РОСТИ

РОСТИ́, ту́, те́ш; мин. ч. ріс, росла́, ло́; недок.

1. Ставати більшим на зріст, довшим, вищим, збільшуватися в результаті життєвого процесу (про людину, тварину, рослину і т. ін.). Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Мирний, IV, 1955, 114); Ріс хлопець, як гусеня на воді (Гончар, Таврія, 1952, 11); Дуби ростуть поволі, неквапливо; Хто садить дуба, — той його, можливо, І не побачить вищим, аніж сам (Рильський, III, 1961, 208); * Образно. Серце в Романа росте вгору від надії, а в кишені немов бряжчать уже грошики любі… (Коцюб., І, 1955, 106); // Ставати старшим, дорослішим, розвиватися (про дитя). Розуміла [Ольга], що він росте, мужніє, хоче бути дорослим (Дор., Не повтори.., 1968, 169); // яким. Стаючи старшим, набувати певних рис характеру, поведінки і т. ін. — Отакий і рости, сину, цікавий до всього: життя треба знати (Головко, II, 1957, 213); Хлопець ріс крикливий і запальний (Тют., Вир, 1964, 524); // Жити певним чином у дитячі та юнацькі роки. От я, так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох (Котл., І, 1952, 222); Росла в наймах, виростала, З сиротою покохалась (Шевч., II, 1953, 42); Ріс я в лісі на самоті і бавився, як сам собі знав (Вовчок, VI, 1956, 301); Він ріс у бруді передмістя, Де кози, попіл та бур’ян (Рильський, II, 1946, 21); І на селі і на заводі мені судилося рости під вітру свист, гармоні звуки… (Сос., II, 1958, 361).

◊ Ве́рби золоті́ росту́ть див. верба́.

2. Збільшуватися якісно, в розмірах, обсязі, кількості. Сем’я [сім’я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч., II, 1963, 83); Чорний дим все густішає, все росте… (Коцюб., І, 1955, 216); Ріка росте, випинає брудну могутню спину, валить каміння по днищу, мов громи б’ють (Хотк., II, 1966, 320); В блакитній високості непомітно почали виникати хмарки. Вони росли і збільшувались, перебуваючи в безупиннім змаганні й мінливості (Довж., І, 1958, 95); Тісто зогрілося й почало буйно рости: пироги вийшли високі, рум’яні й легкі (Тулуб, В степу.., 1964, 219); // з чого. Виникати, з’являтися, поступово збільшуючись у кількості. З руїни, з попелу, з могили Росли будинки й квітники (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 15); // Ставати сильнішим; дужчати, міцніти (перев. про почуття). Туга у Христиному серці росла все більше та більше (Мирний, III, 1954, 75); Нудна тривога, мов дерево з насіння, росла в Маланчиній душі (Коцюб., II, 1955, 31); // Посилюватися, ставати гучнішим, голоснішим (про звук, голос і т. ін.). Починається лайка, змагання. Крик, гук дедалі все росте, все більшає, просториться (Мирний, І, 1954, 237); Голос в Антона міцнішав, ріс, і він не помітив, що вже кричить (Коцюб., II, 1955, 295); // Поширюватися, розноситися (про чутки, славу і т. ін.). Йосипа все не було. Тілько чутка про його щодня росла-ширилась, то приносила одно, то приносила друге (Мирний, IV, 1955, 40); Слава Килигейового загону швидко росла (Гончар, II, 1959, 76); // перен. Ставати добре видним, ніби збільшуючись у розмірах (при наближенні до кого-, чого-небудь, поліпшенні видимості і т. ін.). Ми спускалися вниз. Тепер скелі росли перед нами, теплі, навіть гарячі, так наче в їх кам’яних жилах текла жива кров (Коцюб., II, 1955, 289); Не може очей відвести хлопець від новозбудованого красеня-корабля, що, наближаючись, швидко росте, уже в півнеба виростає перед ним на стапелях (Гончар, Тронка, 1963, 342).

◊ Вглиб і вшир рости́ див. вглиб; Рости́, як (на́че, нена́че і т. ін.) гриби́ [пі́сля дощу́] див. гриб; Як (мов і т. ін.) з води́ росте́ див. вода́.

3. перен. Ставати вищим у культурному, моральному і т. ін. відношенні; вдосконалювати, розширювати свої знання, досвід. Я чув, що.. Росту [душею], яснішає мій зір (Фр., XIII, 1954, 411); Пісні, оповідання, вірші Шевченка — це все був той головний грунт, на якому росла і розвивалася наша цікавість до сцени (Думки про театр, 1955, 103); Ростуть молоді вчені, представники молодого суспільства (Еллан, II, 1958, 178); Ростуть наші люди. Яскравим прикладом цього росту є Макар Онисимович Посмітний, депутат Верховної Ради УРСР,— колишній панський наймит… (Вишня, День.., 1950, 42).

◊ Росту́ть кри́ла див. крило́.

4. Мати поширення в якій-небудь місцевості, зоні, на певних грунтах і т. ін. (про рослини). Кругом хати ріс зелений та густий, як руно, шпориш (Н.-Лев., III, 1956, 323); Росла в гаю конвалія Під дубом високим, Захищалась від негоди Під віттям широким (Л. Укр., І, 1951, 6); Вони [співанки], здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях.., як смереки ростуть по горах (Коцюб., II, 1955, 314); Сосна росте на пісках, на гірських схилах. Коли місце обмивають льодові дощі, обдувають снігові вітри, жодне дерево не знаходить у собі мужності рости там, тоді звичайно кажуть: «Посадимо сюди сосну» (Ю. Янов., II, 1958, 126); // Виростати (перев. про волосся). Ні вуси, ні борода не хотіли рости на його темному, як юхт, обличчі (Коцюб., І, 1955, 34).

◊ Наговори́ти (розказа́ти) [,що] на вербі́ гру́ші росту́ть див. гру́ша.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 884.

Рости, ту, теш, гл.

1) Расти. На битій дорозі трава не росте. Ном. 3878. Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. Чуб. V. 292.

2) Рости вгору. О человѣкѣ: а) возвышаться. б) испытывать подъемъ духа. Росту я вгору. Г. Вар. 293. То же значеніе имѣетъ душа росте вго́ру. Г. Барв. 442.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 78.