ГРУША

ГРУ́ША, і, ж.

1. Садове і лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що перев. мають форму заокругленого конуса. Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля.. над уликами (Н.-Лев., ІІ, 1956, 262); Галя безсило опустилася на коліна під самотньою дикою грушею, що зеленим кущем красувалася в житі (Збан., Між.. людьми, 1955, 57).

2. Плід цього дерева. Панських груш не руш: як погниють — самі віддадуть (Укр.. присл.., 1955, 14); Разом з грушами зривалося й падало на землю червоне листя (Шиян, Гроза.., 1956, 87); * У порівн.Шинкар, видно, при силі був, бо тільки струхнувся, так усі й одскочили, як груші (Мирний, II, 1954, 128).

◊ Наговори́ти (розказа́ти) [,що] на вербі́ гру́ші [росту́ть] — висловити нездійсненні, нереальні, нісенітні думки. — Годі тобі, дівчино! Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть! (Вовчок, І, 1955, 319); [Оленка:] Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці (Н.-Лев., II, 1956, 499); Така́ пра́вда, як на вербі́ гру́ші — неправда. А може то така, правда, Як на вербі груші (Шевч., II, 1953, 54).

3. Предмет, що мас форму плода цього дерева. Дід Остап посміхнувся і, як дитина, знову надавив грушу сирени (Епік, Тв., 1958, 583).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 183.

Гру́ша, ші, ж.

1) Груша (дерево и плодъ). Чорте, на груш, тільки мене не воруш. Ном. № 383. Під грушею ляше та й спить. Руд. Ск. І. 175. Наказа́в на вербі́ груш. Пустяковъ, небылицъ наговорилъ. Ум. Гру́шка, гру́шечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 333.

гру́ша (зменшені — гру́шка, гру­́шечка) — садове й лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що мають перев. форму заокругленого конуса, а також плід цього дерева; зірвану й часом доспілу грушу називають уле́жаною або ле́жаною; здавна грушева деревина цінується у сто­лярній справі; груша символізує дівоцтво, тому гілку з груші часто використовують на весільне гіль­це; в народних піснях дівоцтво передається через поєднання груші з яблунею: «яблонька садовая, грушиця медовая» (пop. «вишенька-черешенька», «рута-м’ята») або че­рез паралелізм груші — символу дівоцтва і явора — символу пару­боцтва (парубка, який зводить дів­чину з розуму, ведучи «під явір зе­лененький»); у цілому з грушею в народній творчості пов’язується нещасливе кохання і нещасливе подружнє життя: «Ось коли мене не любив, Було мене не брати, Бо я тобі не грушечка В саду кушту­вати»; і в сні груші бачити, за на­родною прикметою, не на добро; «грушка-минушка» кажуть, щоб підкреслити, що приємне швидко минається; коли кажуть: «Грушки на вербі показувати», то мають на увазі, що надії хтось подає цілком невиправдані, фантастичні, бо «на вербі груші не родяться»; коли за­уважують про те, що всьому свій час, то кажуть: «Як грушка достиг­не, то й сама з дерева впаде». На­казав на вербі груш (приказка — наговорив нісенітниць); Чорте, на груш, тільки мене не руш (приказ­ка); Під грушею ляже та й спить (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 159.