ПОЛІЗТИ

ПОЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док.

1. Почати повзти (про плазунів, членистоногих і т. ін.); поплазувати. Люди б’ють гадюку, а вона, бідна, уже й не полізе (Сл. Гр.); Почав [вуж] збиратися на гілку верболозу. Під його вагою вона жалісно впала у воду,.. а він, вигинаючись, поліз по ній мало не до самої серцевини деревця (Стельмах, II, 1962, 125); * Образно. День за днем і ніч за ніччю полізли, мов безногі черви поплазували (Мирний, III, 1954, 24); // Почати пересуватися, спираючись на руки і ноги; порачкувати (про людину). Митрик, що покинула його мати у сінях, бачачи, що двері у хату відчинені, поліз-поліз, переліз через поріг (Кв.-Осн., II, 1956, 464).

2. перен., розм. Почати йти (у 1 знач.) поволі. До завтра листа відкладать не хочу, бо ніколи буде: зрання полізу до Горощенка (все з тою дурною пломбою!), хто зна, скільки стримітиму в нього (Л. Укр., V, 1956, 281); // Зійти, піднятися куди-небудь насилу, через силу. Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (Коцюб., І, 1955, 398); // зневажл. Почати настирливо пересуватися, незважаючи на перешкоди. Зараз ніч — банда полізе лише ранком (Ю. Янов., І, 1958, 127); // Почати входити, заходити кудись. І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору, Мов у калюжу (Шевч., II, 1963, 226); Тоді перерва була. Хто в коридор курити поліз, хто до рояля, хто до газет (Головко, І, 1957, 154); // Повільно посунути великою масою (про дим, туман і т. ін.). З плавнів вставала ніч. Спочатку морок поліз з-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом (Коцюб., І, 1955, 363); Вдарили зенітки.. Дим поліз по вулицях (Хор., Незакінч. політ, 1960, 103); // Почати повільно поширюватися (про чутки, вісті і т. ін.). Село заворушилося. Різні чутки полізли із будинку в будинок (Собко, Запорука.., 1952, 39); // Рухаючись, пересунутися з одного місця на інше; сповзти. Обличчя в неї біле, як крейда,.. коси вибилися з-під платка, та й платок сам поліз набік (Мирний, III, 1954, 151).

◊ Кусо́к в го́рло не полі́зе див. кусо́к; Ні́би (нена́че і т. ін.) полі́зли [по спи́ні (по ті́лу і т. ін.)] кома́шки (мура́шки) — те саме, що Мура́шки бі́гають (забі́гали, пішли́, полі́зли і т. ін.) за (по́за) спи́ною (по спи́ні по ті́лу і т. ін.) (див. мура́шки). Роман іздригнувся од того крику.. В Романа ніби полізли по спині комашки (Н.-Лев., VI, 1966, 397); Синявін надто ревниво ставився до музики,.. й від тих мажорних, сильних акордів здригнувся, відчув, як мурашки полізли по тілу (Ле, Міжгір’я, 1953, 60); По пле́чах полі́зла мурашня́ див. мурашня́.

3. Почати підніматися по чому-небудь вгору або спускатися вниз, допомагаючи собі руками і ногами або лапами. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами і полізла догори (Смолич, І, 1958, 95); Дівчина зігнулась, вишукуючи в траві суниці, а я поліз на черешню (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 92); * Образно. Спокійно підніс [Андрій] запаленого сірника під стріху своєї повітки.. Понад кроквою полізли язики на горище, обгортаючись блакитним димком (Ле, Ю. Кудря, 1956, 266).

4. на кого-що. Почати забиратися, вилазити на кого-небудь високого, щось високе або розташоване вгорі. Дівчина підняла свої руки і полізла теж на віз, аж на саму верховину, де стояв стовп (Мирний, І, 1954, 46); Той пішов на своє місце, через кілька хвилин заглянув до мене.. і врешті поліз на верхню поличку, де лежали мої речі (Коцюб., II, 1955, 428); Бандити кинулись тікати. Той, що був у баранячій шапці, і собі поліз на коня (Панч, Гарні хлопці, 1959, 72); Перед вечором Павло прийшов додому, скинув кожуха і поліз на піч (Тют., Вир, 1964, 370); // Перелізти або почати перелазити через що-небудь. Стара бабуся їм докладно за все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш (Н.-Лев., II, 1956, 377); Вона полізла через перелаз (Мирний, IV, 1955, 99); // перен. Повившись, піднятися вгору (про виткі рослини). Польова повитиця полізла догори по стеблині жита (Коцюб., І, 1955, 17); Поки приїде хлопець у відпустку, то виноград і по ній, по його вежі, пов’ється, полізе туди, аж до неба (Гончар, Тронка, 1963, 329)

