СКАЗАТИ

СКАЗА́ТИ і рідко ІСКАЗА́ТИ, скажу́, ска́жеш, док.

1. перех. і неперех. Передати словами думки, почуття тощо; висловитися, повідомити усно що-небудь; промовити. Нащо мені женитися?.. Будуть з мене, молодого, Козаки сміятись. Оженився, вони скажуть, Голодний і голий (Шевч., II, 1963, 205); Чіпка запріг коней та й поїхав.., не сказав і куди (Мирний, І, 1949, 405); — А йди сюди, Миколко! — сказала мама (Багмут, Опов., 1959, 3); * Образно. Величні простори дихнули на нього і сказали: «Вільний!» (Хотк., II, 1966, 104); // на що. Відповісти; висловити свою думку про що-небудь. Привітавсь гетьман і з Череванем, Черевань так зрадів, що нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання (П. Куліш, Вибр., 1969, 83); «А що, Барвіночку хрещатий, Яка краса [Фіалка] у нас цвіте!» Барвінок так сказав на те: «Цвісти між бур’яном — бодай би не діждати!» (Гл., Вибр., 1951, 140); Вона хотіла дізнатись, чи знає дочка про замір Гната, а як знає, то що скаже на те (Коцюб., І, 1955, 52); // Переказати, передати на словах щось кому-небудь. — Ідіть, Едвардові скажіть, Як чули по сій мові. Коли не згодиться на мир,— Ми знов у бій готові (Л. Укр., І, 1951, 360); Дуже прохаю Вас, щоб Ви сказали д. Боголюбову про моє бажання читати останню або передостанню коректу (Коцюб., III, 1956, 383); — Біжи до Тимка і скажи: Орися його хоче бачити (Тют., Вир, 1964, 123); // Поскаржитися.— Чого ти скубешся? — з плачем вимовляв Чіпка. — Постій, я бабусі скажу — вона тобі дасть! (Мирний, І, 1949, 142); // Виголосити (промову, привітальне слово і т. ін.). Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп [філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб (Котл., І, 1952, 268); Іван Бриль мав сказати промову не менше як на годину (Смолич, Мир.., 1958, 41); // Повідомити, викласти що-небудь письмово. Не буду тепера писати «достотної рецензії», бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі, але дещо мушу таки тепер сказати (Л. Укр., V, 1956, 43); — Знаєш, як Ленін про кар’єристів сказав? «У них нема ніяких ідей. У них нема ніякої чесності…» (Стельмах, II, 1962, 215); // Порадити. Скажи мені, пораднице надземна, Куди мені податись у просторі? (Л. Укр., І, 1951, 133); — А що ж мені, по-твоєму, робити? — кричить Сагайда.— Скажи, що мені робити? (Гончар, III, 1959, 29); // розм. Розповісти. — Я вже хотіла додому, та до вас, усе лихо сказати,— коли Яків до мене прийшов (Вовчок, І, 1955, 221); До казки приказка годиться, Тепер вам казочку скажу (Гл., Вибр., 1957, 328); І що то вже вмів [Олексій] їм до смаку заграти! Чи заспівати, чи присвиснути або історію сказати, то всіх відьмачів [відьмаків] навчив би (П. Куліш, Вибр., 1969, 290); // розм. Визначити ціну. [Xрапко:] Я ще мало й сказав — 200 рублів (Мирний, V, 1955, 126).

