ЗНАТИ

ЗНА́ТИ, зна́ю, зна́єш, недок.

1. перех., також про кого— що і з підрядним реченням. Мати якісь дані, відомості про кого-, що-небудь. [Деїфоб:] Хіба ти знаєш заміри чужинця, що так його рівняєш до гієни? (Л. Укр., II, 1951, 307); Певно, Ви вже знаєте од Віри Устимівни, як я живу і що зо мною (Коцюб., III, 1956, 414); Хотів би я знати, про що той струмочок У мріях своїх гомонить між травою? (Тич., І, 1957, 4); — Коли б то знав, де впадеш, — казав колись мій дід,— соломки б підстелив! (Коз., Гарячі руки, 1960, 23); // що за ким, перев. із запереч. част. не — вважати щось властивим кому-небудь. [Хуса:] Нівроку, бачу, стала жартівлива! Сього давніш не знав я за тобою! (Л. Укр., III, 1952, 160).

◊ Зна́ю (зна́ємо, зна́єм) [я, ми] вас (його́, їх і т. ін.), ірон. — уживається при виявленні недовір’я, сумніву. — Куди розігналась? — До сестри.— Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (Гончар, II, 1959, 253); Знай (зна́йте) мою́ до́брість — уживається при підкресленні доброзичливості у ставленні до кого-небудь. І знов набрав з кишені соняху жменю. Потяглися до нього кілька рук. Дав рудому. А решту Митькові простяг у руці — на й тобі, мовляв, та знай мою добрість (Головко, І, 1957, 365); Знай на́ших! — уживається при виявленні почуття самовдоволення, гордості. Ярошенко тикнув у руки Євгена Панасовича сіруватий лист паперу, в якому вгадувалася газета.— На всю радянську республіку розписав [Мусій]. Знай наших! (Речм., Весн. грози, 1961, 207); Зна́ти як облу́пленого (як облу́плених) кого — мати повне уявлення про характер, поведінку і т. ін. кого-небудь. Ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила — хто чим дише і чого хоче (Довж., Зач. Десна, 1957, 495); — Треба поліцаїв і старосту провідати. Я їх мушу знати як облуплених… (Автом., Так народж. зорі, 1960, 255); Ні (і) сном ні (і) ду́хом не зна́ти див. дух.

2. перех., також з інфін. Мати певні чи спеціальні знання в якійсь галузі, бути обізнаним із чим-небудь, розбиратися в чомусь. — Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло (Котл., І, 1952, 210); Хто що знає, тим і хліб заробляє (Укр.. присл.., 1955, 83); Толстой знав чудово сільську Росію, побут поміщика і селянина (Ленін, 16, 1949, 291); Я знав уже всі таємниці кіновиробництва ще до мого приїзду на фабрику (Ю. Янов., II, 1958, 18); — Що вони хотять? — запитав він у перекладача. Той знизав плечима. Він не так добре знав мову, щоб з окремих вигуків зрозуміти, що коїться (Тют., Вир, 1964, 410); // також з підрядним реченням, розм. Могти, уміти що-небудь робити, поводитися певним чином. Молитись богу Та за ралом спотикатись, А більше нічого Не повинен знать невольник, Така його доля (Шевч., II, 1963, 81); От взяв [Вовк] Овечку, обідрав, Як знав Та й заходився хорошенько М’ясце під дубом уминать (Гл., Вибр.,1951, 23); Тьохка, плаче соловейко На калиноньці, Та не знає дати ради сиротиноньці (Граб., І, 1959, 111).

