СКНІТИ

СКНІ́ТИ, скні́ю, скні́єш, недок.

1. Те саме, що ни́діти 1, 2. Мені хочеться життя яскравого, блискучого, діяльного.. Я маю право на таке життя, як кожна людина, а тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще (Коцюб., II, 1955, 435); — Скоріше б вирватися на поле, ніж скніти отут самотній з такими лячними передчуттями для молодої дівчини (Ле, Ю. Кудря, 1956, 137); В цей день [неділю] працювати — від бога гріх, а від людей — сором. Тож і доводилось скніти в самоті з думами своїми (Цюпа, Назустріч.., 1958, 20); Тоня в цей час уже була вдома, самотньо скніла, прищухнувши в темряві сестриної, закутаної виноградом веранди (Гончар, Тронка, 1963, 47); // над чим, на чому. Зазнавати душевної муки, знемагати від одноманітного і довгого виконання, здійснення і т. ін. чого-небудь. Мати сердиться, що він не скніє над підручниками (Гончар, Тронка, 1963, 104); Він зовнішністю своєю вже схожий був на духовного пастиря заблуканих овець, жаль тільки, що йому хтозна для чого треба ще було скніти на нікому не потрібній теології цілих три роки (Кол., Терен.., 1959, 195).

2. Мучитися, жити в тяжких умовах. Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! (Граб., І, 1959, 394); Володислав уже шість років скнів у вигнанні в Новгород-Сіверській землі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 72); Їх [гуцулів] мадьярські пани відтісняли з долин, Щоб вони вимирали і скніли, А вони, як орли, між гірських верховин Зберегти свою гордість зуміли! (Забашта, Вибр., 1958, 183).

3. Ставати фізично слабим, втрачати сили. Христя справді скніла. Веселе молоде личко поблідло, на білому, як мармур, чолі пройшла непримітна смужка (Мирний, III, 1954, 345); Не легко матері бачити, як дочка на очах тане, скніє (Горд., Чужу ниву.., 1939, 62).; //Дуже повільно, погано рости, розвиватися (про рослини). — Наш рідний край справді благословенний край; правда, не ростуть в ньому ні цитрини, ні золоті помаранчі, та й лавр ледве-ледве скніє (Л. Укр., IV, 1954, 132); Очунявши, перепел зразу кинувся ховатись у бур’яні, що, всихаючи, скнів при дорозі (Коп., Як вони.., 1961, 95).

4. перен. Існувати без розвитку, руху вперед, перебувати у стані занепаду. Мистецтву потрібний міцний етичний і соціальний фундамент, певні усталені цінності. Як тільки мистецтво пориває живу художню спадкоємність, традиції.. — воно скніє і гине (Вітч., 11, 1968, 207).

◊ Душа́ (се́рце) скні́є — те саме, що Душа́ (се́рце) ни́є (див. ни́ти). Хвора, серед самоти, вона уперше пізнала, що їй тяжко: душа якось скніла, серце нудилося… (Мирний, І, 1954, 56); Ще в степу за селом все думав [Давид] про Тихона, і скніло серце за нього (Головко, II, 1957, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 287.

Скніти, ні́ю, єш, гл. = Нидіти. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 138.