ВІДЛУЧАТИ

ВІДЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВІДЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЛУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. 1. Відокремлювати від кого-, чого-небудь, позбавляти зв’язку, порушувати стосунки з ким-, чим-небудь. [Люцій:] Прошу, порадь, чи нам не можна виправдатись якось, не відлучаючи себе від інших? (Л. Укр., II, 1951, 471); — Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Янов., І, 1954, 25); Унія Люблінська 1569 року відлучила наші землі від Литви і прилучила їх безпосередньо до Польщі (Фр., XVI, 1955, 413).

Відлуча́ти (відлучи́ти) від це́ркви кого — проголошувати чужим церкві, виключати з числа віруючих. Найсвятіший синод відлучив Толстого від церкви (Ленін, 16, 1949, 286).

2. Припиняти годування дитини грудьми, материнським молоком. — Скучився, маленький? — бере [Галина] з батькових рук сина, і він, за звичкою, шукав груди, хоча вже мати й відлучила його (Стельмах, Кров людська.., 1, 1957, 253); // Не допускати маля домашньої тварини до матері, щоб воно ссало. Відлучати молодняк найкраще в 6-7 місячному віці (Конярство, 1957, 100); Не вік же ягоді на гілці червоніти. Не вік при матері і дівці дівувать… Ой, час теляточко від матки одлучити!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 183).

Відлуча́ти (відлучи́ти) від груде́й — перестати годувати дитину грудьми. Оце тільки від грудей одлучать, так уже воно від діда й нікуди (Барв., Опов.., 1902, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 602.

Відлучати, ча́ю, єш, сов. в. відлучити, чу, чиш, гл. Отлучать, отлучить, разлучать, разлучить, отдѣлять, отдѣлить. Од жінки одлучив (змія). Мнж. 9. А тепер я заручена, од челяді одлучена. КС. 1883. II. 371. Відлучати дитину. Отнимать ребенка отъ груди. відлучати теля, ягня. Взять сосуна отъ матки, чтобы пересталъ сосать. Одлучи теля од корови. Левиц. І. 246.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 218.