◊ [А] що ска́жеш (ска́жете)? — уживається як заохочення до розмови (перев. у знач. у чому річ?, що трапилося?).— Здорові були ви, дядьку, і ви, дядино!..— Ну, здорова!.. А що скажеш? — Що ж я скажу? Прийшла до вас — та й годі (Мирний, І, 1954, 90); — Що скажеш? — запитала вона тоном графині, незадоволеної раннім візитом прикажчика (Тют., Вир, 1964, 402); Всю [усю́] пра́вду сказа́ти див. пра́вда; З ме́дом та ма́ком сказа́ти див. мак; І не сказа́ти і не списа́ти; Ні сказа́ти, ні написа́ти — те саме, що Ні перо́м не списа́ти, ні сло́вом не сказа́ти (див. перо́). Пройшла ще чутка така між нами, що буде [на весіллі] якийсь родич молодого, якийсь козак Чайченко, та такий вже хороший, та такий вже гарний — і не сказати і не списати! (Вовчок, І, 1955, 188); Тра [треба] було бачити, як він піклувався, як він побивався, як він гризся, як тітка була слаба. Тра було бачити, кажу, бо ні сказати, ні написати того ніхто не здолає (Коцюб., І, 1955, 464); І спаси́бі не ска́же хто — хтось не виявить найменшої вдячності кому-небудь за щось. — Не буде нам ні слова, ні пам’яті; хто нас поховає, хто нас пом’яне? Розтратять, що ми зібрали, а нам і спасибі не скажуть (Кв.-Осн., II, 1956, 25); Й (і) не сказа́ти; Й (і) сказа́ти не мо́жна (не мо́жу і т. ін.); Не мо́жна слова́ми сказа́ти — не вистачає слів, несила висловити, передати якісь почуття, описати кого-, що-небудь. Вже давненько панночки приїжджі переносили, що який-то вже там лікар полковий хороший: і брови йому чорні, й уста рум’яні, і станом високий,— така вже краса, що й не сказати! (Вовчок, І, 1955, 112); Максим Бобровник любив ліси — і не сказати… (Збан., Єдина, 1959, 10); На душі така пала туга, така печаль, що й сказати не можна! (П. Куліш, Вибр., 1969, 66); Вся біда якраз у тім, що сили не маю робити щось поза службовою працею.. І так мені гірко, що й сказати не можу, бо все ж життя моє в літературі (Коцюб., III, 1956, 392); Нарешті вона могла сказати бабці, що ніби… ніби чує щось під серцем. Радості бабці не можна словами сказати (Хотк., II, 1966, 56); Й (ні) сло́ва не сказа́ти кому: а) зберегти в таємниці що-небудь, нікому не розповісти про щось. Вернувся сотник мій додому, Три дні, три ночі не вставав, Нікому й слова не сказав І не пожалувавсь нікому (Шевч., II, 1953, 175); б) не мати нічого проти кого-, чого-небудь. Зайвої землі лежало неозорно перед тобою й за тобою… Приходь, заори, скільки хоч — ніхто тобі й слова не скаже (Мирний, I, 1949, 178); На ві́тер сказа́ти: а) даремно, марно висловитися; б) промовити, ні до кого не звертаючись. — Це вже Мотря і справді не знати що виробляє, — сказав Лаврін на вітер (Н.-Лев., II, 1956, 371); На (над) ву́хо сказа́ти див. ву́хо; Не вмі́ти (не могти́) сло́ва (двох слів) сказа́ти див. сло́во; Не гріх сказа́ти — годиться, можна, варто сказати. Осел був чесний неборак,— Не гріх сказать, що слід би й людям так,— Не то щоб що — листка займать боявся (Гл., Вибр., 1951, 67); Не мо́жна (мо́жу і т. ін.) сказа́ти, щоб…; Не скажу́ (сказа́ти і т. ін.), щоб…— навряд чи буде правильно твердити… Не можна сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила — як кожна мати свою дитину (Мирний, I, 1949, 146); Щось не присилають «Буковини». Через що́ — не відаю. Не можу сказати, щоб дуже жалкував з цього поводу [приводу], бо нецікава газета (Коцюб., III, 1956, 184); Катря від індичат пішла в горничні. Вона не скаже, щоб там їй жилося погано: було їй вдоволь [удосталь] і пити, і їсти, і в чому походити; одно тільки — не було волі! (Мирний, IV, 1955, 294); Не скажу́; Не ска́жеш — не маю певної думки щодо чого-небудь; не знаю. Привели мене у темну .. хатину — землянка, чи льох, чи що воно таке, не скажу (Вовчок, І, 1955, 276); — Я відчував тривогу, яка росла й росла. Іноді й не скажеш, від чого вона береться (Ю. Янов., II, 1958, 69); Ні (ані́) в ка́зці [не] сказа́ти, ні (ані́) перо́м [не] описа́ти (списа́ти і т. ін.): а) те саме, що Ні перо́м не списа́ти, ні сло́вом не сказа́ти (див. перо́); б) уживається для підкреслення високого ступеня вияву чого-небудь, чогось надзвичайного і т. ін. Ані в казці сказати, ні пером не списати, який там учинився шарварок, яка там знялась буча, на тій раді (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 157); в) дуже багато. Що вже Ганна Антонівна мороки з ним [учнем] колись мали — ні в казці сказати, ні пером описати (Ю. Янов., І, 1954, 26); Ні перо́м не списа́ти, ні сло́вом не сказа́ти див. перо́; Оце́ (от) сказа́в (сказа́ла, сказа́ли)! — уживається для вираження незгоди із чимсь, не до ладу сказаним. — Навіщо те гарне убрання? Хіба хочеш бога гнівити, чи що? — Чим бога гнівити? Синім жупаном? Оце сказав! (Н.