу́би (у ві́чі¹)] — уживається як лайка, прокляття.— Щоб ти окаменіла, як Лотова жінка, за такі речі! — крикнув з досади Шрам.. — Сіль тобі на язик, печина в зуби! — оддала потиху ковалиха, бо була трохи п’яненька (П. Куліш, Вибр., 1969, 120); [Степанида:] Сіль та печина тобі в вічі! Що це ти верзеш? (Кроп., І, 1958, 125); У Kрим по сіль — традиційна жартівлива відповідь на запитання «куди йдеш, йдете, їдеш, їдете?» — Куди їдете? — запитує Гнат, заступаючи жеребцем дорогу. — У Крим по сіль,— веселіє очима Джмелик (Тют., Вир, 1964, 66).

2. перен. Те, що становить суть, смисл чого-небудь. Зоя й тоді не зрозуміла, в чому сіль тих віршів (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 204); — Змагання наше спрямоване на те, щоб у країні було більше хліба, щоб ще заможніше жили наші люди. У цьому — головний виграш від змагання, у цьому його сіль (Хлібороб Укр., 7, 1973, 5); // Хтось особливо значний або щось винятково цінне, важливе.

◊ Сіль землі́ — видатні представники якої-небудь суспільної групи; добірна частина певного товариства. Дев’ятий вал… Чи то ж була вода, що марне так розбилася об кручу? То ж сіль землі, то ж сила молода ішла на смерть, на згубу неминучу (Л. Укр., І, 1951, 184); — Так в якому ж питанні ви не дійшли згоди? — Про буржуазію, отче Миколаю.. Про неї ж,— Варава покосував [покосився] очима на гостей.— Більшість із нас гадає, що буржуазія — сіль землі (Стельмах, І, 1962, 335); — Гірники, питаєш? — Гірники, як тобі сказати, сіль землі… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 117).

3. перен. Те, що надає гостроти словам, висловлюванням; дотепність. Коли який жарт надто часто повторяти, то він втратить свою сіль, се треба пам’ятати юмористам [гумористам] (Л. Укр., VIII, 1965, 21); Входять гості, От буйна сіль тонкої злості Розмову приправляє їм (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 206); — Крутиться [корчмар], мов той в’юн! — додав хтось слово пополам із сіллю (Чаб., Балкан. весна, 1960, 111); // Дотепні, але грубі слова та вислови. Може б, наш український гумор обійшовся без тої нетовченої солі, що пересипає грубо всі наші часописи (Л. Укр., VIII, 1965, 245).

◊ Атті́чна сіль — витончений дотеп; Відва́жувати (відва́жити) со́лі — говорити уїдливо, образливо, грубо.— Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? — Не свинею, а собакою, да ще старим собакою.. — Га-га-га! — засміявся Черевань.— Одважив солі добре! (П. Куліш, Вибр., 1969, 57); Дода́ти со́лі [та пе́рцю] — зробити гострішим, дотепнішим, уїдливішим (про мову). Треба їх [байки] не тілько гаразденько вигладити, а деякі і зовсім переробити, розмову в їх поширити, солі та перцю (свого — стрюкуватого [стручкуватого]!) додати (Мирний, V, 1955, 381).

4. Хімічна сполука, речовина, у якій водень кислоти повністю або частково заміщений металом. Якщо пропускати сірководень у розчин їдкого натру, то утворюється розчинна у воді натрієва сіль сірководневої кислоти (Заг. хімія, 1955, 318); Мінеральні добрива на кислих грунтах слід вносити у формі лужних або фізіологічно лужних солей (Колг. енц., II, 1956, 210); Підгодівля тварин солями мікроелементів, якщо їх не вистачає в кормах, зміцнює здоров’я худоби, збільшує її живу вагу (Наука.., 2, 1957, 24); // Просочена нашатирним спиртом сода, яка раніше була лікувальним засобом. Не міг [Драгомирецький] заснути. Він вже пив валер’янку, нюхав солі — нічого не допомогло (Смолич, Мир.., 1958, 59); Вона наливала йому валеріани [валер’янки], давала нюхальну сіль, але Обручов довго не міг заспокоїтися (Тулуб, В степу.., 1964, 500).

∆ Англі́йська сіль — сірчанокисла магнезія солоно-гіркого смаку, вживана як проносне; Ки́сла сіль див. ки́слий.

СІЛЬ¹… Перша частина складних слів, що відповідає слову сільськи́й, напр.: сільакти́в, сільеле́ктро, сількоміте́т, сільуніверма́г і т. ін.

СІЛЬ²… Перша частина складних слів, що відповідає слову сіль, напр.: сільзаво́д.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 219 - 220.

Сіль, со́ли, ж.

1) Соль. Оце чвертку соли купив. ЗОЮР. І. 9. Хліба-соли вживати.

2) Не до соли. а) Не до того. Тепер мені не до соли, коли грають на басолі. Ном. в) Названіе пѣсни. Еней, матню в кулак прибравши, і «не до соли» примовлявши, садив крутенько гайдука. Котл. Ен. І. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 126.

сіль — біла речовина з гострим характерним смаком, що є кристалами хлористого натрію і вживається як приправа до страв, для консервування тощо; здавна у великій пошані (ще з Чорноморсько-Дунайської доби); символізує життєві випробування («Немає долі без солі»), випробування на вірність і дружбу («Бочку солі з’їси, заким чоловіка пізнаєш»); часто вживається при ритуальних обрядах, бо «сіль — свята річ» (завжди поряд з хлібом); благословляють хлі́бом-сі́ллю (див. хліб2) засватаних, а потім пошлюблених, нову синову хату (див. син1); кладуть хліб-сіль на стіл у Святвечір; зустрічають хлібом-сіллю на ознаку великої пошани; у побуті дякують за хліб, за сіль; просять призволитися хлібом-сіллю; хліб та дрібок солі — часто основна їжа хлібороба, тому уосібнюють їжу взагалі, звідси вітаються, кажучи: «Хліб та сіль!»; цураючись дому, близьких, відмовляються тим самим від хліба й солі, і, навпаки, зближуючись з ким-небудь, розділяють з ним хліб і сіль; хліб-сіль завжди були продуктами нелегкої праці, тому й кажуть: «Знаю, почім хліб і сіль»; сіль поважали ще й тому, що вона нібито охороняє од чарів; новонародженому кладуть у постіль сіль «від уроків»; охоронною є формула: «Сіль тобі в очі на чотири ночі!»; великодня посвячена сіль дуже допомагає худобі, тому таку сіль підмішують до корму; цілющу силу має також четверго́ва сіль (див. Страсни́й понеді́лок); існує повір’я, і не лише в нашому народі: «Сіль розсипати — сваритися з кимось (плакати через якусь невдачу)»; ознакою давнього жертвоприношення є звичай: «Щоб вогонь довше тримався, сиплють у нього сіль»; гостра на смак, означає гостроту дотепу, що може бути й «пересоленим»; еліту народу (апостолів) Христос назвав сіллю землі. Без солі без хліба худая бесіда (приповідка); Без солі не смачно, без хліба не ситно (приказка); Мені тепер не до солі, коли грають на басолі (слова чумака напідпитку, якому сказали, що надворі дощ і його сіль може намочити).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 541.