ЛАНТУХ

ЛА́НТУХ, а, ч.

1. Великий мішок з грубої тканини. Бонковський, змолотивши графську пшеницю, наклав на п’ять возів мішків та лантухів і звелів мужикам везти на продаж (Н.-Лев., III, 1956, 171); Не міг [Митрофан Огієнко] відірвати очей від величезних, пошитих із нових ряден лантухів, що, мов кабани годовані, лежали впоперек на санчатах (Гончар, II, 1959, 152); Коли треба було сіяти, він [мішок] — сішник. Коли до млина жито везти, він — лантух. Коли після обіду спати хочеться, його можна було або під грушею розіслати, або вкритися ним (Вишня, І, 1956, 14); * У порівн. На верхній лавці, важко повертаючись на бік, як лантух, крекче й сопе лісоруб Гутман (Кол., На фронті.., 1959, 31); Не пам’ятаючи себе, лантухом впала вона а горища (Речм.. Весн. грози, 1961. 10).

2. чого. Міра, що дорівнює вмісту такого мішка. В Росію з Голландії було надіслано кілька лантухів картоплі з тим, щоб посадити і вирощувати нову культуру в різних районах країни (Хлібороб Укр., 5, 1965, 10); — Кожен віз гною — зайвий лантух, а то і два зерна (Рябокляч, Жайворонки, 1957, 69); // перен. Про велику кількість чого-небудь. Дає поради [обиватель], Носить лантухи настанов, Підмічає серйозні вади У діяльності установ (Сим., Земне тяжіння, 1964, 54).

3. перен. Неповоротка, неспритна людина. Як це могло статися, що він досі не помічав, яка Ляля вродлива! А той лантух Василь, бач, помітив (Загреб., Спека, 1961, 218); // без додатка, з чим. Уживається як лайливе слово. [Катерина:] Що він собі думає, лантух з половою, що це йому старий режим?! (Корн., І. 1955, 306).

◊ В п’ять ла́нтухів не ввібра́ти чого — про надмірний прояв чого-небудь. Як балакати — так його і в п’ять лантухів не вбереш, а як до діла — то його в торбинку усього зложити можна (Укр.. присл.., 1955, 182); Ла́нтух з кістка́ми (маслака́ми) — про дуже схудлу людину. Черевний тиф, туберкульоз і жовтуха перетворили її дужого, вродливого сина на чорний лантух з маслаками, в якому ледве тліла іскра життя (Перв., Материн.. хліб, 1960, 59); Ла́нтух со́лі з’ї́сти з ким — те саме, що Пуд со́лі з’ї́сти (див. сіль). Я з-під Знам’янки родом, з-під Куцівських лісів — із тамтешнім народом лантух солі я ззів [з’їв] (Голов., Поезії. 1955, 16); Як з ла́нтуха сипну́ти (поси́патися) — те саме, що Як (мов, немо́в і т. ін.) з мішка́ сипну́ти (поси́патися) див. мішо́к. Усі засміялись; як в лантуха, сипнули веселі дотепи й жарти (Донч., І, 1956, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 445.

Лантух, ха, м.

1) Большое рядно, употребляющееся для ссыпки въ него хлѣбныхъ зеренъ.

2) Большой мѣшокъ. Де можна лантух, там торби не треба. Ном. № 1370. Ум. Лантушок. Ув. Лантушище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 343.

ла́нтух —

1) (зменшене — лантушо́к) у господарському побуті — великий мішок з грубої тканини. Де можна лантух, там торби не треба (прислів’я);

2) також міра, що дорівнює вмісту такого мішка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 328.