ЛИЦЕ

ЛИ́ЦЕ, я́; мн. ли́ця, лиць; с.

1. Те саме, що обличчя 1. Перемінилась і Параска: лице її подовшало, хоч краска ще грала на йому (Мирний, IV, 1955, 114); Жита буйні, хвилясті… Ось із них визирнуло рожеве лице й сині очі (Головко, І, 1957, 66); * Образно. Сонце нахилило своє золото-червоне повне лице на самі вершини гір (Фр., V, 1951, 27); // Обличчя як ознака зовнішнього вигляду людини. З воріт виходять люди… о, скільки, скільки тут знайомих милих лиць!.. (Сос., II, 1947, 7).

◊ Би́ти в лице́ — бути дуже помітним, впадати в око. Невірності у визначенні [імперіалізму] Каутського б’ють в лице (Ленін, 22, 1950, 248); В лице́ — прямо, відверто (висловитися, сказати що-небудь). — Зрадник! Хай йому скажуть се у лице! Тоді побачать… (Коцюб., II, 1955, 216); Отто Гутбродт в першу мить хотів кинути Таубенфельдові в лице якесь їдке слово (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 126); В лиці́ кого, заст. — те саме, що В осо́бі кого (див. осо́ба). Бог в лиці Надежди.. помагає мені одружиться з вашою дочкою (Шевч., VI, 1957, 215); В ли́цях — зображуючи дійові особи. — Іч, куди забрався, гемонський хлопець! — строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (Гончар, Таврія, 1952, 189); В трьох ли́цях — в трьох особах. [Неофіт-раб:] А що я в вас найшов? Слова облудні і марну мрію про небесне царство та про царя єдиного в трьох лицях (Л. Укр., II, 1951, 236); З лиця́; На лице́, рідко — рисами обличчя. [Текля:] Що в неї хорошого? Ні з лиця, ні з росту. Та їй до мене, як курці до пави (Кроп., І, 1958, 399); На лице я здаюсь далеко здоровшою, енергія, як часом, то нормальна (Л. Укр., V, 1956, 356); З лиця́ хоч во́ду пий (води́ напи́йся) — надзвичайно вродливий. Дівчата — хоч з лиця воду пий! Дозвольте попишатися, єй-єй, такі красуні, що хоч кого зачарують (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 40); — А що то за молодиця, дядьку! Хороша, хоч води з лиця напийся (Барв., Опов.., 1902, 12); Зміта́ти (змести́, стира́ти, сте́рти) з лиця́ землі́ — нищити. — Вони б мали й один одного в ложці води втопити, з лиця землі змести!.. (Мирний, І, 1949, 274); Рештки цього села зітре з лиця землі бульдозер для того, щоб дно нового [Каховського] моря було чисте (Довж., ІІІ, 1960, 256); Зна́ти в лице́ див. зна́ти; З яки́м лице́м з’явля́тися (ї́хати, іти́) — про почуття сорому після якого-небудь учинку. [Жірондист:] З яким лицем я буду завтра їхать на гільйотину? Сором всій Жіронді за мене буде! (Л. Укр., II, 1951, 176); Ли́це (лице́м) в лице́ — у безпосередній близькості або віч-на-віч. Перший день російської революції з разючою силою поставив лицем в лице стару і нову Росію.. (Ленін, 8, 1949, 89); Я.. йду просто на нього [сонце], лице в лице (Коцюб., II, 1955, 229); Лице́ гори́ть (паши́ть) — про рум’янець на обличчі. У Галі лице горіло — очі грали, сіяли (Мирний, IV, 1955, 121); Під лозунгом партії — "лицем до виробництва" — була перебудована вся робота партійних, комсомольських і профспілкових організацій [Донбасу] (Укр. іст. ж., 4, 1960, 21); Лице́м до чого — звернувши всю увагу, зосередивши всі сили на чому-небудь; Лице́м у кого — схожий з ким-небудь рисами обличчя. Микола був русявим, симпатичним хлопцем. Лицем в матір, статурою в батька і діда — міцний, дужий (Коз., Гарячі руки, 1960, 134); Лиця́ нема́є (не зна́ти) на кому — у кого-небудь бліде, спотворене сильними переживаннями обличчя. Уляна стояла по один бік хати, ..лиця на ній не знати! (Мирний, І, 1949, 202); На скуйовдженому завгоспові лиця не було: — Біжіть до медпункту! Там… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 197); Міни́тися (переміни́тися, зміни́тися і т. ін.) в (на) лиці́ — про зміни в обличчі внаслідок сильних переживань. [Любка:] Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці (Кроп., II, 1958, 8); Шестірний перемінився в лиці — поблід, задрижав (Мирний, І, 1954, 334); Наум бачить, що Маруся зовсім змінилась на лиці: стала собі рум’яненька, як зоренька перед сход [схід] сонця (Кв.-Осн., II, 1956, 86); Не вда́рити лице́м у грязь (боло́то) — показати себе з кращої сторони, не осоромитись. Їм хотілося поговорити раніше з своїм активом, підготувати його, щоб не вдарити лицем у грязь перед чекістами (Мик., II, 1957, 393); [Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небдь кантату (Кроп., V, 1959, 246); [Не] до лиця́ що: а) [не] гармонує з зовнішністю; [не] личить. Вона хотіла приміряти, що їй буде краще до лиця, чи який очіпок, чи кораблик? (Кв.-Осн., II, 1956, 238); [Оксана:] Як тобі гарно в цьому мундирі! [Артем:] Ну? [Оксана:] Дуже до лиця (Корн., II, 1955, 146); б) [не] відповідає характеру певної особи, становищу і т. ін.; [не] годиться. — Не вдавайте з себе поета! Се вам дуже не до лиця (Фр., II, 1950, 335); Та нам не до лиця забобони! (Ю. Янов., II, 1958, 127); Пе́ред лице́м кого, чого: а) перед ким-, чим-небудь. — Перед лицем закону.. Союзу Радянських Соціалістичних Республік ми, Іван Демидович Орлюк і Уляна Василівна Рясна, виявляємо свою волю на спільне життя… (Довж., І, 1958, 334); б) у безпосередній близькості з чим-небудь. Величезну міць носить у собі людина. Ця сила не помічається в будній день, бо прокидається вона лише перед лицем смертельної небезпеки (Гончар, III, 1959, 151); Боротьба і суперництво капіталістичних держав не виключають і певної єдності між ними перед лицем наростаючих сил соціалізму і робітничого руху (Програма КПРС, 1961, 31); Під лице́ — до пари. [Степан:] Що не говори, а Роман Хведосці під лице! (Кроп., II, 1958, 67); Поверта́ти (поверну́ти, оберта́ти, оберну́ти) лице́м до кого — чого — розташовувати військові частини фронтом у певному напрямі. Щоб ліквідувати прорив, Врангель змушений був обернути лицем до півострова дві дивізії з-під Перекопу (Гончар, II, 1959, 419); Спа́сти (зміни́тися) з лиця́ (на лиці́) — змарніти. Василь ні живий, ні мертвий. Не їсть, не п’є… аж почорнів, з лиця спав (Мирний, IV, 1955, 168); Він змінивсь із лиця (Барв., Опов.., 1902, 281).

