СТУПАТИ

СТУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТУПИ́ТИ, ступлю́, сту́пиш; мн. сту́плять; док.

1. перев. на що, у що. Ставити ногу куди-небудь, на щось. Намагаючись як можна тихше ступати на дерев’яні сходи, не зачинивши за собою дверей, пішов [Федір Прохорович] до хати будити своїх хлопців (Трубл., І, 1955, 124); Вона ступала в дощові калюжі (Мал., Чотири літа, 1946, 189); Усі рушили слідом за ним і пішли самою кромкою берега, ступаючи інколи в воду (Смолич, V, 1959, 35); Смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, посковзнувся й дав сторчака (Н.-Лев., III, 1956, 317); Поночі він ненароком ступив батькові на руку (Епік, Тв., 1958, 389); Він зупинявся біля тинів, вибирав місце, куди ступити, щоб у свої постоли не набрати крижаної води (Чорн., Визвол. земля, 1959, 14); // Ставати на що-небудь. Вихователька, крекчучи, ступила на ослінчик і почала ретельно обслідувати, чому ж таки погасла лампадка (Донч., III, 1956, 22).

◊ Ку́рці ступи́ти ні́де — те саме, що Ку́рці ні́де клю́нути (див. ку́рка). Хати ліпились одна побіля одної, а на городі — курці ступити ніде було (Головко, А. Гармаш, 1971, 354); На крива́вий шлях ступа́ти (ступи́ти) див. крива́вий; Не зна́ти, на яку́ ступи́ти: а) догоджати кому-небудь, запобігати перед кимсь. Кінчалося те все рясними безпричинними сльозами.. А стара.. не знала вже, на яку й ступити, яким духом дихнути. — Що тобі, моя ясонько, що тобі, золото? (Хотк., II, 1966, 33); Гнат Ступа буквально не знав, на яку йому ступити перед молодою дояркою (Вол., Дні.., 1958, 125); б) почувати себе дуже незручно. Вона так відріже, так обсоромить усякого, що не знатиме, на яку ногу ступити! (Кв.-Осн., II, 1956, 427); Нога́ не сту́пить див. нога́; Ного́ю ступи́ти ні́де — немає вільного місця. Ідеш, а на землі ніде ногою ступити: гнізда, яйця, голенькі пташата плутаються в траві, одні вже вбираються в пух, а ті лише вилуплюються (Гончар, Тронка, 1963, 31); Ступа́ти (ступи́ти) на слизьки́й шлях (на слизьку́ доро́гу) див. слизьки́й; Ступа́ти (ступи́ти) на хистку́ кла́дку див. хистки́й; Ступи́ти не дава́ти — переслідувати кого-небудь, присікуватися до когось. Почала братова мене знов допікати. Вже тепер і ступити мені не дасть..: ..та те не добре, та се не гаразд! (Вовчок, І, 1955, 13).

2. Переставляючи ноги, роблячи кроки, змінювати місце в просторі, рухатися, йти (про людину або тварину). Під ним коник вороненький Насилу ступає (Шевч., І, 1951, 7); Іде Давид по дорозі, ступає широко (Головко, II, 1957, 10); Воли тихо ступали, підбиваючи злегка пилюку (Томч., Готель.., 1960, 70); Мінери повільно ступали, виставивши вперед тонкі держаки міношукачів (Перв., Дикий мед, 1963, 18); Не встиг [парубок] ступить десяти ступнів, як пісня стихла (Мирний, І, 1949, 127); Ступивши кілька кроків, я зупинявся, щоб подивитись, чи не збились з дороги мої товариші (Збан., Ліс. красуня, 1955, 19); * Образно. Вечір нечутно ступав по землі (Кочура, Родина.., 1962, 37); Селом ступала, збиваючи клуби пороху, розпалена, до безумства смілива, на все готова народна помста (Вільде, Сестри.., 1958, 269).

◊ Крок у крок ступа́ти див. крок; Кро́ку не мо́же (не міг і т. ін.) ступи́ти; І кро́ку не сту́пить (не сту́плять) див. крок; Кро́ку ступи́ти не мо́жна — про неможливість вільно діяти; Не го́ден у слід ступи́ти див. слід¹; Слід у слід ступа́ти див. слід¹; Ступа́ти [нога́] в но́гу див. нога́.

3. Роблячи крок, входити куди-небудь. Василенко ступає на подвір’я, а Созоненко з розмаху гасить хвірткою місячну рамку (Стельмах, II, 1962, 96); Вставив ключ в замок пудовий І ступив паша в темницю (Нагн., Вибр., 1957, 271); Двері раптом відчинились, і до хати ступив секретар комсомольської організації (Довж., І, 1958, 73); Він ступив до кімнати і зупинився, вражений. Кімната була червона, ніби охоплена полум’ям (Загреб., Спека, 1961, 74); // Потрапляти куди-небудь, опинятися десь. Роман з порога ступає на лісову доріжку, і його ще наздоганяють клапті незакінченої розмови сторожа (Стельмах, І, 1962, 338); Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор’їв троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський (Зеров, Вибр., 1966, 221); Як тільки віддалилася вітчизна, ще не ступивши на чужу землю, зрозумів [М. Гоголь]: він за кордоном (Полт., Повість.., 1960, 395); // Входити, в’їжджати куди-небудь. — А тут він.. за Джмелями з голоблею ганявся. Нащо вони тобі здалися? Німці ж тільки ступлять — тебе ж першого на шворку, горе ти моє нещасне… (Тют., Вир, 1964, 371).

◊ Не ступа́ла [людська́] нога́ див. нога́.

4. у сполуч. із сл. з ноги на ногу. Стоячи на місці, спиратися навперемінно то на одну, то на другу ногу; переступати. Ліниво всі встали, ліниво ступаєм з ноги на ногу (Коцюб., II, 1955, 230).

5. перев. із сл. путь, шлях і т. ін., перен. Починати інший спосіб життя, діяти в іншому напрямку. — Треба йти в колгосп. На нову путь ступати. Годі вам шкапинкою на смужечці крутитися (Коцюба, Нові береги, 1959, 359); За народ свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях святої боротьби (Граб., І, 1959, 82); Слідом за російським народом на шлях соціалізму першим ступив народ України (Рад. Укр., 18.I 1951, 3).

6. тільки наказ. сп. ступа́й, ступа́йте. Уживається як наказ або прохання піти куди-небудь або залишити когось, щось. — Ступай до поліції! — приказав Забіяка (Мирний, І, 1954, 261); — Іди, тебе обрали на кошового! — Змилуйтеся, панове, — сказав Кирдяга, — який з мене кошовий. — Ступай, кажуть тобі! — кричали запорожці (Довж., І, 1958, 234); — Ступайте увесь народ до волості; губернатор приїхав, збирайтесь усі (Кв.-Осн., II, 1956, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 805.

Ступати, па́ю, єш, сов. в. ступи́ти, плю́, пиш, гл. Ступать, шагать, итти. Я ледве ступаю. Шевч. Ступай сміло: куля не візьме. ЗОЮР. І. 97. Широко ступав Марко. Стор. МПр. 25. А чи позволить батенько гуляти, а чи додому ступати? Грин. III. 384. Чоловік що ступить, то згрішить. Ном. № 99. Не зна на яку ступити. Не знаетъ что ему дѣлать, попалъ въ неловкое положеніе. Ном. № 3189. Стара зовсім скрутилась, не зна далі, на яку й ступити. МВ. (О. 1862. III. 47). Ступити в божу путь. Умереть. Дай, Боже, щоб Василь удавсь у твого батька, то я б спокійно ступила в Божу путь. Г. Барв. 540.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 223.