СЛІД

СЛІД¹, у, ч.

1. Відбиток ноги чи лапи на якій-небудь поверхні. На чистім снігу свіжий слід малої ноги (Мирний, IV, 1955, 305); Вершники спочатку проскакали вздовж берега Орі, де сніг був густо списаний вовчими та лисячими слідами (Тулуб, В степу.., 1964, 208); Тут, на масному чорноземі, зарясніла сліди копит (Стельмах, II, 1962, 215); Ступав [гість] важко, але енергійно. На старанно вимитій і натертій до блиску підлозі залишалися сліди його вогких підошов (Коз., Листи.., 1967, 35); // Заглибини, смуги і т. ін., що залишаються на якійсь поверхні чи в просторі від переміщення чогось. Скільки разів бачив пан сліди од воза коло цегельні (Коцюб., II, 1955, 258); Вони виходили в поле. По збляклих тужавих луках перед ними вже пролягли свіжі сліди наших танків і самоходок (Гончар, III, 1959, 165); По річці — свіжий санний слід (Тют., Вир, 1964, 519); Проносяться по морю наші торпедні катери, залишаючи за собою довгі піняві сліди (Довж., I, 1958, 100); На сході прокотилася зірка, залишивши за собою світлий слід (Петльов., Хотинці, 1949, 174); * Образно. Одного разу я озирнувся, бо чув на плечах слід чужих очей, слизький, холодний (Коцюб., II, 1955, 188).

В оди́н слід (у два сліди́, в кі́лька сліді́в і т. ін.) боронува́ти (дискува́ти, продискува́ти і т. ін.) — боронувати ріллю, проходячи бороною один, два рази або кілька разів. Після вбирання врожаю зеленої маси.. поле зорали болотним плугом і продискували в один слід (Хлібороб Укр., 11, 1966, 5); Окультивований пар в чотири сліди, розпушений боронами, чистий.. грунт не дав випаровуватися волозі, не тріскається (Горд., Дівчина.., 1954, 259); Слідом за оранкою ріллю дискували в кілька слідів (Соц. твар., 2, 1956, 24).

◊ Бода́й слід запа́в див. запада́ти; Гаря́чий слід див. гаря́чий; Заміта́ти (замести́) сліди́ див. заміта́ти; Заплу́тувати (заплу́тати) слід (сліди́) див. заплу́тувати; Затира́ти (зате́рти) слід (сліди́) див. затира́ти; І слід загу́в див. загуді́ти; І слід захоло́нув (захоло́в) див. захоло́нути; І слід пропада́є (пропа́в) див. пропада́ти; І слід прости́г (прохоло́нув, прохоло́в, проча́х і т. ін.) за ким-чим, чий — не стало видно кого-, чого-небудь; кудись зник хтось, зникло щось. Коли він.. вибіг насеред двору — панича уже і слід простиг (Мирний, IV, 1955, 60); — Насте!.. Насте!..— озирнувся він, шукаючи очима дівчину. Але Насті і слід простиг (Речм., Весн. грози, 1961, 107); Отямився [Пляц] тоді, як щось сіпнуло за полу: мацнув рукою за кишеню, а за торбинкою з тютюном вже й слід простиг (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 45); Принесли сніданок, а хворої вже й слід прохолов (Збан., Малин. дзвін, 1958, 71); Гетьман звелів.. витягати сховані човни. А тих човнів давно й слід прохолов (Ю. Янов., II, 1954, 123); Іти́ (йти) по гаря́чих сліда́х — робити щось, не гаючи часу, відразу після того, що відбулося, сталося і т. ін. Революційна епоха вимагала від сатириків, крім всього іншого, ще й надзвичайної оперативності, швидкої реакції. Щоб не відстати від вимог часу, письменники повинні були йти по гарячих слідах подій (Рад. літ-во, 4, 1963, 123); Іти́ (піти́) слі́дом (по сліда́х) див. іти́, піти́; Іти́ (піти́, ступа́ти, ступи́ти і т. ін.) у (в) слід кого, чий, заст. — продовжувати діяльність, спосіб життя тощо кого-небудь із попередників, дотримуючись його ідей, поглядів і т. ін. [Джонатан:] Кому потрібна та краса? [Річард:] Мені і тим, що в слід мій підуть (Л. Укр., III, 1952, 50); Мо́крого слі́ду не зали́шиться (не зоста́неться) — те саме, що Мо́крого мі́сця не зали́шиться (не зоста́неться) (див. мо́крий). — Ех, якби туди [в Абіссінію] наші льотчики полетіли: Молоков, Водоп’янов, Леваневський! Та від тих фашистів і мокрого сліду не залишилось би!— гаряче вигукнув Віктор (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 59); Не го́ден у слід ступи́ти; І в слід не всту́пить хто, що кому, чому, чий — хтось нічого не вартий, щось нічого не варте у порівнянні з ким-, чим-небудь. Він і в слід його не вступить (Номис, 1864, № 105); Що там за сильний ярмарок став у тому Довгопіллі! Куди нашому! І в слід не вступить (Н.-Лев., І, 1956, 57); Не залиши́лося (не зали́шиться) і (й) слі́ду кого, чого — те саме, що Не зоста́лося (не зоста́неться) й слі́ду (див. зостава́тися); Не знать і слі́ду див. зна́ти; Не зоста́лося (не зоста́неться) й слі́ду див. зостава́тися; Плу́тати [свої́] сліди́ див. плу́тати; По гаря́чих сліда́х див. гаря́чий; По живи́х сліда́х дав. живи́й; Позаміта́ти сліди́ див. позаміта́ти; По сві́жих слі́дах; Сві́жими сліда́ми — те саме, що По гаря́чих сліда́х (див. гаря́чий). Ось, брате, справжній тобі випадок по свіжих слідах. Спробуй, зроби з нього яку-небудь драматургічну сценку на злобу дня (Ю. Янов., І, 1954, 60); Прийти́ в поро́жній слід див. поро́жній; Слід запа́в див. запада́ти; Слід запа́вся чий — те саме, що Слід запа́в (див. запада́ти). [Золотницький:] Він туди [на Січ] втік та й слід його запався (Гр., II, 1963, 539); Слід у слід— вслід за ким-, чим-небудь, не відстаючи від когось, чогось. Яр збігав круто вниз. Іти доводилося слід у слід — один за одним (Голов., Тополя.., 1965, 105); Два автоматники слід у слід ступали за полковником (Перв., Дикий мед, 1963, 473); Оволодіння літературною майстерністю завжди йде слід у слід і нерозривно з опануванням живим матеріалом (Смолич, VI, 1959, 220); Топта́ти слід (сліди́) до кого, куди — часто бувати в кого-небудь, десь. — Хай вони [панянки] собі пишаються та морочать, кого знають, а самі будемо слід топтати на кутки. Дівчата там як перемиті (Вас., Опов., 1947, 33); Не тобі сліди топтати — Іншого чекаю я до хати. Він от-от повернеться додому З-під завій, переборовши втому (Мал., Звенигора, 1959, 32); Трима́ти слід дав. трима́ти.