-Лев., VI, 1966, 391); Па́ру слів сказа́ти див. па́ра ¹; Пра́вду сказа́ти у ві́чі (в о́чі, до віч) див. пра́вда; Се́рце ска́же (сказа́ло) див. се́рце; Скажу́ ті́льки — єдине, що хочу зазначити, про що маю повідомити. Я чуюся перед Вами винним — досі не прислав до третьої книжки обіцяного оповідання. Не буду широко розводитися про причини, скажу тільки, що це було трудне для мене, майже неможливе (Коцюб., III, 1956, 221); Сказа́в, мов (як і т. ін.) зав’яза́в — те саме, що Сказа́в, мов (як і т. ін.) зв’яза́в (див. зв’я́зувати). Вона дедалі більше цінувала Василя Архиповича. І за те, зокрема, що жодного разу не задимив цигаркою в її домі. Сказав — як зав’язав. Самостійний, міцний чоловік (Дор., Не повтори.., 1968, 166); Сказа́в, мов (як і т. ін.) зв’яза́в див. зв’я́зувати; Сказа́ти [вели́ке] спаси́бі — подякувати. За дві-три ліричні поезії теж сказали б [упорядники альманаху «З потоку життя»] велике спасибі (Коцюб., III, 1956, 238); — Скажіть спасибі мені, що заступився за вас. Перед секретарем одстоював! (Стельмах, І, 1962, 411); Сказа́ти з чужо́го язика́ див. язи́к; Сказа́ти, мов (як і т. ін.) на духу́, заст.— розповісти все щиросердно, нічого не приховавши. — З головного нічого не набули? — Данило зрозумів делікатність воєнкома: він питався, чи не утаїв чогось чоловік. — Я все сказав, мов на духу,— одверто глянув у очі воєнкомові (Стельмах, II, 1962, 158); Сказа́ти [на] добра́ніч — побажати приємного сну, доброго відпочинку. Доря прийшов сказати добраніч (Коцюб., II, 1955, 370); Сказа́ти [на] добри́вечір — привітатися увечері; Сказа́ти [на] добри́день — привітатися вдень. Ввійшла баба в хату, збіднилась, хлипа, сіла на лаві і на добридень не сказала (Стор., I, 1957, 22); Сказа́ти нове́ сло́во в чому — зробити яке-небудь відкриття, домогтися значних досягнень у певній галузі науки, техніки, культури. Симиренко сказав нове слово в розробці ефективних агротехнічних прийомів, що значно підвищило врожайність садів (Літ. Укр., 25.V 1965, 1); Архітектура і монументально-декоративне оздоблення майбутньої будови мають сказати нове слово в сучасному зодчестві (Мист., 3, 1968, 19); Сказа́ти по пра́вді — висловитися щиро, не криючись. — Посестро, голос твій мене лякає! Скажи по правді! Мій Трістан умер?! (Л. Укр., І, 1951, 415); Сказа́ти пря́мо (рідше навпросте́ць) — висловитися відверто, без недомовок. Нігде правди діти, таки прямо скажу (Кв.-Осн., II, 1956, 306); Я винен в тім лише, що серце, серце мав. Скажіть же навпростець, що то є гріх смертельний (Зеров, Вибр., 1966, 387); Сказа́ти своє́ див. свій; Сказа́ти своє́ сло́во див. свій; Сказа́ти собі́ — обміркувавши що-небудь, вирішити. Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини (Коцюб., І, 1955, 41); Сказа́ти [хоч] сло́во: а) обізватися до кого-небудь. Неначе тіні німі, мовчазні, ходили вони один біля одного, соромились один на одного глянути, боялися один одному слово сказати… (Мирний, IV, 1955, 244); б) розказати якусь таємницю. Хай же наважиться [Олександра] сказати хоч слово, тоді знатиме, почому в Тростянці гребінці (Коцюб., І, 1955, 29); Сказа́ти, як (на́че, мов і т. ін.) відруба́ти — впевнено промовити, категорично заявити що-небудь. Сказав [робітник], наче одрубав, і знову примовк коло свого вікна. Спробуй такому заперечити! (Кучер, Трудна любов, 1960, 198); Сло́ва [лихо́го] не сказа́ти див. сло́во; Та й го́ді сказа́ти; Сказа́ти го́ді — припинити якусь дію. Ждала-ждала та й годі сказала (Номис, 1864, №5628); — Ох, як же втомилися ми,— почала рум’яна черниця..— Вже їхали ми, їхали, та й годі сказали (Вовчок, І, 1955, 253); Дві зими перебув Данько у класах, а потім мати сказала годі, ні за що книжок купувати (Гончар, І, 1959, 8); Тре́ба сказа́ти — варто зазначити що-небудь. Треба вам сказати, що тим часом вмер наш старий піп (Вовчок, VI, 1956, 251); Треба сказати, що молодий капітан мав репутацію відважного офіцера (Гончар, III, 1959, 195); [Це ще] як сказа́ти — уживається, коли що-небудь викликає непевність, сумнів, може бути по-різному витлумачене. — Одного тебе викликають чи ще кого? — Всіх командирів запасу. — В часті [частині] поганяють, а восени й дома будете. — Це ще як сказати,— знизав плечима Дорош. — Не на таке діло закручується (Тют., Вир, 1964, 206); — Своєю роботою, Василинко, ти… дуже задоволена? — Як сказати. Буває цікавіша (Гончар, Тронка, 1963, 187); Язи́к не поверта́ється (поверта́вся, поверну́вся, пове́рнеться) сказа́ти див. поверта́тися ¹; Як не ска́же хто, що — хто-, що-небудь дуже виразно свідчить про щось. Навіть будяк.. низько схилив голову, вп’явся своїми сивими лапами в землю та так як не скаже всякому: — Нічого не можна вдіяти — нема дощу! (Кос., Новели, 1962, 99); [Як] язи́к поверта́ється (поверну́вся) у кого, кому сказа́ти? див. поверта́тися ¹.

