ЦЕРКВА

ЦЕ́РКВА, и; р. в. мн. ко́в, ж.

1. Релігійна організація духівництва і віруючих, об’єднана спільністю вірувань і обрядовості. — Отак бути! — сказав староста. — Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться — на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу (Мирний. IV, 1955, 258);[Деві:] Ой, татко, татко! Скажи, за що вони його забили? [Річард:] За книжку.. Там писав він, що образів не треба поважати, що англіканська церква нечестива… (Л. Укр.,III,1952, 17); Католицька церква, римські папи протягом століть вели жорстоку, непримиренну боротьбу проти прогресивних устремлінь людства (Мельн., Обличчя.., 1960, 35); Біблійна легенда про всесвітній потоп всіляко підтримувалась церквою і пануючими класами тому, що вона допомагала їм одурманювати трудящих (Наука.., 7, 1958, 48).

Автокефа́льна це́рква див. автокефа́льний; Відлуча́ти (відлучи́ти) від це́ркви див. відлуча́ти; Отці́ це́ркви див. оте́ць; Служи́тель це́ркви див. служи́тель; Служни́к це́ркви див. служни́к.

2. Будівля, в якій відбувається християнське богослужіння. Хоч позволив пан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати (Шевч., II, 1963, 47); Перебігаючи у хвилястих полях від висілка до висілка, сонце зачервонило маківки церков, найвищі дерева (Гончар, III, 1959, 434); Другого дня Катря витопила раненько й зібралася до церкви (Головко, II, 1957, 215).

Собо́рна це́рква див. собо́рний.

&́9671; З простя́гнутою руко́ю ми́лостиню проси́ти під це́рквою див. рука́; [Іти́, піти́] з до́вгою руко́ю під це́ркву див. рука́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 202.

Церква, ви, ж. Церковь. Козацька церква невеличка стоїть з похиленим хрестом. Шевч. 407. Ум. Церківка, церківця, це́рквочка, церковочка. Ном. №4691. Чуб. V. 113. В церківку ввійшла. Г. Барв. 542. На горбочку притулилась убогенька церківця. Г. Барв. 136.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 427.

це́рква (зменшено-пестливі — церкі́вка, це́рківця, це́рковка, це́рковця, це́рквочка, церко́вочка) = це́рков —

1) релігійна організація духівництва і вірників, об’єднана спільністю вірувань та обрядовості; також будівля, в якій відбувається християнське богослужіння; ставлення в народу до це́ркви (див.) і церко́вників (див.) різне, часом протилежне, з одного боку, наставницьке («В чужій церкві не паламарюй», «В чужій церкві свічок не поправляй»), з другого, — іронічне («До корчми гостинець битий, а до церкви травою вкритий», «І дідька в церкві малюють», «Не всі святі, що до церкви ходять»); в уяві народу церква ототожнюється з Богом, а корчма з чортом, тому кажуть: «Всюди коло церкви чорт каплицю ставить», бо «де Бог ставить церкву, там зараз чорт корчму»; часто народ жартує: «Велике свято, що Гриць у церкві», «Тільки й людей, що Хома в церкві», «Не йде дівка до церкви Богу молитися, а йде на хлопців дивитися». Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом (Т. Шевченко); На горбочку притулилась убогенька церківця (Ганна Барвінок);

2) автокефа́льна це́рква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних і культових питань. Українська автокефальна церква;

3) гре́ко-като́лицька це́рква — християнська церква, що виникла в XVI—XVII ст. на західноукраїнських і західнобілоруських землях внаслідок укладання у́нії (див.) між католицькою й місцевою православною церквами; уніатська церква;

4) отці́ це́ркви див.оте́ць5;

5) див. служи́тель (служни́к) це́ркви;

6) собо́рна це́рква див. собо́р2;

7) тільки це́рковці — рід народного орнаменту у вишивці;

8) Десяти́нна це́рква див. Богома́тір1;

9) Іллі́нська церква (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 630.