◊ Гра́моту зна́ти — уміти читати, писати, бути грамотним, письменним. Вже як іти в столицю, то кому ж, як не сільському писареві, людині, що і грамоту знає, і обдурити кожного потрапить… (Коцюб., І, 1955, 114); Зна́ти лік чому: а) вміти лічити що-небудь. Приніс чоловік гроші двадцять п’ять рублів.. Я й не хотіла брати, бо я ліку бумажкам не знаю, а далі й забрала (Барв., Опов.., 1902, 267); б) уміти бути ощадливим; Зна́ти на зубо́к див. зубо́к; Зна́ти своє́ ді́ло — добре справлятися з своєю роботою, бути спеціалістом у чому-небудь. — Хай Параска і сяка, хай вона і така, та вона своє діло знає (Мирний, IV, 1955, 146); Зна́ти [ті́льки] з ми́ски (з но́са) та в рот — майже нічого не вміти робити, не розбиратись майже ні в чому. Ти тільки знаєш, що з миски та в рот (Номис, 1864, №6530); [Павло:] Та він знає в книжці, а коло землі знає з носа та в рот і приїхав нас учить (К.-Карий, II, 1960, 116); Зна́ти толк у чому — мати в чому-небудь досвід, бути досвідченим. Парубок робить за двох і в усякій роботі знав толк (Стельмах, І, 1962, 100); Зна́ти, як свої́ (свої́х) п’ять па́льців — добре розумітися у чому-небудь, розбиратися у чомусь. [Крим:] Я Чорне і Середземне моря знаю, як свої п’ять пальців (Корн., II, 1955, 243); Не зна́ти, на яки́й стіле́ць сі́сти — розгублюватися в певній ситуації, відчувати нерішучість. Харкевич був певен: Рудь через те й не знає, на який стілець сісти, що вважає себе неправим, але не має мужності визнати цього (Голов., Тополя.., 1956, 246); Ті́льки й [одне́] зна́ти, що — обмежуватися чимсь одним у своїх діях, вчинках. Не раз та й не два так посилала його Ївга до людей за грошима, а він тільки й знає, що відбріхується (Кв.-Осн., II, 1956, 259); Нічогісінько по-нашому не тямлять [вороги], ну, як та деревина чи скотина, одне знають горілку дудлять та по-своєму — гала, гала (Довж., І, 1958, 331).

3. перех. Бути знайомим з ким-небудь. Згадались мені кращі люди, яких-но я знав, згадалось, як на збірках однодумців маніфестували вони свою любов до народу (Коцюб, І, 1955, 259); — Хто ти?..— Я, здається, тебе знав…— У Києві, торік…— Ти татарка? Служниця панночки?! — скрикнув Андрій (Довж., І, 1958, 242); // Вважати, признавати кого-небудь близьким, рідним. — Ой, не хоче твоя мати Мене, бідну, знати, Хоче собі багатую Невістку шукати! (Сто пісень.., 1946, 219); // Виділяти, вирізняти з ряду подібних; узнавати. — А що,— кажуть,— ваша дочка, Горпино?.. —Та вже всміхається, сестриці-голубоньки, і рученята до мене простягає; вже знає мене (Вовчок, І, 1955, 65); Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (Коцюб., II, 1955, 334).

◊ Зна́ти в (у) обли́ччя (лице́) — узнавати по зовнішності. На першому поверсі біля дверей уже набилося повно бійців з різних підрозділів — розвідники, радисти, зв’язківці… Декотрих з них Блаженко знав у обличчя, більшість була незнайома (Гончар, III, 1959, 140).

4. перех. і без додатка. Розуміти, усвідомлювати що-небудь. Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить (Шевч., І, 1963, 3); Знає кіт, чиє сало з’їв (Номис, 1864, № 5291); Не знала [Світлана] добре й сама, чого плаче, але почувала, як їй легшає від цього на душі (Гончар, II, 1959, 100); // Здогадуватися про що-небудь. Такої похвали співун не сподівався; Якби був знав, То й не співав (Гл., Вибр., 1951, 106); — А не правду кажу? — і собі сміється молодиця, знаючи, що подумав чоловік (Стельмах, II, 1962, 174).

◊ Сам (сама́, самі́) здоро́в (здоро́вий, здоро́ва, здоро́ві) зна́єш (зна́єте) див. здоро́вий; Само́му (самі́й) себе́ не зна́ти — не розуміти свого стану, своїх почуттів. Удень вона сама себе не знала: і жаль було [Тихона], але якось по-дивному — і жаль, і ні (Головко, II, 1957, 118).

5. перех., перев. у запереч. реченнях. Визнавати кого-, що-небудь, рахуватися з кимось, чимось. Як понесе [Дніпро] з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися… а до того Я не знаю бога (Шевч., І, 1963, 354); [Орест:] Я знаю тільки одно право, право на щастя! (Л. Укр., II, 1951, 58).

6. перех. Зазнавати чогось на своєму віку, переживати, відчувати що-небудь. — Я знаю щастя в сім’ї, знаю його у дітях (Мирний, V, 1955, 95); Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю (Л. Укр., І, 1951, 199); З руїни, з попелу, з могили Росли будинки й квітники. Ми разом чудо це творили — Солдати і трудівники. Не знали розпачу ніколи, Хоч знали горе і журбу (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 15); В них [піонерів] інші дні, І гасло їх: «Війна — війні!» Їм інший світ у яві сниться, Ніколи їм не знати мли (Сос., І, 1957, 467); // Мати що-небудь, користуватися чимось. Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають,— Ні долі, ні волі! (Шевч., І, 1963, 29); — Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! Свиснув Овлур за рікою, — Чуєш ти, земле моя? (Рильський, II, 1960, 156).