2. Подряпина, рубець, пляма і т. ін., залишені чим-небудь; знак від чогось. Тяжко вдарив [Роланд] Тим своїм мечем Дюрандо В скелю, що сліди зосталась І по сей день на камінні (Л. Укр., IV, 1954, 140); На щоках виступили червоні сліди пальців (Н.-Лев., II, 1956, 119); На смаглявому обличчі біліє кілька ямок — сліди вітряної віспи (Стельмах, II, 1962, 105); Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід (Тют., Вир, 1964, 365); // Те, що залишилося після кого-, чого-небудь, є ознакою чогось, свідчить про щось. Він поглядає на столик, на розгорнуту книжку, на сліди недавнього материного пробування в гостинній [вітальні] (Н.-Лев., VI, 1966, 19); // Характерний відбиток, який з’явився внаслідок чогось. Ярина сидить бліда, непорушна, з слідами переляку та боротьби на обличчі (Коцюб., І, 1955, 161); Розкохана [Ганна], аж ніби припухла з лиця,.. з тінями під очима, з слідами п’яних безсонних ночей (Гончар, II, 1959, 254); // Наслідок чиєїсь діяльності, якої-небудь події і т. ін. Умерти й сліду не покинуть На обікраденій землі… (Шевч., II, 1963, 348); В думці лишився і досі від неї [книжки] слід невидимий (Л. Укр., III, 1952, 742); Перший обов’язок людини: залишати після себе на землі хороший слід — як не дерево, то будинок, як не квіти, то пісню (Речм., Твій побратим, 1962, 13); І знов пішли ліси й лани Чернігівської сторони, Сліди пожарів, битий шлях, Козацькі шати по лісах (Бажан, Роки, 1957, 235); Київська Академія залишила глибокий слід не лише в історії українського народу. В її стінах навчалися представники всіх слов’янських народів, особливо білорусів та росіян (Літ. Укр., 7.V 1971, 3).

