СЛИНА

СЛИ́НА, и, ж. Рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує ротову порожнину й сприяє змочуванню та перетравлюванню їжі. В Кайдаша натекло повний рот слини (Н.-Лев., II, 1956, 280); Мав він неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Гончар, Таврія, 1952, 139).

◊ Говори́ти (вигу́кувати, ла́яти і т. ін.), що сли́на на язи́к принесе́ — говорити, кричати і т. ін. все, що заманеться. — Се була крепка [міцна] жінка і остра на язик, почала шарпатися зо мною і лаяти, що слина на язик принесе (Фр., IV, 1950, 393); Ковта́ти сли́ну див. ковта́ти; Розпуска́ти (розпусти́ти) сли́ну див. розпуска́ти; Сли́на ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.); Слина́ на язи́к набіга́є у кого, кому: а) комусь дуже хочеться з’їсти або випити щось смачне, апетитне. Він тоді [працюючи на фабриці] пив пиво.. Чисте, золоте, холодне пиво… Тьфу! слина котиться… (Коцюб., II, 1955, 8); У мене аж слина покотилася від згадки про м’ясо та про пиріжки (Багмут, Опов., 1959, 5); Оповідав Іван про все те [що варилося у їхній печі] так смачно, що аж слина текла по губах (Збан., Сеспель, 1961, 224); Коли пан Дулькевич уздрів рибу, в нього потекла слина (Загреб., Європа 45, 1959, 98); б) комусь дуже хочеться мати, придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін. Цариця, цар, дочка Лавина Зглядалися проміж себе, Із рота покотилась слина, До себе всякий і гребе Які достались їм подарки [подарунки] (Котл., І, 1952, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 353.

Слина, ни, ж. Слюна. Твої гроші роскотяться так, як слина. Чуб. V. 1135. Ум. Слинка, сли́ночка. Нашому маляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 150.

слина́ (зменшене — сли́нка) — рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує рот й сприяє змоченню та перетравленню їжі; здавна символізує плодючість і вважається чародійною, бо має очищувальну силу, як і дощ; дощ очищає небо, а слина очищає життєвий простір від усього злого (тому ворожбити користуються нею як ритуальною); див. ще плюва́ння; оскільки виділення слини пов’язане з травленням, а отже й з відчуттям смаку, сама думка про смачне або й просто про їжу викликає появу в роті слини, звідси приповідки: «Аж йому слинка в рот набігає» — про людину, якій обіцяють шось смачне; «Нашому маляті лиш слину ковтати» — тобто залишатися з незадоволеними бажаннями; «Аж слинку ковтає» — про голодного, який жадібно дивиться, як їдять інші.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 550.