ХИМЕРА

ХИМЕ́РА, и, ж.

1. У давньогрецькій міфології — страховище з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона, з пащі якого вивергається полум’я. Перед дверима Кентаври і Сцілли.. Страшно сичить там Химера, озброєна полум’ям в пащі (Зеров, Вибр., 1966, 246); // Скульптурне зображення цього страховища, що символізує пороки, темні сили і є частиною прикрас готичних храмів. Тебе я бачив, Престарий соборе, І з понадсенських споглядав узбіч Середньовічну фантастичну ніч. Про що мовчать у тінях синьо-сизих Чудні химери на твоїх карнизах (Рильський, III, 1961, 252).

2. перен. Дивовижна фантазія, нездійсненна мрія, витвір уяви. [Долорес:] Яка ж то мрія? [Анна:] Ет, так, химери!.. Мариться мені якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок, немов гніздо орлине… (Л. Укр., III, 1952, 337); П’яний туман повивав йому голову, родив химери, дикі бажання і лють. Кричав на всіх, лупив у двері і докучав (Коцюб., II, 1956, 199); Смішно. Дивно. Я пишу своїй доньці.. Мені кажуть, що я ніколи не був жонатий і не мав дітей, а мої мрії — це є просто химери мого спраглого на батьківське щастя мозку (Досв., Вибр., 1959, 13); // Нереальні, безглузді плани, наміри, здійснити які неможливо. — Може, й вони колись у дитинстві своєму далекому колодязь, як грушу, намагались на горб пересадити. Химери носили у своїх маленьких головах. А виросли — бач… (Головко, І, 1957, 185); Старіючи, будував [Лук’ян] тепер усякі химери (Гончар, Таврія, 1952, 38); Наша повага до симпатичного Василя з кожним днем зростала, ми його дуже полюбили. Вірили кожному слову, але щоб плуги орали землю без волів, єй-єй, химера (Ковінька, Кутя.., 1960, 30).

&́9671; Гна́ти (погна́ти, прова́дити) химе́ри — говорити нісенітниці, дурниці. Катулле бідний, вже химери гнать годі, Бо те, що втратив ти, пропало навіки! (Зеров, Вибр., 1966, 203); — Не слухайте, се він перепивсь, та сп’яну химери погнав (Кв.-Осн., II, 1956, 118); [Микита:] Піду від тебе на край світу, оселюся десь на острові серед моря та й житиму сам собі, як той Робінзон. [Митродора:] Знов химери погнав? (Сам., II, 1958, 161); — Такі слова і кожна темна баба і кожен злий чоловік скаже, а тобі, чоловікові письменному, розумному й доброму — тобі такі химери провадити і сором і гріх (Барв., Опов.., 1902, 344); Снува́ти химе́ри — вигадувати що-небудь; фантазувати. Чайка не слухає перемовлянь Миколи з старшиною. Він взагалі нездатен прислухатися до будь-кого. Він далі снує свої химери (Загреб., Шепіт, 1966, 305); Удава́тися в химе́ри — мріяти про що-небудь неймовірне, нездійсненне; фантазувати. З природи самої бувши тверезий розумом, Артем і зараз оце, думаючи про батька і сумуючи за ним, однак не вдавався ні в які химери, щоб забутися в них (Головко, II, 1957, 391).

3. Те саме, що галюцина́ція. Іноді Чернишеві здавалося, що це не ніч, а білий день, і що ворогові зараз видно все, до зірки на його пілотці. Тоді він на мить ховав голову за якогось убитого і, причаївшись, ждав товаришів. А переборовши химеру, зачувши поблизу знайоме сопіння, знову збирався весь у напружений кулак і повз далі (Гончар, III, 1959, 49); Неждано поміж деревами хлопець бачить, як на знайомій прогалинці колишеться червона хустина вогню, а біля неї ворушиться обрис людини. Чи це теж не химера? Обережно, від дерева до дерева, скрадається до прогалини Роман (Стельмах, I, 1962, 263).

4. перев. мн. Дивовижні примхи, вигадки чиї-небудь; дивна поведінка кого-небудь; дивацтва. [Тоня:] А Сусана хороша дівчина, хоч і з химерами (Коч., II, 1956, 432); [Микита:] То це я тобі не потрібний? Кажи. [Митродора:] І кому ти потрібний з твоїми химерами? (Сам., II, 1958, 161); Проте, хоч Тимко і сміявся з Орисиних химер, він, сам того не помічаючи, теж хибував на них.. Він заставляв Орисю принести [води] тільки для того, що йому було дуже приємно сказати «жінко» (Тют., Вир, 1964, 265); // ч. і ж., розм. Уживається для означення людини, яка міркує і діє дивно, незвично; дивак. — Не раз я насипа́в йому шапку талярами, так ідучи й витрусить на порозі. «Звідки,— каже,— се такого сміття набралось?» Такий химера! (П. Куліш, Вибр., 1969, 98).

5. перен. Що-небудь своєрідне, дивне, оригінальне. Біля Брно є підземні печери. Сталактитове царство там. Чарівні фантастичні химери Відкриваються нашим очам (Дмит., Київські кручі, 1962, 150); У порту нью-йоркськім, у Америці,— Пароплави, крани, рейок дзвін… Хлопчик оглядає всі химери ці, Наче все це вперше бачить він (Нех., Ми живемо.., 1960, 82); // перев. мн., чого. Що-небудь несподіване, незвичне для когось. З просторів польових прибулець, Беріз колисаний гіллям, Як я любив химери вулиць, Що дивним дихають життям (Рильський, II, 1960, 45); Дерев химери, глина круч і вітер плакали за нами, як переходили ми Збруч… Мов сниться… Вершники, тачанки… Прощай надовго, рідний край (Сос., II, 1958, 423); Атлетичного складу молодий чоловік, одягнений за останніми химерами моди, що навіть трохи вражало.., він не міг не привернути до себе уваги (Вільде, Сестри.., 1958, 136).

6. Морська риба підкласу суцільноголових, жир печінки якої використовують як лікарський препарат.

7. заст. Опудало (у 1 знач.). Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав.. Горобчики сміються у кутку,— Вони, пройдисвіти, дізнались, Що то химера, не злякались І шкоду роблять у садку (Гл., Вибр., 1951, 141).

8. біол. Організм, що складається з генетично неоднорідних тканин. Наявність зростання кореня прищепи з підщепою веде до утворення химери, тобто до істотних змін обох партнерів у тій гілці надземної частини рослини, яка безпосередньо пов’язана з цими химерними коренями (Укр. бот. ж., XVII, 3, 1960, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 57.

Химера, ри, ж. Употребл. преимущ. во мн. ч. Фантастическія выдумки; причуды. Чи довго ще сплітатимеш химери, і голос твій бурхатиме, як вітер. К. Іов. 48. Химери гнути. Показывать причуды. химери гонити. Говорить вздоръ. Дівча божевільне химери ганяє. К. Досв. 77. Се він перепився, та сп’яну химери погнав. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 397.

химе́ра — у давньогрецькій міфології — страховище з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона, з пащі якого вивергається полум’я (слово включено й витлумачено в Лексисі Лаврентія Зизанія); у переносному розумінні — дивовижна фантазія, нездійсненна мрія, витвір уяви; також чиї-небудь дивацтва; ще стара назва опудала; у народній творчості дуже популярними є химерні оповіді.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 617.