◊ Воло́сся полі́зло вго́ру (догори́); Чуб полі́з уго́ру (догори́); Чупри́на полі́зла вго́ру (догори́) — стало дуже страшно. Лупить Чіпка свої очі у темну темноту.. Ось щось зразу залопотіло… Мороз пробіг вподовж спини; волосся полізло вгору… (Мирний, II, 1954, 225); Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (Коцюб., І, 1955, 82); Аж ось.. загавкав собацюга. За ним недалеко другий, далі третій, четвертий… Чуб угору поліз у хлопців, і що далі було, — вже вони не пам’ятають (Вас., II, 1959, 155); На стіну́ (на сті́ни) полі́зти — стати до краю збудженим, роздратованим від чогось. — Глядіте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни полізем? (Кв.-Осн., II, 1956, 73); О́чі на лоб (на ло́ба, догори́ і т. ін.) полі́зли; О́чі ро́гом полі́зли див. о́ко¹.

5. перен. Почати висовуватися назовні, вилазити на поверхню. З води полізли ніби два чорні тини з мережі (Н.-Лев., II, 1956, 228); — Я раз убив одну жабу, — така здорова, пузата лізе. Я цеглиною як пошпапурю [пошпурю], — так з неї кишки і полізли (Мирний, І, 1954, 271).

6. розм. Почати залазити, пробиратися куди-небудь. Кайдашиха глянула на вбогу сім’ю, на вбогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті (Н.-Лев., II, 1956, 318); Якось на зборах .. непрошений, незваний поліз [Романик] у президію (Вільде, Сестри.., 1958, 462); // Почати влазити кудись. Берестовський поліз у кабіну.. Грузовик рушив (Перв., Дикий мед, 1963, 400); // Зануритися у що-небудь рідке; поринути. Явдоха мерщій у жлукто і полізла (Кв.-Осн., II, 1956, 193); — Нарізали ми сухого очерету, голови сіном притрусили і опівночі полізли в воду (Тулуб, В степу.., 1964, 14).

◊ Полі́зти в го́лову — почати настирливо з’являтися в думках. Радіація, патологія — всілякі дурниці полізли в голову (Гончар, Тронка, 1963, 300); Полі́зти живце́м (живи́м) в (у) моги́лу (в я́му) — позбавити себе життя, заподіяти собі смерть. В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез [через] силу, Живцем полізу я в могилу (Котл., І, 1952, 210); — Я ж мати тобі, а ти до мене гірше, чим до худоби.. Я і сама б хотіла скоріше померти. Так живцем у могилу не полізеш… (Стельмах, II, 1962, 373); Полі́зти у (в) вого́нь (ого́нь, во́ду, пе́кло) — те саме, що Піти́ [і] у вого́нь і [у] во́ду (див. вого́нь). Дурень, дурень, — а в огонь не полізе (Номис, 1864, № 6498); [Він:] Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло полізу без слова (Сам., І, 1958, 215); У петлю́ полі́зти — наразитися на небезпеку, ризикуючи життям.

7. з інфін. і без додатка, перен., розм. Почати настирливо звертатися до кого-небудь з чимсь. Зрадів [Карпо], та так з масними устами й поліз цілуватися (Коцюб., І, 1955, 299); Господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням, запевняючи, що нема чого гніватися (Стельмах, І, 1962, 16); // Почати настирливо домагатися якоїсь посади, певного становища і т. ін. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він (Мирний, І, 1954, 341); —Ти, анахтемський вилупку, в начальство поліз?-бухикає простудженим голосом [батько] .. — Простим уже не хочеш жити (Стельмах, II, 1962, 29); // на кого — що. Навально посунути на кого-, що-небудь (про ворожі сили). — Ніхто не полізе на нашу землю (Стельмах, II, 1962, 111).

◊ В бі́йку полі́зти — розпочати, затіяти бійку; втрутитися в бійку. Ще слово — і в бійку полізе; Полі́зти на роже́н див. роже́н.

8. розм. Просунути руку, пальці куди-небудь, у щось. Роман побавився довгим срібним ланцюжком від годинника, поліз у кишеню і витяг звідти шкіряний пу-лярес (Коцюб., І, 1955, 107); Він хапливо поліз у пазуху й витяг щось загорнуте в ганчірочку (Головко, І, 1957, 126); // Зробити рух у напрямі до чого-небудь. Очі його, як свічки, запалали, а рука полізла знову до рижої бороди (Мирний, І, 1954, 277); Першим поліз ложкою до казана Охрім (Тют., Вир, 1964, 80); Пан моторошно здригнувся й поліз рукою до гаманця (Стельмах, І, 1962, 629).

◊ Не полі́зти за сло́вом (по сло́во) до кише́ні (в кише́ню) див. кише́ня.

9. Розпастися на шматки (про тканину, хутро).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 73.

Полізти, зу, зеш, гл. Полѣзть. Полізьмо на дуба. Рудч. Ск. II. 18. Люде б’ють гадюку, а вона, бідна, уже й не полізе. Грин. І. 197. Завдав жаху! аж волосся до гори диб полізло. Харьк. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 284.