ХАТА

ХА́ТА, и, ж.

1. Сільський одноповерховий житловий будинок. Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки хата (Укр.. присл.., 1963, 261); Жваво, з юнацькою енергією заходився Семен ставити хату (Коцюб., I, 1955, 125); Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати (Л. Укр., І, 1951, 29); — Вибачайте, кумонько,— мовить [Журавель], випорожнивши горнятко,— чим хата богата [багата], тим і рада (Фр., IV, 1950, 57); Мої мости калинові, хати на помості, Прийшов, прийшов Василечок ба й до мене в гості (Коломийки, 1969, 139); — Пам’ятаєш приказку? Яка хата, такий тин, який батько, такий син… (Кучер, Голод, 1961, 329); — В кожній хаті лампочки Ілліча горять. А у Марії там така хата, як дзвін. Колгосп збудував (Цюпа, Назустріч.., 1958, 435); *У порівн. Сам, каже [Демко], губернатор їде у колясці, що скрізь у вікнах, мов хата яка! (Кв.-Осн., II, 1956, 481); // Домівка, господа. Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати… (Шевч., II, 1963, 11); Кожний [бурлака] згадував за свою хату, за свою жінку, своїх дітей (Н.-Лев., II, 1956, 208); // Тимчасове пристановище для кого-небудь. Смеркло.— Збирайтеся, бабо,— каже мама,— та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (Коцюб., І, 1955, 456); Не стало видно ні хутора, ні полтавського стовпового шляху, тільки невиразно бовваніла табірна хата, в якій збиралися ночувати орачі (Тют., Вир, 1964, 14); Тоня й Віталій.. пливуть оглянути Сухомлинів причал та рибальську хату-пустку, де восени рибалки ночують, ховаються від негоди, а зараз на їхніх нарах пилюки на палець (Гончар, Тронка, 1963, 232).

&́9671; Аж ха́та трясе́ться див. трясти́ся; Верта́тися (верну́тися, поверта́тися, поверну́тися і т. ін.) до ха́ти — повертатися до рідного краю, додому. Знаю я: він [мандрівник] вернеться до хати, Він побачить приязні вогні… (Рильський, Голос. осінь, 1959, 5); Моя́ ха́та скра́ю [, я нічо́го не зна́ю] — мене це не стосується, це не моя справа. — Я не чинитиму перешкод твоєму бажанню, але і не допомагатиму.. Моя хата скраю, я нічого не знаю (Бурл., Напередодні, 1956, 111); — То як же буде з Наталкою? З мене ж пан спитається.. — Буде так, як і було,— відповіла Лимариха.— Ну, як знаєте. Моя хата скраю (Добр., Очак. розмир, 1965, 26); Не держа́тися ха́ти — часто не бувати вдома. Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (Горд., Дівчина.., 1954, 102); Не при ха́ті зга́дувати (зга́дуючи) див. зга́дувати; Тиня́тися по чужи́х ха́тах див. тиня́тися.

2. Внутрішнє житлове приміщення такого буднику. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти (Шевч., II, 1953, 363); Ми з Чайчихою, упоравшись у хаті, пішли до Насті (Вовчок, І, 1955, 263); В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку (Коцюб., І, 1955, 229); Іван ходив по хаті хмурий, як осіння темна ніч (Мирний, І, 1949, 217); Як сіпне [адвокат] дверми д’собі! Трохи-трохи що не запоров я носом у поміст. Нема що кому казати, бо в чужій хаті й тріска б’є (Март., Тв., 1954, 205); — От тобі на! — сказала Онися, заглядаючи в вікно,— за вовка промовка, а вовк у хату (Н.-Лев., III, 1956, 14); *Образно. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці. Як положать отамана В новій хаті спати, Заголосить, як та мати, Голосна гармата (Шевч., II, 1963, 205); // Кімната. — Іди до секретаря! — сказав [сторож] і повів Чіпку аж через три хати, де сиділо багато судовиків (Мирний, І, 1949, 253); Ми пішли в її хату,— властиве, панночка займала три хати; в першій хаті на столику, на видному місці, стояв той портрет, що вона хтіла мені показати (Л. Укр., III, 1952, 600).

Вели́ка ха́та — простора, світла кімната для прийому гостей; світлиця. Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Тют., Вир, 1964, 102); Мала́ ха́та — хатина (у 2 знач.). — А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже! Чи не вмерла? — Ні, не вмерла, А дуже нездужа. Ходім лишень в малу хату, Поки випрягає Воли батько: вона тебе, Марку, дожидає (Шевч., І, 1963, 321).