2. перен. Сукупність ознак, що характеризують що-небудь. Могутня гребля Дніпрогесу символізує лице нашої Радянської України (Цюпа, Україна.., 1960, 97); Широке застосування електролізу і електротермії змінить лице металургії (Наука.., І, 1962, 12).

3. Верхня, зовнішня сторона предмета; протилежне спід. — Чи це воно на лице, чи, мабуть, навиворіт? — питала Онися, придивляючись до матерії (Н.-Лев., III, 1956, 170); Низь — техніка вишивання, при якій візерунок прокладається чорною або червоною ниткою зі споду, а потім вишивка виконується рештою кольорів — з лиця (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 66).

◊ Показа́ти това́р лице́м — показати що-небудь з найкращого, вигідного боку. Нікого не цікавить, що було у вас на душі або дома, коли ви робили фільм.. Ви мусите показати товар лицем (Довж., III, 1960, 295).

4. тільки мн. Щоки. Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (Коцюб., І, 1955, 418); Вигляд у неї був розгублений, немічний, лиця раптом покрилися наче вапном і губи посиніли (Епік, Тв., 1958, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 499.

Лице́, ця́, с.

1) Лицо. Гарна, хоч з лиця води напитись. Ном. № 8450. До лиця. Къ лицу. Ном. № 11169. З лиця́ спасти, упасти, на лиці упасти, — змарніти. Похудѣть въ лицѣ. Розважали матусеньку, таки з лиця спала. Мет. 22. Невістка скаржиться. а на лиці не змарніла. Ном. № 9899. В лиці мінитися. То краснѣть, то блѣднѣть (о лицѣ). В лиці міниться, здрігається, труситься. МВ. ІІ. 51.

2) Только во мн. Лиця, лиці. Щеки. Як була я молодиця, — цілували мене в лиця. Н. п. Як сміється було, то на лицях аж ямочки стають. Св. Л. 103. Одним відром зачерпнула, а за другим утонула, нехай щуки їдять руки, а плотиці — лілі лиці. АД. І. 313.

3) Лицевая сторона. Грошам лиця нема. Ном. № 11113. Хоч на лице, хоч на виворот, то все однаково. Кобел. у. Одним лицем вода. Сплошь вода. Мнж.

4) Деревянная матрица узора для набойки холста. Вас. 192. 5) Улика. Так що, як він і бив його, але в його нема ніякого лиця, знаків нема. Брацл. у. Ум. Личко, личенько. Бо не довго, чорнобриві, карі оченята, біле личко червоніє, недовго, дівчата. Шевч. 12. Як усаду вишня ягідками рясна, — молоденька дівчинонька на личеньку красна. Чуб. V. 9. Най погляну на ті личка, що палахкотять, на ті очі, очі чорні, що вогнем горять. Рудан. І. 19. У ваших чоботях шкура на личко поставлена. Лебед. у. Въ Галиціи съ измѣн. удареніемъ: личко — верхняя сторона нагольнаго тулупа. Гол. Од. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 365.