ХИЖА

ХИ́ЖА, і, ж., розм.

1. Те саме, що комо́ра 1, 2. Христя вийшла до хижі, незабаром унесла пляшку з горілкою, поставила на столі, й сама сіла (Мирний, II, 1954, 170); Вузлики з зерном так довго висіли під образами в хаті, аж намулили очі. Нарешті зняла [Маланка] та винесла в хижу (Коцюб., II, 1955, 37); Давид повносив мішки в хижу й зайшов у хату (Головко, II, 1957, 42).

2. Те саме, що ха́та 1; невелика убога хата; халупа. — При березі, при Дунаю, Там я свою хижу маю (Пісні та романси.., І, 1956, 131); Бувало вигляне [Катруся] із хижі, Як тая квіточка з роси, Як теє сонечко з-за хмари. Ввесь похолону, неживий Стою, бувало (Шевч., II, 1963, 268); За останні двадцять років ніхто в ці гори, аж до його хижі, так високо не заходив… (Ільч., Вибр., 1948, 30); Крита була хижа не залізом, як усі, навіть найбідніші будиночки міської околиці, а гон-том — замшілим, зеленим (Смолич, Мир.., 1958, 29); Вони знають, куди прийшли і для чого. Не якусь там хижу ліпити з глини, а найкрасивіші будинки мурувати з цегли на нашому Хрещатику (Кучер, Дорога.., 1958, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 52.

Хижа, жі, ж.

1) Кдѣть, чуланъ, кладовая. Вас. 195. Чуб. VII. 388. На улицю не піду і дома не всижу; хиба піду підкопаюсь до дівчини в хижу. Мет. 116. Лагодила баба хижу: то тільки кішки лазили, а то вже й собаки стали лазити. Ном. № 7580.

2) = Хата. Ідут до каждої хижі і під вікни співают. МУЕ. ІІІ. 18.

3) = Хлів. Та заплели хижку, та загнали овечечку-стрижку. Мил. 42. Ум. Хижка. М’ясо поставили в хижку. Ой хто мене вірно любить, той прийде у хижку. Рудч. Чп. 186.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 396.

хи́жа —

1) невелика убога хата; халупа; застерігають: «Не замітай чужої хижі: дивися, чи твоя заметена». При березі, при Дунаю, Там я свою хижу маю (пісня);

2) (зменшене — хи́жка) комора як окрема будівля. На улицю не піду і дома не всиджу; хіба піду підкопаюсь до дівчини в хижу (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 617.