УДАВАТИСЯ

УДАВА́ТИСЯ (ВДАВА́ТИСЯ), удаю́ся, удає́шся, недок., УДА́ТИСЯ (ВДА́ТИСЯ), уда́мся, удаси́ся, док.

1. тільки 3 ос., також кому. Здійснюватися, успішно завершуватися. За все береться, та не все вдається (Укр.. присл.., 1955, 232); Йоньку охопило те ожвавлення і доброта, яка запановувала ним завжди, коли добре вдавалося діло (Тют., Вир, 1964, 232); Все, що ми задумали, — все нам, друзі, вдасться! (Нех., Дивлюсь.., 1949, 77); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися (Головко, II, 1957, 539); // безос., у сполуч. з інфін. Бути, виявлятися можливим (про здійснення чого-небудь). Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак [весляр].. вибивалися із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок (Коцюб., І, 1955, 390); Понюхав пирога, та не вдалось покуштувать (Номис, 1864, № 14329); Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Тют., Вир, 1964, 530); // перев. док. Виявитися вдалим, гарним (про те, що утворилося внаслідок якогось процесу або про сам процес). Вже перед вечором вийняли з печі коровай, котрий і справді дуже вдався (Н.-Лев., III, 1956, 74); Коли моє життя не вдалося, не можу ж я осолодити його цукерком у розмальованій обгортці… (Коцюб., І, 1955, 325); Родюча жирна галицька земля; і жито на ній удалося буйне, рославе (Мушк., Серце.., 1962, 306); // перев. док. Видатися яким-небудь, випасти. За тиждень перед весіллям було якесь свято; день удався погожий, хоч уже листя падало, осінню пахло, а проте тепло та ясно (Мирний, IV, 1955, 38).

2. Уродитися з певними якостями, особливостями вдачі (про людину). [Недоросток:] Бач: у людей буває удається й маленьке, та розумненьке, шустреньке, а тебе вигнало, як сьому верству, а ти й за малого не справишся! (Вас., III, 1960, 92); — Не часто такі молоді, як оце й ти, хлопче, вдаються розумними (Збан., Малин. дзвін, 1958, 6); Він з ранку до вечора порався по господарству — хазяйновитий вдався (Стельмах, II, 1962, 326); // до чого, який. Мати певні нахили, здібності, пристрасть до чого-небудь. Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65); — Вже того не знаю, який він до діла, — каже батько, — а що до танців, то вдавсь: дівчатами, як мухами, увиває (Вовчок, І, 1955, 200); — Хіба його не видно й спершу було, що він [Чіпка] чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства — до всього вдався! (Мирний, II, 1954, 246).

Не вда́тися, розм.: а) (без додатка) бути безталанним, невдахою в житті. Ой біда, біда, що я не вдався: Брів через річеньку та й не вмивався (Чуб., V, 1874, 88); б) (ким) не змогти набути певної професії, кваліфікації і т. ін. Ба, та що робити, — публіцистом не вдалася, а белетристика така химерна штука (Л. Укр., V, 1956, 59); в) (чим) бути позбавленим якоїсь риси, властивості і т. ін. Марко хлопець душевний, здатний, так не вдався красою! (Горд., Дівчина.., 1954, 202).

3. перев. док., у кого, рідко на кого. Народитися, вирости схожим на кого-небудь, успадкувати чиїсь риси, особливості, якості. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Вовчок, І, 1955, 277); Настя вдалася на свою матір і була невсипуща господиня (Н.-Лев., VI, 1966, 396); — Хай би їх у мене десятеро, то одно в одно не вдасться; а то ж він [Чіпка] у мене один, як порошина в оці! (Мирний, II, 1954, 178); Характером Іван увесь удався в батька, і нехай каміння летить в очі, а він стоятиме на своєму (Чорн., Визвол. земля, 1959, 9).

