ЧАРКА

ЧА́РКА, и, ж.

1. заст. Велика (перев. скляна) посудина для пиття вина та спиртних напоїв; келих. Посуда була [у запорожців] вся дерев’яна: і чарки, й коряки — усе з дерева (П. Куліш, Вибр., 1969, 148); Ой, попович молоденький Книжки не читає: У шинкарки мед із чарки Звечора кружає (Щог., Поезії,. 1958, 479); Іфігенія тим часом бере велику чарку в одної з дівчат і фіал у другої, третя дівчина наливає їй в чарку вино (Л. Укр., І, 1951, 154).

&́9671; Перепо́внити ча́рку [терпі́ння] див. переповня́ти; Ча́рка [терпі́ння] перепо́внилася див. переповня́тися.

2. Невелика посудина для пиття вина та спиртних напоїв. Левицький розливав по чарках настояну на кмині й анісі горілку (Тулуб, В степу.., 1964, 43); Він вийняв з чемодана пластмасові чарки, швидко й вправно налив у них пурпурове вино (Дмит., Наречена, 1959, 186); *Образно. Мене гнітить сіре одноманітне життя, а мені хочеться життя яскравого, блискучого, діяльного, хочеться пити з повної чарки (Коцюб., II, 1955, 435); // Кількість напою, що вміщується в такій посудині. Великі слова — святі слова, а ви тільки хлиснули за їх. За такі речі по відрові, а не по чарці (Мирний, III, 1954, 289); Побалакаєш, вип’єш по чарці, потім — по другій, а далі пішло писати — і образ божий загубиш… (Коцюб., І, 1955, 451); Випита чарка ще дзвеніла в голові (Ільч., Серце жде, 1939, 218); В йому [курені] ми простяглися. Чекаючи Богдана та Дениса, І, випивши по чарці по малій, Пурнули стиха в свіжий сон ясний (Рильський, І, 1960, 170); — Вам треба випити, Андрію,— сказала Ольга,— ви дуже відстали від нас і цілком заслужили штрафну чарку, але я вас помилую і наллю звичайного келишка (Собко, Срібний корабель, 1961, 69); // Товариська зустріч, вечірка, де пригощають вином, спиртними напоями. Сіра біднота, вдови і сироти говорили йому добрі слова, бажали здоров’я і стиха запрошували сьогодні ж увечері на чарку (Стельмах, II, 1962, 135); // Заздоровна чара, що здебільшого супроводжується тостом. Лошаков перший підняв чарку за земство, за земських робітників (Мирний, III, 1954, 288); За край, де світ узріли ми, Зазнали щастя змалку, Покоштували втіх дітьми, Здіймаю повну чарку! (Граб., І, 1959, 275); // Те, що п’ють (вино та спиртні напої). Один голова одного колгоспу.. на Новий рік чекав з охотою, з радістю, з гускою, з пирогами, холодцем, з чаркою (Вишня, І, 1956, 393); — Оце і все, пане? — Оце і все, Сергію. Ще можу чаркою почастувати, випий на здоров’я (Стельмах, І, 1962, 44); // Те саме, що пия́цтво. Скоріше б позбутися цього захисника, який носить в душі, напевне, тільки два почуття: пристрасть до чарки й гиденької помсти, — хоче, щоб усі люди мали погану хворобу (Стельмах, І, 1962, 640).