◊ Без слі́ду зни́кнути (ще́знути і т. ін.) — десь подітися, нічого не залишивши після себе. В голові Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду (Коцюб., І, 1955, 357); Бульбашки, спливаючи.., танули без сліду (Досв., Вибр., 1959, 254); І (й) слі́ду не було́ чого — не існувало ще чого-небудь. Літ за півтори сотні тільки цього палацу, а й самих Пісок і сліду не було (Мирний, І, 1949, 178); І (й) слі́ду нема́ (нема́є, не ста́ло) кого, чого — зовсім зник хтось, зникло щось. — Та кого ти, чоловіче, питаєш? — Окуня Карпа. — Е-е-е… його вже давно й сліду нема… (Мирний, І, 1949, 13). На другий день рано діти кинулись до пиріжків,.. пиріжків і сліду немає… (Коцюб., І, 1955, 442); Оглянувся — Галайди немає.. «Де Галайда?» — Максим кличе. сліду не стало… (Шевч., І, 1963, 125); Наво́дити (навести́) на слід див. наво́дити; Напада́ти (напа́сти, трапля́ти, натра́пити, попада́ти, попа́сти і т. ін.) слід чий — знаходити, виявляти ознаки перебування кого-, чого-небудь. Ой то не сороки скрекотали: То та Кончак на слід Ігорів напали (Мирний, V, 1955, 277); Ні слова не сказав [Терентій] про свою здогадку, бо може, люди нападуть на слід палія (Стельмах, І, 19 462); На третій день повернулися [міліціонери] в район і доповіли начальству, що цигани нагло загубилися серед лісостепу і що на їхні сліди натрапити не вдалося (Тют., Вир, 1964, 72); Як заходила небезпека, що поліція попадала на слід злодіїв, то вони передавали йому речі на сховок (Март., Тв., 1954, 318); Ні слі́ду (слі́дів) — ніякого натяку на присутність, перебування, наявність і т. ін. кого-, чого-небудь. Життя тут [на вершині] ні сліду, Лиш вітер свище (Фр., X, 1954, 380); Ні слідів, ні кінців; хоч де хазяйство не їздить, де не розпитує — нема та й нема, як у воду кане (Кв.-Осн., II, 1956, 396); Ні сліду думки. І ні словечка… ні півсловечка… (Коцюб., II, 1955, 255); Од садів — ні слідів од хат, де квітли ми й росла… (Сос., II, 1958, 482); Носи́ти (нести́) на собі́ сліди́ чого — мати, зберігати ознаки чого-небудь. Хто б що не робив і як його не робив на користь народові — все то буде носити на собі сліди всесвітнього поступу та розвою (Мирний, V, 1955, 358); Українська поезія середини XIX ст. несла на собі сліди самогутнього впливу Тараса Григоровича Шевченка (Вітч., 3, 1963, 151); Слі́ду не лиша́ється (не лиши́ться) див. лиша́тися.

3. Те, що уціліло, збереглося від руйнування, нищення, загибелі і т. ін. Збудований колись на кордонах Римської імперії Троянів вал, що сліди його ще й тягнуться по степах Придністров’я, навряд чи міг навіть в часи розбудови рівнятися могутністю з цим валом — насипом свіжо вивергнутого з траси каналу грунту (Гончар, Тронка, 1963, 190); Ліворуч від катраш темніє клуня, а над нею самотніє лісова груша — єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів (Стельмах, II, 1962, 33); // Рештки чого-небудь на чомусь. В кутку чорна дошка з слідами крейди, в кінці хати стіл (Л. Укр., III, 1952, 572); Павлик прийшов сюди просто з свого сарайчика,.. і на пальцях у нього були сліди фарби (Донч., VI, 1957, 49); Вигляд у нього не дуже привабливий; вогонь, вода, сажа, піт — лишило сліди, на худому обличчі і потр іпаному одязі (Ю. Янов., V, 1959, 169); // перев. мн. Залишки того, що минуло, зникло. Стала добре спати і в грудях ніде не болить, значить, останні сліди бронхіту зникли (Л. Укр., V, 1956, 409); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Гончар, III, 1959, 226); *У порівн. На рідких голих місцях вже блищали іскорки солі, наче слід останнього приморозку (Тулуб, В степу.., 1964, 114).

4. заст. Земля, пісок і т. ін. з того місця, де ступала чиясь нога. Почепила [Явдоха] їй на шию капшучок, а в тім капшучці жаб’яча задня права лапка, та з неї ж пересушене серце.. та Микитиного сліду трохи (Кв.-Осн., II, 1956, 205).

◊ Проклина́ти слід кого, чий — проклинати кого-небудь. Щовечора Василина проклинала слід Ястшембського й щовечора виходила вона на греблю виглядати його (Н.-Лев., II, 1956, 80).