&́9671; Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити; Добри́вечір [вам] у ха́ту — усталена форма вітання, яку вживають, заходячи до хати ввечері. Тут саме ввійшли [братчики] в хату.. — Добривечір у хату,— привітали всі москалиху, що стояла посеред хати з ключами в руках (Мирний, І, 1949, 330); [Горпина:] Добривечір вам у вашу хату! (Н.-Лев., IX, 1967, 223); Здоро́в (здоро́ва, здоро́ві) [був, була́, були́, будь, бу́дьте і т. ін.] у ха́ту див. здоро́вий; Здра́стуйте вам у ха́ту див. здра́стувати; На всю (на ці́лу) ха́ту, у знач. присл.: а) дуже голосно; гучно. Бабина онука Христя,— дівка сімнадцяти літ, низенька, некрасива, чогось важко зітхала на всю хату (Мирний, І, 1949, 292); — Геть, проклята, геть! — заревів на всю хату Прокіп і, вчепившись Орисі в коси, смикнув її до себе, щоб викинути з хати, як щеня (Тют., Вир, 1964, 97); Петрик розплакався на всю хату (Стельмах, II, 1962, 398); Максим кричав на цілу хату. О! Він знайде спосіб на упертість зятя! (Коцюб., І, 1955, 34); б) дуже сильно. [Євфросина:] Ніде дітись: треба показати (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет). [Всі:] Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату (Н.-Лев., IX, 1967, 232); Лампочка без скла чаділа на всю хату (Коцюб., І, 1955, 65); Наговори́ти по́вну ха́ту див. нагово́рювати; Нагомоні́ти по́вну ха́ту див. нагомоні́ти; Не вихо́дити з ха́ти — не бувати серед людей, сидіти вдома. Давненько ми вже Марусю не бачили, то за горем своїм, то за сваркою тією межи старими, та й Маруся наче ховалася: з хати, сливе, не виходила (Вовчок, І, 1955, 209); Десь, певно, вітер пройняв мене, і я схопив бронхіт, два дні не виходжу вже з хати (Коцюб., III, 1956, 431); Не [могти́] перейти́ ха́ти див. перехо́дити; Носи́ти (понести́) смі́ття́ під ха́ту див. смі́ття́; По́вна ха́та кого, чого — велика кількість, дужо багато кого-, чого-небудь. — Що ж ви нічого не робите слабій? — Замфір махнув рукою.— Де там нічого… Ворожок та шептух була повна хата… (Коцюб., І, 1955, 229); — А за що ж ви п’єте? — А тобі яке діло?.. Он бач. Добра була повна хата, а тепер одна пустка зосталася!.. (Мирний, І, 1949, 290); — Гостей було — повна хата! (Тют., Вир, 1964, 159); Про́симо до ха́ти! — уживається як ласкаве запрошення завітати в дім. — Оце я до вас у гості… Буде де переночувати? — питає становий. — Коли ваша ласка, просимо до хати! — запрохує Чіпка (Мирний, II, 1954, 265); Сиді́ти в ха́ті — бути, лишатися вдома. Що то ти робиш, синочку, тепер, коли й Лізи нема, коли з дому трудніше вирватися? Певно, сидиш в хаті та читаєш (Коцюб., III, 1956, 189); У ха́ті — вдома. Не знать, звідки і ким пронеслося, що в Павла у хаті недобре… (Вовчок, І, 1955, 170); У ха́ту наплюва́ти див. наплюва́ти; Хоч з (із) ха́ти тіка́й див. тіка́ти; Хоч утіка́й з ха́ти див. утіка́ти¹.

3. Родина, люди, які живуть, перебувають в одному такому приміщенні. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово. [Парвус:] Але ж не жінка хаті голова, а чоловік, не їй його судити, не їй за його й ручити… (Л. Укр., II, 1951, 410); Бідолахи днями й ночами всею хатою сидять і роблять ложки.. по 10 крейцарів від копи (Фр., II, 1950, 131); Хата мовчала. Клим у задумі слухав синову річ (Горд., II, 1959, 206).

&́9671; Відбива́тися (відби́тися) від ха́ти — те саме, що Відбива́тися (відби́тися) від до́му (див. відбива́тися).

4. розм. Квартира (у 1 знач.). Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі. На другому поверсі (Коцюб., III, 1956, 145).

5. Уживається у складі назв деяких сільських установ.

