ГОРА

ГОРА́, и́, ж.

1. Значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень. Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою (Шевч., II, 1953, 8); Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора (Рильський, І, 1956, 85); // тільки мн. Гориста місцевість, країна. Не знаю, як в Англії, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Л. Укр., V, 1956,138); — У нас в горах.. весело (Коцюб., І, 1955, 397); * Образно. Наше покоління зійшло на високу гору — гору соціалізму, і ми. бачимо далеко назад й далеко вперед (Смолич, VI, 1959, 132); * У порівн. Понад обрієм, коло кордону, Наче гори, окреслився бір (Вирган, В розп. літа, 1959, 15).

◊ Го́ру бра́ти (взя́ти): а) вибиратися, сходити, виїжджати і т. ін. на гору. Паровоз із важким хвостом вагонів з розгону бере гору (Еллан, II, 1958, 10); б) перемагати кого-, що-небудь; добиватися переваги; переборювати, долати. Прохірин проект однак взяв гору (Коцюб., І, 1955, 275); Політика дружби і миру між народами завойовує все більше визнання і підтримку, бере гору над імперіалістичною політикою агресії і війни (Резол. XXII з.., 1961, 5); Го́ри зру́шити (переверну́ти і т. ін.) — зробити дуже багато. [Трохим:] Рівні і парні [воли], як соколи: чи в плузі, чи в возі — ідуть, як вода, тільки покеруй ними, то й гори перевернеш (Кроп., V, 1959,119); [Прокіп:] Колгосп така сила в наших руках, що можна гори зрушити (Корн., II, 1955, 94); Горо́ю стоя́ти (ста́ти) — відстоювати, захищати всіма силами кого-, що-небудь. — За народ горою стоїть [Тарас Дніпровець]. І видно не простий собі чоловік (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 25); Золоті́ го́ри обіця́ти — надто багато обіцяти. Твою [народу] хотіли душу полонити і князь, і гетьман, а ще й пан підеінчий, що обіцяли гори золоті (Тич., II, 1957, 127); Наді́ятися, як на кам’яну́ го́ру — цілком покладатися, розраховувати на кого-, що-небудь. [Антон:] Ніхто вам так не потрапить догодити, як я: надійтеся на мене, як на кам’яну гору (Кроп., І, 1958, 167); — Оце ті «тигри» і «фердинанди»! Оце на них офіцери.. надіються, як на кам’яну гору! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 277); [На́че (нена́че, мов і т. ін.)] гора́ з плече́й (з пліч) впа́ла (звали́лася і т. ін.) — відпали турботи, не стало важких обов’язків, полегшився важкий душевний стан. — Ху, — полегшено зітхнув Кисіль і посміхнувся: — Прямо гора звалилася з моїх плечей. А я вже все передумав про тебе.. чи не загітував тебе якийсь елемент… (Стельмах, Правда.., 1961, 226); В хлопця наче гора звалилася з плечей, бо його мучила несправедливо одержана, на його думку, п’ятірка (Донч., VI, 1957, 601); [Герцог:] О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха!.. Так, значить, наша верх взяла! (Крот., Вибр., 1959,575); Не за гора́ми — про що-небудь близьке, таке, що скоро настане; швидко, недалеко. Не за горами наша перемога (Довж., III, 1960, 26).

2. чого. Велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось. В саду в бригаді — тут же між яблунями — гори яблук (Головко, І, 1957, 443); Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Тют., Вир, 1964, 130).

3. у знач. присл. горо́ю (гора́ми). У вигляді гори. Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Шевч., І, 1951, 3); От Іван устає, Скарб із скринь достає, Насипає дукатів горою (Граб., І, 1959, 297).

4. діал. Горище. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 124.

Гора́, ри́, ж.

1) Гора, возвышенное мѣсто. Як схоче, то й на гору повезе, а не схоче, то й з гори не спустить. Ном. № 2697. Порівняє гори з долинами, а багатих з убогими. Ном. № 1605. Я б і гори покотив. Все сдѣлалъ бы. Ном. № 5381. Ли́са гора́. Гора съ обнаженной вершиной, — согласно народнымъ повѣрьямъ обычное мѣсто собранія вѣдьмъ и чертей. Чуб. І. 199. І на мудрім дідько на лису гору їздить. Ном. № 6502. Золота́ гора́, золоті́ го́ри. Несмѣтное богатство. Се їм золоту гору, та й ту рознесуть. Ном. № 10821. Золотії гори обіцяє. Прельщаетъ невѣроятными обѣщаніями. Ном. № 4526.

2) Чердакъ въ постройкахъ. Чуб. VII. 388. МУЕ. I. 88. (Черниг.). Лисичка зробилась кішкою, та з хати та на гору. Рудч. Ск. І. 30. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув. Рудч. Ск. І. 213.

3) О рѣкѣ: верховье, верхнее теченіе. Вітер з гори дме, т. е. по теченію.

4) Родъ игры. Грин. III. 115.

5) Бра́ти го́ру. Одерживать верхъ надъ кѣмъ либо, одолѣвать. Здоров’я почало брати гору. К. ЧР. 180.

6) Бра́ти горо́ю. Пѣть басомъ высокія ноты; пѣть первымъ басомъ. Ти бери горою, а я буду окселентувати.

7) До гори́, у горі́, у го́ру. См. Догори, угорі, угору. Ум. Гі́рка, гі́ронька, гі́рочка. Грин. ІІІ. 44. Го́ронька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 309.

гора́ (зменшене — гі́рка) —

1) знач­не підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підви­щень; символіка гір у народній творчості багата; передусім це пе­решкода; за легендами, гора — творіння диявола: «Що Бог создав, то рівне, то чисте. А вже що ідоло­ве, то саме каміння і гори, і всякі викрутаси»; у народних піснях да­лекий та важкий шлях зазвичай лежить «через тії річки бистрії, че­рез тії гори крутії»; тому в одній пісні маємо пряме звернення: «Або, гори, розступіться, або мене прикрийте, Маєте нас розлучити, ліпше вже забийте»; гори символі­зують також тугу, печаль (звідси й молитва: «Порівняй, Боже, гори-долини, щоб було рівненько, Щоб од свекорка та до батенька ходити близенько»); багатство («Гори й долини тяжко зрівняти»), високе суспільне становище («Він іде вго­ру», «Тяжко йти догори, та зате да­леко видно»), кохану (особливо недосяжну: «Одна гора високая, а другая низька: Одна мила далекая, а другая близька»); гора передає асоціативні зв’язки через паралелізми гора — село і гора — долина: «І по горах і по долинах сив голу­бонько літає, собі пароньки шу­кає, товариша викликає: — Това­ришу, вірний брате, виклич мені дівку з хати», а також асоціацію го­ра — горе, тому «жити на горі» час­то означає жити в горі: «Ой ти жи­веш на горі, а я під горою, Чи ти тужиш так за мною, як я за то­бою?»; фразеологізм: золоті́ го́ри обіця́ти — спокушати незліченни­ми багатствами, незвичайними перспективами;

2) див. Ли́са гора́;

3) див. Кра́сна гі́рка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 144.