СПІЙМАТИ

СПІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Наздогнати, зловити того (те), хто (що) рухається, віддаляється. Як божевільний.. біга [Грицько] по селу і хіба спіймають та прив’яжуть, то оханеться (Мирний, І, 1954, 302); Простягає [кіт] лапку до клубочка з ниткою, хоче його спіймати (Коцюб., І, 1955, 439); Вороненя з гнізда упало, і я в траві його спіймав (Сос., II, 1958, 66); Коней спіймали [партизани] між тополями, очистили сани від снігу і поклали на них поранених (Тют., Вир, 1964, 528); * Образно. [1-й козак (до циганки):] Ану, заворожи, нехай я знаю, Якого я собі спіймаю щастя (Сам., II, 1958, 42); // Схопити кого-небудь за щось. Федір Іванович, спіймавши руку дівчини, міцно потиснув її (Головко, II, 1957, 596).

2. Захопити яку-небудь тварину як здобич, живцем. Якось раз Данило Млака Захотів спіймати рака У потоці при горбу (Фр., XIII, 1954, 249); Він розказував, як.. раз живого кабана на вулиці спіймали [бурсаки], закололи (Мирний, III, 1954, 210); Він рибу варить! Лина, що спіймав уранці! Такого ситого! (Коцюб., II, 1955, 22); Я зайчика зустріла, дрімав він на горбку. Була б його спіймала — зозуля ізлякала: ку-ку! (Тич., І, 1957, 36).

3. Вислідивши, розшукавши кого-небудь, затримати, заарештувати. — І який там біс кублиться вночі на тому винограднику? Скоро спіймаю — поперебиваю ноги… — чує вона суворий батьків голос (Коцюб., І, 1955, 246); — Хто це? — Я його спіймав у клуні в полові. Це — стражник! (Ю. Янов., І, 1958, 155); — На всі шляхи пошли верхівців, щоб спіймали вчорашнього божого старця (Стельмах, І, 1962, 288); // розм. Застати когось де-небудь. Ще недавно Лобанова трудно було спіймати в кабінеті (Ткач, Плем’я.., 1961, 35); // перев. на чому, перен., розм. Викрити кого-небудь, звинувативши в якихось негативних вчинках, діях і т. ін. — Об чому се так загадалася? —.. Христя зиркне та так зразу й займеться! Неначе її на чому недоброму спіймають (Мирний, III, 1954, 221); — Люди по соломинці збирали, а ти носилками розносиш? А худобу чим годувати будемо? .. Забирай носилки і більше з ними в артільний двір не приходь. Спіймаю ще раз — передам у суд (Тют., Вир, 1964, 28); // перев. на чому, перен. Раптово помітити, виявити що-небудь у себе або в когось. Дорошеві зробилося досадно, бо він спіймав себе на тому, що не позбавлений себелюбства (Тют., Вир, 1964, 162).

◊ В ло́жці [води́] не спійма́ти див. ло́жка; В сту́пі не спійма́ти кого — те саме, що В ло́жці [води́] не спійма́ти (див. ло́жка). Усі народовці львівські держали себе в цій справі так, що, як кажуть, і в ступі їх не спіймаєш (Драг., II, 1970, 197); На мі́сці зло́чину спійма́ти див. мі́сце; Спійма́ти на гаря́чому див. гаря́чий.

4. перен., розм. Сприйняти органами чуттів. Трудно було дитині спіймати химерну мелодію пісні (Коцюб., II, 1955, 308); Якби людина захотіла припасти до неї [землі] щокою, то почула б, яка вона тепла, і спіймала б тонкий, ні з чим не зрівняний запах ніжного дихання (Тют., Вир, 1964, 187); // Зрозуміти, збагнути.

Спійма́ти по́гляд (о́чі) [на со́бі] — відчути на собі чий-небудь погляд, зустрітися поглядами. Кузнецов, спіймавши на собі її погляд, поспішив сказати: — У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву (Головко, II, 1957, 466).

$ О́близня спійма́ти див. о́близень; Спійма́ти ля́паса — дістати удар по щоці або шиї долонею. Спіймав [Оврам].. такого ляпаса — аж пика йому почервоніла, а потім і зелена стала, бо ручка в Параски-Роксолани була нівроку замашненька (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 525.

Спіймати, ма́ю, єш, гл. Поймать. А дивіться, який славний, півник, тра його спіймать. Рудч. Ск. II. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 177.