Ха́та-лаборато́рія — лабораторія колгоспної дослідної станції. Показали ми їм [румунським делегатам] багато чого: і клуб, і хату-лабораторію, і зерносушарню, і в дитячий садок повели (Мур., Бук. повість, 1959, 300); Ха́та-чита́льня — заклад на селі в перші роки Радянської влади, призначений для проведення політико-виховних та культосвітніх заходів; приміщення, в якому проводилися ці заходи. Давид сидів кінець стола, рився в книжках і виписував якісь цифри, помітки на клаптику паперу (мав же сьогодні в хаті-читальні робити доповідь про міжнародне становище, то й вибирав цифри і складав конспект) (Головко, II, 1957, 121); Кіно показували в хаті-читальні тільки зимою, а літом крутили прямо надворі, в садку (Тют., Вир, 1964, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 29.

Хата, ти, ж. Домъ, изба, хижина. Моя хата з краю, я нічого не знаю. Васильк. у. Чи се тая удівонька, що на розі хата? Чуб. Різана хата. Хата, сложенная изъ бревенъ, перерѣзанныхъ по длинѣ надвое. Шух. І. 89. Хата без штані́в. Не имѣющая сѣней. Вас. 195. Въ Подоліи хатою называютъ иногда могилу, а домъ тогда куріне́м. Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня. О. 1861. XI. Св. 52. Отсюда вѣроятно: тут тобі́ й хата! Тутъ тебѣ и смерть, тутъ тебѣ и конецъ. Ном. № 273. Дядькова хата. Тюрьма. А шо ж мені буде, як ударю таку паню по вуху? То ще доведеться жити у «дядьковій хаті». Грин. І. 112. Держатися хати. См. Держатися. Ум. Хатка, хатонька. Грин. ІІІ. 234. Хаточка. Хатки біленькі виглядають. Шевч. 407. Хаточки поховались у біленькі садки. МВ. І. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 388.

ха́та = хати́на (зменшено-пестливі — ха́тка, ха́тонька, ха́точка, хати́нка, хати́нонька, хати́ночка; невеличка, благенька хата — хатчи́на) —

1) сільський одноповерховий будинок; також кімната в ньому (велика — хата, менша — хатина); також хатнє господарство; залежно від матеріалу, з якого збудовано хату, та характеру будови, хату ще називають ма́занка, хворостя́нка, ліпля́нка, гли́нянка, сама́нка, коли́ба; споконвіку хата у великій повазі: до неї можна заходити лише з непокритою головою, у ній не можна свистіти, палити; у «Волині» Б. Харчука: «Я тобі покажу, як у хаті курити, — кричав батько. — Оце тобі за те, що закурив у хаті. Оце за те, що за столом курив. Оце за те, що під образами, — проказував за кожним ударом батько»; хата — уосібнення родинного вогнища («Дорогая тая хатка, де родила мене матка»), благополуччя, досягнутого завдяки працьовитості («Хату руки держать», «У веселій хаті веселі люди»), гостинності («Що хата має, тим і приймає»), волі, незалежності («Своя хата — своя правда», «Своя хата й своя воля», «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля»); на противагу своїй хаті («Своя хата — як рідная матка») виступає чужа («Чужа хата не гріє»); зауважують: «Не надійся на чужу хату, бо під тином доведеться умирати»; у давній будівельній традиції дах хати слугував символом небосхилу, тому на найвищій його точці кріпили стилізоване зображення заступниці — богині Оранти; виявом (знаком) крайньої неповаги до гостя є метіння при ньому хати («мести хату при людях»); у пісні співають: «Ввійшов же я до хати Та взявся вітати, А дівчина до віника Хату замітати. Бодай же ти, дівчинонько, Того не діждала, Та щоб ти та й при гостях хату замітала»; за народними прикметами, не можна ставити хати на межі, на бузині, на роздоріжжі, на току, у місцях, де стався якийсь злочин, де захоплене щось нечисте; у противному разі буде вселятися страх, щось буде товктися, буде водити; хату треба ставити на цілині, на рівному, твердому місці; оригінальною символікою пронизана народна загадка про хату: «Стоїть Гася, надулася, полу одкрила, людей впустила». А хата очі опуска. Ані мольби, ні просьб, ні скарг — Відкрила навстіж двері в сіни, Звідкіль у світ пішли усі ми (М. Боровко); Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки хата (приказка); Чи се тая удівонька, що на розі хата? (П.Чубинський); Моя хата скраю, я нічого не знаю (прислів’я); Чи ти мене, Василю, не знаєш, що ти мою хату минаєш?(пісня); Благав у Бога тільки хату, одну хатиночку в гаю (Т. Шевченко); Будуймо ж палаци нові І не забудьмо… хати (Л. Полтава);

2) дя́дькова (іва́нова) ха́та — народні назви в’язниці. А що ж мені буде, як ударю таку паню по вуху? То ще доведеться жити у дядьковій хаті (Б. Грінченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 616-617.