ЧАЙ

ЧАЙ, ю, ч.

1. Південна вічнозелена рослина (дерево або кущ), із висушеного і спеціально обробленого листя якої приготовляють ароматний напій. Чай — вологолюбна рослина, його вирощують у східній частині Гімалайських передгір’їв, а також на приморських схилах Східних і Західних Гат, де буває багато опадів, а температура повітря не дуже висока (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 186).

2. Висушене і спеціально оброблене листя цієї рослини, яке вживається для приготування ароматного напою. Шили [вони] з того шмаття маненькі торбиночки і накладали в них всякі принесені з собою речі: пачечки з тютюном, теплі шкарпетки, чай і цукор (Смолич, II, 1958, 21); Нам давали на пайок такий пресований чай у плитках (Донч., V, 1957, 571); *У порівн. Прив’ялене сіно пахне, як чай (Чорн., Визвол. земля, 1959, 70).

Зеле́ний чай див. зеле́ний; Чо́рний чай див. чо́рний.

3. Ароматний напій (перев. гарячий), настояний на листі цієї рослини. Турн, по воєнному звичаю, З горілкою напившись чаю, Сказать попросту, п’яний спав (Котл., І, 1952, 178); Змерзлий на ганку майор охоче повернувся в кімнату і, щоб зогрітися, взяв склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив у горло (Тулуб, В степу.., 1964, 222); // Напій, настояний на листі, цвіту або стеблі деяких запашних рослин, що вживається замість настою цієї рослини. На столі вже стояли, паруючі млинці і чай, настояний на м’яті (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 55); Чай, виготовлений з квітів глоду, при тривалому вживанні знижує кров’яний тиск (Хлібороб Укр., 9, 1968, 44).

4. перен. Те саме, що чаюва́ння. На чай вечірній запрохав я того черця, що стрів мене вкраїнським привітанням (Коцюб., III, 1956, 143); Голосний тут залунав дзвінок: на осоружний скликають чай (Тич., І, 1957, 227).

&́9671; На чай дава́ти (да́ти) — давати чайові. [Оксюша:] Голубчику, поможи мені! Я тобі на чай дам! (Мам., Тв., 1962, 331); На чай запро́шувати (запроси́ти) — запрошувати в гості, на чаювання. Водили нас скрізь по всіх кімнатах, все показали, а потому запросили на чай (Коцюб., II, 1956, 420); За ча́єм — під час чаювання. Всі за чаєм сиділи й розмову Про любов між собою вели (Л. Укр., IV, 1954, 88); І за чаєм він думав, що Вірненькому треба придбати збрую і перевести до нового станка, бо це виїзний кінь (Тют., Вир, 1964, 414).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 264.

Чай, ча́ю, м. Чай. Чай пити. Рудч. Ск. Т. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 443.

чай — порівняно недавній у традиційній українській кухні напій, тому жартують: «Чай водою запивай», «Від чаю не будеш п’яний, але рум’яний»; застерігають: «Попоштую тим чаєм, що ворота підпирають»; здавна замість чаю пили заварені трави (звіробій, материнка, м’ята і т. ін.); відвар з цих трав уживали і як ліки; заварювали як напій також гілочки вишні, листя й гілочки смородини тощо.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 633.