НАСИПАТИ

НАСИ́ПАТИ див. насипа́ти¹.

НАСИПА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. наси́плють; док.

1. перех. Зсипаючи, висипаючи, розміщати що-небудь. Якось в нас солі не стало на страву. От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав у віз. Сам примостився й у город повіз (Щог., Поезії, 1958, 124); Насипала в коробку жита Марія й стояла з нею в руках (Головко, II, 1957, 40); // перев. безос. Сиплючи, нагромаджувати у великій кількості (про град, сніг і т. ін.). Там насипало граду майже в коліно (Фр., IV, 1950, 340); Снігу насипало багато, і служники пораються, прочищають стежки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 283).

2. перех. Наповнювати що-небудь чимось сипким. Руйнують мури; срібло, злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки (Шевч., І, 1951, 202); Насипали лантухи по саму зав’язку [зерном], нашвидкуруч надписували зверху, хто кому посилає (Гончар, II, 1959, 56); * Образно. Будем жити вкупі ми. Трудоднями золотими я насиплю закроми [засіки] (Сос., II, 1958, 62).

3. перех. Розсипати що-небудь по якійсь поверхні. Хлопець насипає з банки перед Тонею мідій (Гончар, Тронка, 1963, 231); На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Гл., Вибр., 1951, 151).

4. перех. Споруджувати що-небудь з сипкого матеріалу. Прийшов приказ з волості рівняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблі (Н.-Лев., II, 1956, 367); Сумно-сумно гайдамаки Залізную силу Поховали; насипали Високу могилу (Шевч., І, 1951, 146); Колись, за панського ще права, пан ізвелів насипати добру греблю, щоб загородити річці дорогу в балку (Гр., І, 1963, 402); // Намивати (про воду, хвилю). Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип і неначе греблею одділила.. озеро од моря та од лиману (Н.-Лев., II, 1956, 225).

5. перех., розм. Наливати чи накладати в посудину для вживання (про страву). Настя задоволено насипає сніданок у миску (Вас., III, 1960, 322); Бабуся насипала вареників у дві миски (Головко, І, 1957, 249); Ганна насипала миску гарячого борщу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 37); // розм. Наливати в посудину (про рідину). Раз Галі насипала Христя молока у тарілочку і постановила долі снідати (Мирний, IV, 1955, 72); [Митродора:] От і ще що: ти в чистий горщик воду насипала? (Сам., II, 1958, 156).

6. тільки док., перех. і неперех., перен., розм. Побити кого-небудь; всипати. — Ну, насипали ж ви йому [панові]! — сказав Яць Дум’якові (Фр., VIII, 1952, 32); Коли б.. без шапки був — голову б провалила. Ну, тут уже мене й розібрало.. Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам’ятатиме (Збан., Єдина, 1959, 143).

◊ Наси́пати по́роху на о́чі; Наси́пати землі́ на гру́ди — закопати в землю після смерті; поховати. Пам’ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль [доки] аж пороху на очі насиплють (Номис, 1864, № 3640); Не забуду я тобі смерті, хіба би мені на груди насипали землі (Номис, 1864, № 13817); Наси́пати со́лі на хвіст:

а) не мати змоги щось заподіяти кому-небудь. — Зроблю! Вже я йому зроблю! — вимахував руками Шугалія. — А він мені хай солі на хвіст насипле (Кучер, Трудна любов, 1960, 256); б) надто досадити кому-небудь. Начальник розвідки, сказав жартома "Тепер треба насипати їм солі на хвіст" (Панч, Іду, 1946, 74).

НАСИПА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. наспля́ть; док., перех., розм. Сплячи, набувати що-небудь (перев. небажане, неприємне і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 184 - 185.

Насипа́ти, па́ю, єш, сов. в. насипати, плю, плеш, гл.

1) Насыпать, насыпать. Пам’ятатиме до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють. Ном. № 3646. Казав собі насипати високу могилу. Н. п.

2) Наливать, налить. Насипай швидче борщу, — їсти хочеться, аж шкура болить! Харьк. г. Насип мені ще чарочку! Харьк. Насипмо оливи. Рудч. Ск. II. 150.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 519.