КАМ'ЯНИЙ

КАМ’ЯНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до ка́мінь 1, 2, 6, 8, 9. Кам’яна брила; // Який утворився з каменю завдяки природним умовам. З одного боку нависла гора кам’яна над хаткою (Вовчок, І, 1955, 288); Кам’яні шпилі Яйли рожевіли на небі (Коцюб., І, 1955, 290); Хвилі ніжні і прозорі Змивають берег кам’яний (Олесь, Вибр., 1958, 181); // У якому є каміння. Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному грунті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136); // Зробл., побудований з каменю, каміння. В тяжких кайданах, в склепі кам’яному, На хлібі і воді сидів Валентій Вже другий місяць (Фр., XIII, 1954, 210); Гарний білий кам’яний будинок з колонами. І скільки кімнат у тому будинку! (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 23); * Образно. Сафарова ніщо не цікавило, крім дорученої йому справи. Це — фанатик будівництва, людина кам’яної волі (Донч., II, 1956, 278); * У порівн. Вона ж, очей не піднімаючи, сиділа, ..сиділа, як кам’яна (Вовчок, І, 1955, 175).

∆ Кам’яна́ ба́ба див. ба́ба¹; Кам’яна́ доба́ (епо́ха); Кам’яни́й вік — період в історії людства, який тривав від появи людини до винайдення способів обробки металів; характеризується обробкою різних знарядь із каменю. На Донеччині біля села Антонівки, Мар’їнського району, знайдено три стоянки людей кам’яного віку (Наука.., 12, 1965, 3); Кам’яна́ сіль див. сіль; Кам’яне́ вугі́лля див. вугі́лля; Кам’яне́ литво́ — матеріали та вироби, виготовлені відливанням із розтоплених гірських порід (діабазів, базальтів тощо) або вогнянорідких металургійних шлаків. Кам’яне литво як замінник металу широко застосовується на підприємствах хімічної, коксохімічної, гірничорудної промисловості, на металургійних заводах, у сільському господарстві та на будівництві (Наука.., 10, 1965, 37).

◊ Кам’яни́й сон — дуже міцний сон. Старина, утомившись на полі, спала кам’яним сном (Вільде, Сестри.., 1958, 82); Наді́ятися, як на кам’яну́ го́ру див. гора́.

2. перен. Цілком непорушний, застиглий. Тамару вразив якийсь кам’яний погляд Кирила Васильовича (Хижняк, Тамара, 1959, 60); // Без усякого виразу; байдужий. Карпові хотілося бачити тривогу чи навіть страх на тестевому обличчі, але воно залишалося якимсь кам’яним, непроникливим (Шиян, Баланда, 1957, 202).

3. перен. Який має твердий характер; бездушний, нечулий, черствий. — Так я ж не кам’яна! Хіба мені легко буде дивитися, що ви через мене і за мене страждатимете?.. (Кв.-Осн., II, 1956, 338); — Ой і наплакались ми. Ну так же було жалісно… Одні тільки приїжджі мовчать. От кам’яні душі! (Довж., II, 1959, 114); // Суворий, холодний (про голос). Говорити кам’яним голосом.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 85.

Кам’яний, а, е. = Каменний. Жінка і кам’яну гору пересіче. Ном. № 9080. Стояло ж там шість кам’яних водників. Єв. І. II. 6. І жив він… у кам’яній горі. МВ. І. 99. Десь у тебе, мати, кам’янеє сердечко. Мет. 203.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 213.