◊ Зна́ти по собі́ — судити з власного досвіду. Козаков по собі знав, як небезпека змінює людину.. Буває тоді так, що зникає несподівано млявість і втома, а напружені до краю нерви сповнюють все тіло тугою настороженою силою (Гончар, III, 1959, 150); Зна́ти, почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха див. ли́хо; Не зна́ти вага́нь — бути рішучим, непохитним. І вал п’ятнадцятий гуде, Переливає грань, Правиця певна нас веде, Не знаючи вагань (Рильський, І, 1960, 306); Не зна́ти вто́ми — бути сильним, витривалим. Були в нього [Дениса] сильні ноги, які ніколи не знали втоми (Тют., Вир, 1964, 240);

Не зна́ти жі́нки — не мати інтимних (статевих) зв’язків (про чоловіка); Не зна́ти лиця́ (обли́ччя) на кому — про людину, що дуже зблідла або схудла, змарніла. Почула Галька чужого чоловіка, увійшла в хату.. На ній лиця було не знать, так вона схудла, аж почорніла… (Мирний, І, 1949, 386); Не зна́ти сну й відпочи́нку — не спати й не відпочивати. Майже не знаючи сну й відпочинку, він, як фанатик-експериментатор, лежачи десь між гарячим камінням, виводив якісь додаткові формули для стрільби (Гончар, III, 1959, 114); Не зна́ти стра́ху — не боятися. — Герої не знають страху! Подвиг їх ясний нас заклика: — На ворога! До зброї! (Тич., II, 1957, 150); Не зна́ти упи́ну — бути нестримним у діях, вчинках. Щоб заслужити її любов, він.. давав розкішні бенкети й розсипав гойнії дари, в тій марнотратності своїй жодного не знаючи упину (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 348); Зна́ти ці́ну життю́ див. життя́.

7. перех., також з підрядним реченням, у знач. присудк. сл., розм. Видно, помітно. І на хатньому вбранні знати осінь (Барв., Опов.., 1902, 122); Як достатися, шукає В той він замок, у палати, Бо воріт ніде не знати (Манж., Тв., 1955, 175); Ой, знати, знати, Хто кого любить: Сяде близесенько Ще й приголубить (Укр.. лір. пісні, 1958, 118); Підмазати, думаєте, долівки не зуміє [Оленка]? Вигладить, виведе, жовтою смугою коло печі підведе, любо глянути, і віхтів не знати (Горд., II, 1959, 22).

◊ Па́льці зна́ти — про що-небудь невдало приховане, погано зроблене (через невправність, неуміння і т. ін.). Не в тім питання, що з ним [Давидом] зробити, а як зробити? Щоб і комар носа не підточив, а не так, що й пальці знати (Головко, II, 1957, 68); Не знать і слі́ду кого, чого — про відсутність або безслідне зникнення кого-, чого-небудь. Кругом бори та болота, Туман, туман і пустота! Людей не чуть, не знать і сліду Людської страшної ноги (Шевч., І, 1963, 240).

8. тільки 2 ос., неперех., у знач. вставн. сл., розм. Уживається для зосередження уваги співрозмовника на чому-небудь. — Так, знаєш, занадивсь ото до мене той панок Серединський (Н.-Лев., І, 1956, 124); Сонечко зійшло, вони й посхоплювались, щоб, знаєте, купця не втерять (Кв.-Осн., II, 1956, 10); А, знаєш, мені набридло вже сидіти й тебе чекати (Ю. Янов., II, 1958, 61).

9. тільки інфін., неперех., у знач. вставн. сл., розм. Уживається для вираження припущення, ймовірності чого-небудь; напевне, мабуть. [Параска:] Ти, знать, нездорова, в тебе голівка болить. Кажи, доню, болить? (Вас., III, 1960, 39); Дивно було — тільки учора вдосвіта пішли були на буряки з села, а це вже й вернулися. Знати — не найнялись (Головко, II, 1957, 225).