2. перех. і неперех. Наказати, звеліти, запропонувати кому-небудь зробити щось. Найнявсь — як продавсь: скажуть дверима скрипати, то скрипай (Укр.. присл.., 1963, 78); І цар сказав, щоб на вечерю Раби — рабиню привели, Таки Вірсавію (Шевч., II, 1963, 92); Вола треба добре призвичаїти, щоб, коли скажеш: «шию!» — він шию підставив… (Мирний, І, 1949, 189); Писати так, як мені скажуть, я не хочу ба й не можу (Коцюб., III, 1956, 167).

[Що] я сказа́в (сказа́ла) — вигук, який виражає нетерпіння, роздратування тим, що не виконують щойно віддане розпорядження. — Ферапонте! що я сказав?.. Марш мені зараз до гною! (Коцюб., II, 1955, 397); Послабивши руки хлопцеві, Степашко й Тритузний, однак, не зовсім їх відпустили. — Відпустіть, я сказала,— повторила вона різко (Гончар, Бригантина, 1973, 98).

3. перех. і неперех., перен. Стати доказом, свідченням чого-небудь; зробити щось зрозумілим. Робота сама за себе скаже (Укр.. присл.., 1963, 273); Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Л. Укр., І, 1951, 198); // Втілити в чому-небудь якусь думку. Комедію, може, теж краще назвати не «Блискавка» — молния, а «Блискавиця» — зарница, бо це ж якраз одповідає тому, що Ви хотіли сказати (Коцюб., III, 1956, 243).