4. у що. Впадати в якийсь стан (звичайно важкий); перейматися якимсь настроєм. Не вдавайся в розпач, друже, — Бо в годину ту страшну Я розвію самотину, Здаля серцем прилину (Дн. Чайка, Тв., 1960, 267); Матрона Іванівна жінка вразлива, чутлива, не дає далі Остапові слова вимовити, благає його не вдаватись у журбу (Горд., II, 1959, 300); — Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. — казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журитися і вдалась в сум (Н.-Лев., II, 1956, 247).

Удава́тися (уда́тися) в па́ніку див. па́ніка; Удава́тися (уда́тися) в пиху́ — заноситися, зазнаватися. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували (Н.-Лев., III, 1956, 139); Удава́тися (уда́тися) в ту́гу див. ту́га.

5. у що, рідше до чого. Зосереджувати свої дії, діяльність, увагу на чому-небудь, займатися чимось. Не вдавайся в сварку, бо будеш битий (Номис, 1864, № 3284); Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи (Котл., І, 1952, 175); У батька і корів’як [корівок] дві, і коней четверо. Зимою столярує, літом у хліборобство вдається (Барв., Опов.., 1902, 407); У Львові [Юрась] на одну ногу з професорами.. В політику вдався (Чорн., Визвол. земля, 1950, 26); До перекладів і переспівів з східних мов А. Кримський вдався дуже рано, фактично тоді, коли почав перекладати і з російських поетів та писати свої перші вірші (Рад. літ-во, 6, 1967, 46); Усе своє життя дід Митро мріяв розбагатіти. А як його розбагатієш, коли землі — кіт наплакав. Тоді він удався до комерції (Минко, Моя Минківка, 1962, 13).

Удава́тися (уда́тися) в подро́биці (то́нкощі) — приділяти багато уваги найменшим деталям чого-небудь, другорядним обставинам і т. ін. Легіник ображався і платив тою ж самою монетою, негречно вдаючися в подробиці, чіпаючи навіть таку делікатну матерію, як питання літ (Хотк., II, 1966, 162); Удава́тися в химе́ри див. химе́ра; Удава́тися (уда́тися) до кра́йнощів (кра́йності) див. кра́йнощі, кра́йність; Уда́тися навті́ки (до вте́чі і т. ін.) — утекти. — Видно, знала [Юліана], чим та пахне справа, І ще ніччю навтіки вдалася! (Фр., XII, 1953, 333); Проте, ради справедливості, треба сказати, що Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох (Гончар, III, 1959, 187).

6. до кого. Звертатися до кого-небудь (з якимсь проханням, у якій-небудь справі тощо). До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися (Л. Укр., V, 1956, 247); Весною знов починалися приступи кашлю, Чуплак вдавався до лікарів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 181); — Скрутіть мені, голубе, цигарочку, — вдався він до мене, забачивши, що я збираюся закурити (Вас., Вибр., 1954, 86); Товариші не пішли до суду, а вдались до президії об’єднаних профспілок, і там справу було вирішено на їхню користь (Вільде, Сестри.., 1958, 119); — Ми до командира куреня, — удався Смирнов до старшого варти (Головко, II, 1957, 531); // у сполуч. із сл. до душі, до серця, до честі тощо. Звертаючись до кого-небудь, намагатися вплинути на його почуття. [Валент:] Здається, промова та була з найкращих.. І що ж? Кому ж ти розсипав ті перли ясного розуму? Якісь діди, засушені в пергаментах, шукали параграфів по кодексах в той час, як ти вдавався до душі та серця! (Л. Укр., III, 1952, 290); — На соймі вимагали, щоб до них [козаків] поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 31).

7. до чого, рідко на що. Використовувати, застосовувати що-небудь як засіб для здійснення чогось. Під час наступу Щорс вдавався до виробленої ним уже тактики: заходив до ворога з тилу і флангів, наносив блискавичний удар, не даючи противникові опам’ятатись, продовжував бій до повного розгрому (Скл., Легенд. начдив, 1957, 54); Якщо, перекладаючи китайських, японських, індійських авторів, ми довго ще будемо примушені вдаватися до цього лукавого паліативу — підрядника, то слов’янських письменників росіяни, українці, білоруси повинні перекладати з оригіналу при вмілому користуванні словником (Рильський, IX, 1962, 70); Глоба боявся їх [піонерів], маленьких і беззахисних, коли вирішив вдатись до зброї (Собко, Скеля.., 1961, 140); Доведеться вдатися до прапорців. — Яких прапорців? — Звісно яких! Червоних! Вовки лякаються червоного (Тулуб, В степу.., 1964, 209); Остап вирішив удатися на хитрощі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 363).