◊ Бог (госпо́дь, чорт, дия́вол, біс, ді́дько, кат, хто, чума́, сатана́ і т. ін.) (його́, тебе́, їх і т. ін.) зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.): а) невідомо, незрозуміло, що (куди, як і т. ін.). [Xрапко:] Ще бог знає, що то з їх [дітей] вийде (Мирний, V, 1955, 126); — Чи гаразд у їх у господі?.. Чогось не ведеться їм. Господь їх святий знає, що то таке! (Вовчок, I, 1955, 17); Хто ж винен..— дивувався Петрюк.— Дідько його знає… Кифір чорним пальцем розгладжував брови, тер бороду (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 40); б) (у знач. підсил. част.) уживається при вираженні захоплення, здивування, незадоволення і т. ін. Враз тебе там обморочать блиск і пахощі гніткі, попугаї заторочать приказки бог зна які (Л. Укр., І, 1951, 274); Був собі колись-то якийсь-то маляр… І що то був за скусний! Там морока його зна, як то гарно малював! (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Тиша… Десь далеко хтось крикнув: «Гоп-го-оп!» — і понісся-полетів цей окрик хто й зна куди далеко… (Хот., І, 1966, 87); Цей дріт приносить телеграми Хто зна з якої далини, І тим зрідні він з ластівками, Що неспокійний, як вони (Рильський, III, 1961, 120); Бу́деш (бу́де, бу́дете і т. ін.) зна́ти — уживається при погрозі кому-небудь. — Чекай,— думав він гірко про батька,— будеш ти знати, як я тобі повішусь… (Коцюб., II, 1955, 381); Дава́ти (да́ти) зна́ти див. дава́ти; Дава́ти (да́ти) себе́ зна́ти див. дава́ти; Да́ти нога́м зна́ти — втекти. А Лисиці тілько того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур’янах (Фр., IV, 1950, 76); Зна́ти всі вхо́ди й ви́ходи див. вхід; Зна́ти мі́ру в чому — дотримуватися певних меж у чому-небудь; Зна́є кі́шка, чиє́ са́ло з’ї́ла див. кі́шка; Знать не зна́ти, ві́дать не ві́дати — категорично заперечувати що-небудь. На суді Хівря казала: — Знать не знаю, відать не відаю, що й як було (Григ., Вибр., 1959, 117); Іди́ та знай див. іти́; Не зна́ти, не ві́дати див. ві́дати; Не зна́ти що (де, куди́ і т. ін.) — невідомо, що (де, куди і т. ін.). Мій син цілий рік перебуває не знати де (Ю. Янов., II, 1958, 11); Не зна́ти, де діва́ти (ді́ти) о́чі (від со́рому і т. ін.) див. діва́ти; Не зна́ти, на яку́ ступи́ти див. ступа́ти; Зна́ти своє́ мі́сце див. мі́сце; Зна́ти ціну́ кому, чому — цінувати кого-, що-небудь. Перед паном, попом і урядником шапки не ламав [батько], поводився незалежно, бо знав собі ціну (А.-Дав., Слово.., 1964, 5); Трудовій він [Петро] знав ціну хвилині: всі дні — як на передовій… (Дор., Три богатирі, 1959, 49); Пора́ (тре́ба) і (й) честь зна́ти — час кінчати що-небудь, іти звідкись. Хтось кинув з гостей: «Чи не пора вже нам і честь знати?», Старицький підтакнув: «Авжеж, авжеж!» і перший підвівся з-за столу (М. Ол., Леся, 1960, 230); Хто [його́] зна́є — невідомо; Як (куди́, коли́ і т. ін.) [сам (сама́, самі́ і т. ін.)] зна́єш (зна́єте) — як (куди, коли і т. ін.) хочеш (хочете). — А піти б мені справді у світа, — говорю Лукашеві.. — А як сам знаєш! Коли вже така твоя хіть — то йди собі з богом (Вовчок, VI, 1956, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 642.

Знати, знаю, єш, гл.

1) Знать. Хто ж в світі знає, що Біг гадає! Ном. № 29. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. Десь ви не знаєте любощів ізроду. Мет. 93.

2) Видно, замѣтно. Знати, Марусю, знати, в которій вона хаті. Мет. 234. З ким стояла, говорила — підківоньки знати. Чуб. III. 112. Знати милу по личеньку, що не спала всю ніченьку. Лавр. 115.

3) Видно. Знать не дуже добачали старі очі. Левиц. І. 2.

4) Съ отрицаніемъ. Неизвѣстно. Не знати, щоб то значило. О. 1862. VI. 96. Не знать, де ділось. ЗОЮР. II. 34. Чоловік не знать куди і подавсь. Стор. МПр. 59. Не знать по якому говорять. Се я не знать чого злякалася. Г. Барв. 195. Послѣднее выраженіе имѣетъ также значеніе; пустяка испугалась. Выраженія не знати що (чого, чому и пр.), не знати за що — значатъ не только неизвѣстно что, за что, но также имѣютъ смыслъ: ничтожная вещь, маловажная причина, пустякъ, изъ-за пустяка. Чого тобі смутитись не знать чим? МВ. (О. 1862. III. 63). Бідкається не знать чим. Ном. № 13685. Не знать за що зазмагались.

5) Знай. Будто, какъ будто. Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками. Федьк. Пов.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 170.