4. перех., розм. Наперед визначити те, що буде, станеться; провістити. Видає мене мати за старого заміж.. Коли не жив чорнобровий, Зроби, моя пташко [ворожко], Щоб додому не вернулась… Тяжко мені, тяжко! Там старий жде з старостами… Скажи ж мою долю (Шевч., І, 1963, 58); [Долон:] Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? (Л. Укр., II, 1951, 269).

5. неперех., на кого, розм. Звинуватити кого-небудь у чомусь; наговорити. Сама баба злизала, а на кота сказала (Укр.. присл.., 1963, 381); // Повідомити кому-небудь про когось, щось; донести. Думала [Мотря] піти сказати на сина, що він розбоєм промишляє (Мирний, І, 1949, 410).

6. у знач. вставн. сл. скажі́мо. Те саме, що напри́клад. — Можете сказати,.. яка кількість води отут грається з скеллям, ну, скажімо, протягом доби? (Ле, Міжгір’я, 1953, 19); Якби це зробив, скажімо, якийсь недоліток, ніхто б не дивувався, а то ж літня, поважна людина (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 22).

7. Входить до складу вставних словосполучень і речень.

Гріх [сло́во (сло́ва)] сказа́ти: а) не годиться, не можна говорити щось недобре про кого-, що-небудь. — Ні, гріх сказати,— загомоніли всі разом. — Семен не такий! Він своїх жінок жалував (Коцюб., І, 1955, 45); — Так не знать де й ділася [Христя]. А шкода, добра була робітниця, .. гріх слова сказати! — пожалів Рубець (Мирний, III, 1954, 269); б) не варто нарікати на що-небудь. Ні, гріх сказати, в нас не б’ють, начальство вище близько тута,— а як там зрідка й стусонуть, то що се значить для якута? (Л. Укр., І, 1951, 404); З до́зволу сказа́ти див. до́звіл; Кра́ще (точні́ше і т. ін.) сказа́ти — уживається при бажанні уточнити що-небудь, правильніше висловитися. Друга частина — мандри і життя серед циган — може через те менше подобалось, що я мало знаю сю сторону, або краще сказати — зовсім не знаю (Мирний, V, 1955, 409); [Орест:] Єсть іще,— або, краще сказати, була любов міннезенгерів [мінезингерів], се була релігія, містична, екзальтована (Л. Укр., II, 1951, 24); Ле́гко сказа́ти див. ле́гко; Мо́жна сказа́ти — уживається для підкреслення можливості, допустимості якого-небудь визначення, формулювання і т. ін. — Вона, можна сказати, зросла при молодій граб’янці [графині] і має досконале виховання (Л. Укр., III, 1952, 646); — Так завтра, кажеш, на світанку стрічаємось на полі? — Як зійде сонце. — Можна сказати, дочекалися свого свята (Стельмах, II, 1962, 33); Нічо́го не ска́жеш — уживається на знак згоди з чим-небудь, для підтвердження справедливості, правильності чогось, неможливості заперечити що-небудь; безперечно, справді. Таки славну дівчину викохала Гордієнчиха, нічого не скажеш (Стельмах, І, 1962, 68); Вдома.. після відставки сидіти [Курінний] не захотів, забирали на роботу в район — теж не пішов, сам попросився в майстерню: я, каже, люблю токарювати… І таки любить, нічого не скажеш (Гончар, Тронка, 1963, 179); Ні́чого сказа́ти: а) уживається для вираження осуду кого-, чого-небудь. — Ну, нічого сказати, панотче! — каже Череваниха Шрамові. — Швиденько ви добуваєте із своїм сином замки! (П. Куліш, Вибр., 1969, 65); [Xрапко:] Так отакому вас навчають? Гарному — нічого сказати… (Мирний, V, 1955, 136); б) те саме, що Нічо́го не ска́жеш. [Запорожець:] Оце то так! вчистив [кобзар], нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! (Шевч., І, 1963, 99); Гарна «фата» [дівчина], нічого сказати!.. А яка рахманна, як вона йому у вічі дивилася, коли він смалив до неї халявки!.. (Коцюб., І, 1955, 235); Пря́мо ска́жем (сказа́ти) — уживається при бажанні висловитися відверто, без недомовок, не пом’якшуючи чого-небудь. — Прямо скажем, трудний хлопець, але є в ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію… (Гончар, Бригантина, 1973, 154); Хотілося їсти й пити й хороше походити.. От вони [шляхтичі] й поробились зятями заможних панів. Прямо сказати: попродались, сподіваючись за те нагороди (Мирний, І, 1949, 207); Сам скажи́ — уживається для підкреслення того, що висловлена одним співрозмовником думка зрозуміла й іншому. — Ну як, сам скажи таки, свій молодий вік отак запакостити (Мирний, IV, 1955, 128); Скажу́ [я] тобі́ (вам) — уживається для підкреслення, підсилення якої-небудь думки, якогось твердження. — От Кирилик, поки не знав грамоти, то й байдуже пас воли без пужка [пужки] з другими хлопцями.. А тепер глянь, як він на їх козиряє! Молодець, я тобі скажу, буде! (Мирний, І, 