8. у що, рідко. Глибоко вклинюватися, врізуватися в що-небудь. Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег (Л. Укр., І, 1951, 157); Частина суші, яка вдається в воду, називається півостровом (Фіз. геогр., 5, 1956, 55).

9. тільки док., куди, розм. Відправитися, податися куди-небудь. Комісія удалася на місце злочину до лісу (Коб., II, 1956, 204); — Треба йти, пане Кузьмо. До Переяслава вдамся, хлопця до матері одведу… (Ле, Побратими, 1954, 6).

10. діал. Здаватися. Зразу й не розібрати було, чи є хто живий на веранді, бо обличчя людей, набравшись незвичайного відтінку од зеленого сяйва, удавалися мов які примари не з сього світу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 44); — Мені вдалося, що хтось гомонів у саду!.. (Вас., II, 1959, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 383.

Удаватися, удаю́ся, є́шся, сов. в. уда́тися, удамся, удасися, гл.

1) Предаваться, предаться, отдаваться, отдаться, пристращаться, пристраститься, заниматься чѣмъ. Не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь. Мет. Не вдавайся в гульню. Ном. Не в дорогу вдавайся, а в хазяйстві кохайся. Ном. № 10005. Зімою столярує, а літом у хліборобство вдається. Г. Барв. 407. Се просто іволга зоветься; вона із саду в сад літа, то вишні гарно об’їда, то оббива горох, а в співи не вдається. Греб. 391. Въ значеніи: обращаться къ Помощи чего. Не вдавайся в ворожки, не вдавайся в ліки, бо пропав вже твій синонько ти пропав навіки. Гол. I. 137. См. Вдарятися 4.

2) Входить, вбити, пускаться. Не вдавайся в сварку, бо будеш битий. Не хотів з ними в розмову вдатись. Г. Барв. 153. Не вдаватися в жадне право. Не входить ни въ какія тяжбы.

3) Обращаться, обратиться къ кому. Вдались до хазяйки. МВ. (О. 1862. ІІІ. 72). До ворожки вдалися. Св. Л. 184. Вдився собі до людей добрих. Г. Барв. 457. Ой удався козак Нечай до коня словами. АД. 11. 57.

4) Отправляться, отправиться куда. Думку думати: куди б то ся вдати? Грин. ІІІ. 203. Гриць-козак задумався, в козацькоє військо вдався. Грин. III. 611.

6) Прибѣгать, прибѣгнуть къ чему. У суд удаватись я не хотів. Н. Вол. у. А ти, мій миленький, в прозьбу не вдавайся. Мет. 64.

6) Удаваться, удаться, удачно выйти. Коровай наш вдавсь. Мет. 164. Удалась варенуха. Щоб удалась капуста, то треба зачинить шаткувать на сьомім дні, як молодика настане. Ном. № 300.

7) Родиться съ извѣстными качествами, способностями. Ой біда мені, що я не вдався. Ном. Уродись, та й удайсь. Ном. № 1657. Який удався, такий і згинеш. Ном. № 3210. Удався він високий, здоровий. Стор. І. 97. Удалась така лінива. Стор. І. 9. Ой чого я такий вдався без щастя, без долі. Н. п. — в кого. Пойти въ кого, родиться похожимъ на кого. На виріст і на силу, і на личко у батька вдався. МВ. ІІ. 15. Молодая дівчинонька в козака вдалася: такі очі, такі й брови, така й головонька. Н. п. І мій батько такий мався, і я в його вдався. Ном. № 2919. — до чого. Быть способнымь къ чему. Він до роботи вдавсь. Усяк до чого небудь вдався. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 317.