ЛОЖКА

ЛО́ЖКА, и, ж. Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. Присунулись гості до миски й почали носити страву з миски до рота, підкладаючи під ложку хліб, щоб не закапати скатірки (Коцюб., І, 1955, 44); Сіли обідати в сінях круг столика. Мовчки сьорбали з ложок і думали — кожен про своє (Головко, І, 1957, 107); // чого і без додатка. Кількість страви, набрана цим предметом. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула (Мирний, III, 1954, 47); Мати з’їла дві-три ложки та й поклала ложку. Страва здалась їй несмачною (Коцюб., І, 1955, 15); // перен., розм. Мала кількість, крапля чого-небудь. Хіба не видно он по тій сумовитій корові, на хребті якої походжає ворона, що Гранчакові діти сидять без ложки молока? (Стельмах, І, 1962, 224).

◊ В ло́жці [води́] не спійма́ти (пійма́ти) кого — про хитру, спритну людину. Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш (Барв., Опов.., 1902, 202); Людина він досвідчена, хитра. Його і в ложці не спіймаєш… Такий, що з піску мотузки суче… (Руд., Остання шабля, 1959, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 540.

Ло́жка, ки, ж. Ложка. Коли мед, то й ложкою. Ном. № 4849. Його і в ложці не піймаєш. (Очень увертливъ). Ном. № 3022. Приміг би, — в ложці води утопив. (Такъ сильно ненавидить). Ном. № 3434. Ум. Ложечка. Я твоїй матінці не вгожу: помию лавочки — не біло, помию ложечки — не чисто. Чуб. V. 692.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 375.

ло́жка (зменшене — ло́жечка) — предмет столового прибору, яким набирають (черпають) рідку або розсипчасту страву і за допомогою якої її споживають; коли, за літо­писом, дружина Володимира Ве­ликого зажадала срібних ложок, це було тоді нечуваною забаганкою, але князь виконав цю забаганку; за повір’ями, не можна ложкою гос­подаря мішати або брати страву; не можна трусити мокрою лож­кою, бо від крапель може розводи­тися нечиста сила; якщо на ніч за­лишити ложки в горщику, дитина не буде спати; коли виявиться зайва ложка на столі або впаде во­на додолу, гості будуть; у весільній обрядовості — дві нові ложки перев’язували червоною стрічкою, що могло символізувати єднання, згоду молодих; предмет метафори­зації в народних афоризмах: «І вложці не впіймаєш» (про хитрого); «Ложка дьогтю зіпсує бочку меду» (про щось мале, що псує велику справу), «Суха ложка рот дере» (про закуску без випивки).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 340-341.