1954, 153); — Прошу до столу. Самогон, скажу вам, одна мальвазія,— м’ячиком вертиться перед підполковником Бараболя (Стельмах, II, 1962, 61); Сказа́ти в до́брий час — уживається забобонними людьми, щоб не зурочити кого-, що-небудь. — Не красувався б тут і явір цей високий. Сказати в добрий час, Такий рясний, хороший та широкий: І силу, і красу він має через нас [коріння] (Гл., Вибр., 1951, 84); Сказа́ти [щи́ру] пра́вду; Сказа́ти по [щи́рій] пра́вді; Тре́ба [пра́вду] сказа́ти; По пра́вді (щи́рості) сказа́вши; [Як] пра́вду сказа́вши; Як (коли́) пра́вду сказа́ти — уживається на підтвердження відвертості, щирості того, хто висловлюється; щиро кажучи, правду кажучи. [Аецій Панса:] Лиш так, сказати правду, невесело при старощах вдовцеві [вдівцеві], ще й віддавши від себе одиначку… (Л. Укр., II, 1951, 357); — Сказати щиру правду, і я ніколи, не любила .. приятелювати з такими паннами,— обізвалась Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 46); В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Шевч., І, 1951, 393); Дуже Вам дякую за Ваш лист, який мені тим приємніше було читати, що написали Ви його по-українськи — і написали, треба правду сказати, дуже гарною мовою (Коцюб., III, 1956, 391); Пахне море, треба сказати, знаменито (Ю. Янов., II, 1958, 31); [Кассандра:] Невже тобі не каже в серці голос: «так буде, так! так буде, не інакше!» [Гелен:] По щирості сказавши,— ні, ніколи (Л. Укр., II, 1951, 298); Як правду вам сказавши, то й досі строкаті коники ще сняться,— не знаю, як іншим (Вовчок, VI, 1956, 220); [Сидір Свиридович:] Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна (Н.-Лев., IX, 1967, 222); Сказа́ти про́сто (по́просту); По́просту сказа́вши — уживається при бажанні підкреслити, що висловлене раніше можна передати простіше, категоричніше. [Парвус:] Ну, то пливіть собі на бездоріжжя, сказати просто — на погибель душ! (Л. Укр., II, 1951, 353); Узенькою стежечкою він швидко дійшов до горбика недалечко од моря, де стояла Христинина дача, попросту сказати,— рибальська невеличка хатинка (Н.-Лев., VI, 1966, 76); Як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши — утекти без сліду? (Хотк., II, 1966, 181); Со́ром (со́ромно) сказа́ти — уживається для вираження ніяковості з приводу того, що повідомляється, говориться. Та… їй-богу, сором сказать, нема чим викупить [поему «Гайдамаки»] з дрюкарні [друкарні] (Шевч., VI, 1957, 21); [Та (а)] й (і) то (те) сказа́ти: а) уживається для підсилення переконливих, на думку мовця, міркувань; справді. Й то сказать, який вояк із дикуна? одно ледащо! Але ж у нас, посвідчить всяк, вони не скаржились ні на що (Л. Укр., I, 1951, 404); А й те сказати: я вже дівка, мені вісімнадцятий пішов, а в мене ще нічогісінько немає,— ні рушників, ні спідниці такої, як личить, ні керсетки нової (Мирний, І, 1954, 72); б) уживається як підсумок роздумів. Та й те сказать: Чого я турбуюсь? (Шевч., II, 1953, 93); Так [би] сказа́ти — те саме, що Так [би] мо́вити (див. мо́вити). Коли перше, за панщини, експлоатація [експлуатація] селянина була в стадії, так сказати, «натурального» хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гострої, смертельної боротьби (Коцюб., III, 1956, 37); Щоб (ко́ли) не сказа́ти бі́льше (гі́ршого і т. ін.) — уживається для підкреслення можливості різкішого вислову, від якого утримується мовець. Так і чуло моє серце, що дурна управа.. знов звернеться до губернатора, хоч і має вже затвердження від нього на всяку посаду. Чудні люди, щоб не сказати більше (Коцюб., III, 1956, 191); — Ой, не робіть нам, пане, кривди! — Якої кривди!? Це кривда, що вас, невдячних лісокрадів, коли, даруйте, не сказати гіршого, стільки терпів!? (Стельмах, І, 1962, 397); Як (як би) [тобі́ (вам)] сказа́ти; Як би це сказа́ти — уживається у випадках, коли складно характеризувати кого-, що-небудь, відповідати на щось і т. ін. [Руфін:] Невже ти не для жарту порівняв Кріспіна й Крусту з ними [Катоном і Ціцероном]? [Кай Летіцій:] Як сказати? Звичайне, сі дрібнішого розбору (Л. Укр., II, 1951, 361); [Сестра Мархва:] Чого се ти, сестро Серахвимо, до матушки так рано? [Сестра Серахвима:] Як би тобі сказати? Попрохатись маю… (Мирний, V, 1955, 66); Як же се він, Макар Іванович, урядовець, людина офіціально лояльна, прилюдно виступить.. у такій справі, що вже сама з себе трохи… як би це сказати? ..ну, трохи небезпечна! (Коцюб., І, 1955, 167).