&́9671; Глуши́ти ча́рку за ча́ркою див. глуши́ти; Загляда́ти в ча́рку див. загляда́ти; Зазира́ти в ча́рку див. зазира́ти: Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) ро́зум (ли́хо, го́ре, сум і т. ін.) у ча́рці див. зато́плювати²; За ча́ркою — п’ючи алкогольні напої. Гнат почав учащати до корчми. В корчмі за чаркою він забував своє лихо (Коцюб., I, 1955, 26); Його скрізь по селу знали як чоловіка письменного.. А на язик собі вдався балакучий, а надто за чаркою… (Мирний, І, 1949, 257); Здійма́ти (здійня́ти) ча́рку див. здійма́ти; З ча́ркою не розмина́тися — нити, пиячити без упину. [Наталя:] На й грошей (Дає). Пошли вартового купити горілки… Обидва з чаркою не розминаються… Хай нап’ються, поки поснуть, тоді я прийду… (Гр., II, 1963, 562); Не пішла́ ча́рка до ро́та див. піти́; Перехиля́ти (перехили́ти) ча́рку див. перехиля́ти; Підніма́ти (підійма́ти, підня́ти, підійня́ти) ча́рку див. підніма́ти; Підноси́ти (піднести́) ча́рку див. підноси́ти; Під ча́ркою [бу́ти] — бути в стані незначного сп’яніння. Він був вже трохи під чаркою (Н.-Лев., V, 1966, 190); [Орлов:] Ми — солдати, і співаємо всіляких пісень, особливо під чаркою (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 6); — Тільки не думайте, що я під чаркою. Ані-ні! Ось давай дихну… (Кучер, Трудна любов, 1960, 388); По ча́рці (пи́ти, ви́пити і т. ін.) — пити алкогольні напої з ким-небудь. — Тепереньки можна й по чарці,— сказав пан Зануда (Н.-Лев., III, 1956, 346); А по чарці?! треба конче!.. Ану, на та збігай, хлопче (Олесь, Вибр., 1958, 414); Вип’ємо, діду, по чарці, чи що (Ю. Янов., II, 1958, 187); Перепочити коням слід було, А мандрівцям перехилить по чарці І закусити щукою (Рильський, III, 1961, 299); По ча́рці да́ти (піднести́ і т. ін.) кому — почастувати вином, спиртними напоями кого-небудь. — Ну, давай лиш нам, нене, по чарці, то, може, повеселішаємо (П. Куліш, Вибр., 1969, 133); Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю,— так що ж? — Таточку мій ріднесенький! я їм,— каже,— піднесу по чарці! (Кв.-Осн., II, 1956, 65); Ча́рка за ча́ркою — уживається для того, щоб наголосити, що хтось дуже багато п’є спиртних напоїв, що пиятика, бенкетування саме в розпалі. Чіпка сидить з товариством за столом; чарка літає за чаркою, задурює їм голови (Мирний, І, 1949, 399); Семен пив чарку за чаркою. Корній не відставав (Л. Укр., III, 1952, 561); Сидить [Савка] над смаженим поросям, перекидає, не п’яніючи, чарку за чаркою, просторікує (Гончар, І, 1959, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 271.

Чарка, ки, ж. Рюмка. Не кричи — налий чарку та й мовчи. Ном. № 3493. По чарці треба. Слѣдуетъ выпить. Ум. Чаронька, чарочка. Ном. № 11507.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 445.

ча́рка (зменшено-пестливі — ча­́рочка, ча́ронька) = чарчи́на — велика (перев. скляна) посудина для пиття вина та спиртних напоїв; келих; згодом взагалі посудина певної форми для спиртних напоїв; символізує розлад у родині («Перша чарка — на здоров’я, друга — на веселощі, а третя — для сварки», «Господар за чарку, а жінка за сварку»); народ осуджує нездоровий потяг до чарки («Він за чаркою горілки пішов би і на той світ», «В чарці більше людей тоне, як у морі», «Сьорбне чоловік чарку, наче сказиться»), мудро застерігає: «Де чарка, там і сварка», «Чарка горілки — лиха ківш», «Хвали себе не при чарці, а на косарці»; у Б. Грінченка: «Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а все воно тебе втирить у калюжу…». Посудина була [у запорожців] вся дерев’яна: і чарки, й коряки — усе з дерева (П. Куліш); У шинкарки мед із чарки Звечора кружає (Я. Щоголев); Випив чарку, випив дві, зашуміло в голові (приповідка); Вже не в одній чарці денце бачив (приказка); Не кричи — налий чарку та й мовчи (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 635.