8. у знач. вставн. сл., перев. із част. би, б: сказа́ти [б] (сказа́ть [би]). Те саме, що Так [би] мо́вити (див. мо́вити). Багатий і убогий, пишно наряджений чи латками вкритий — всі перемішалися між собою, збилися в купу, сказати б — порівнялися… (Мирний, III, 1954, 258); Попельнаста із рудою Миші покумались, Це б, сказати, з польовою Хатня родичались (Манж., Тв., 1955, 257); Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга (П. Куліш, Вибр., 1969, 49); — Пішли ці селяни до старого Стадницького, батька, сказать, нашого пана (Стельмах, І, 1962, 301); // 3 ос. сказа́в би (сказа́ли б). Можна сказати. Бореться Квітень веслом з бистриною, Між кригами в’ється вужом [вужем], сказав би (Коцюб., І, 1955, 430); Маленька сива борідка, ріденькі сиві вуси [вуса] — так, сказали б, років на 60, а йому ж без трьох 90 (Вас., II, 1959, 527).

9. у знач. виг. скажи́ (скажі́ть), розм. Виражає, залежно від інтонації, здивування, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь, недовіру до чиїхсь слів тощо. — Якась лиха людина закрутила на моїй пшениці аж двадцять закруток!.. — Ой боже мій! — аж крикнула Зінька.— Ото скажіть! І є ж такі лихі люде на світі (Н.-Лев., VI, 1966, 331); — Скажи, який чесний! Він гроші не хоче брати! А землю нашу береш?! (Стельмах, II, 1962, 39).

Скажи́ (скажі́ть) на бо́га, заст.— те саме, що Скажи́ (скажі́ть) [мені́] на ми́лість (на ми́лость) [бо́жу (бо́га)] (див. ми́лість); Скажи́ (скажі́ть) [мені́] на ми́лість (на ми́лость) [бо́жу (бо́га)] див. ми́лість.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 240.

Сказати, жу́, жеш, гл.

1) Сказать. Сказаного і сокирою не вирубаєш. Ном. № 12870.

2) Велѣть. Він все це поробив, як йому сказано було. Рудч. Ск. І. 105. Сказав нагріти два казани. Грин. II. 99.

3) Сказано. Извѣстно. Сказано — дитина! Г. Барв. 363.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 129.