СЛІД², присудк. сл., також з інфін. Треба, необхідно, потрібно, варто. [Любов:] Читала все, що під руку попадало..! [Орест:] Так і слід. Літературу, як і життя, треба знати з усіх боків (Л. Укр., II, 1951, 22); Іти їм слід було швидше, щоб до того, як завидніє, прибитися до рибальських лісів (Тют., Вир, 1964, 433); Народну творчість, як і всю культуру взагалі, слід розглядати, в зв’язку з історією суспільства (Рильський, III, 1956, 142); // Личить, годиться. — І воно так слід добрим людям робити? — призро кинула вона цим питанням у вічі товариству (Мирний, І, 1949, 408); Йому не слід було дивитись, як обряджатимуть матір, і він вийшов надвір (Коцюб., II, 1955, 277).

Куди́ [не] слід — туди, куди [не] можна, [не] дозволено і т. ін. — От і пропав чоловік! — каже Пацюк. — Хай не лізе, куди не слід! — одказав Матня (Мирний, І, 1949, 293); Гримав [дід] на нього, наказував сидіти біля верстата і робити діло, а не тикати свого носа куди не слід (Перв., Невигадане життя, 1958, 26); Як слід: а) добре. Пан давно хвалився Остапові, що він його нагородить як слід за вірну службу (Мирний, IV, 1955, 29); Христя сказала: — Та ховайте [гроші] як слід. Бо тепер на ярмарки такі митці з міста наїздять, що незчуєтесь, як і витягнуть (Головко, II, 1957, 120); Шість місяців від нього не було чути й слова, потім написав, що влаштувався як слід (Сенч., Опов., 1959, 39); б) як годиться, як належить, як заведено. Задзвонили дзвони. Поховали громадою [козака та дівчину] Як слід, по закону (Шевч., І, 1963, 8); [Xуса (до Управителя):] Слухай, Сабо, сьогодні в мене будуть гості з Риму, високі родом гості! То пильнуй, щоб тут усе було як слід (Л. Укр., III, 1952, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 355 - 357.

I. Слід, ду, м.

1) Слѣдъ. В чоботях ходить, а босиї сліди робить. Ном. № 1182. У сліди кому уступати. Ходить по слѣдамъ кого, поступать по чьему примѣру, подражать.

2) Знакъ, признакъ. І сліду не осталось. Шевч. Ум. Слідо́к, слідо́чок, слі́донько.

II. Слід, нар. Должно, слѣдуетъ. Не слід тобі лаятись. Ото воно так жило, як слід. Рудч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 151.

слід (зменшені — слідо́к, слідо­́чок, слі́донько) — знак, залишений на землі чи на чомусь іншому ногою людини чи лапою тварини; також узагалі залишений усякий знак; у народі була дуже поширеною ворожба по сліду; про це в народних піснях: «Я з-під тебе землю брала, до серця клала, тебе чарувала»; такі чари іноді набирали небезпечного характеру; вірили, що між слідом і людиною, що його залишила, існує зв’язок, тому проклинали: «Бодай їх слід запав!», що було рівнозначне побажанню смерті; від ворожіння над слідами постає вірування, що через посередництво сліду можливе оборотництво, пор. казку про сиріт Івана та Марину, де Іван перекидається на барана, бо напився з баранячого сліду, або приповідку: «Ще будеш з волового сліду воду пити!», тобто працювати, як чорний віл (звідси й вислів у чиї́сь сліди́ вступи́ти, тобто наслідувати когось); ще приповідка: «Будуть ще твоїми слідами дзвонове серце мазать» (коли хто пропадав безвісті, мазали землею з його слідів серце дзвона в надії, шо його гудіння через сліди дійде до людини); вірили, що через слід людини можна вплинути на її дії й почуття, як у пісні: «Я того старого од роду не любила, по його слідочку каменем да покотила, ой, як тяжко-важко каменеві да котитися, а ще важче-тяжче старому да женитися… Я молодого полюбила, по його слідочку персником да покотила, ой, як легесенько персникові да котиться, а й ще легше, легше молодому жениться»; звідси й звичай охороняти сліди коханої людини, щоб їй ніхто не завдав ніякого лиха: «Ростіть, ростіть, огірочки, у широкі листочки, буду рвати, прикривати свого милого слідочки, щоб пташки не ходили, щоб слідочків не бродили, шоб мого миленького опріч мене не любили»; «Ой вирву я кленовий листочок та прикрию милої слідочок, щоб пташечки не ходили, щоб слідочка не збродили, мені, молодому, жалю не зробили»; сліди характерні для похоронних голосінь як символ пам’яті, спогаду: «Станьте, мамко, станьте та походіть по своєму подвір’ячку, та наробіть нам слідочків. Ми будемо ті слідочки збирати, будем васильками їх обтикати та по тих слідочках будемо, мамко, вас пізнавати»; «Не плач, моя матусенько, за мною, лишаю ті слідоньки у дворі; не заберу свого добра з собою: дрібнії слізоньки на столі»; пор. ще приповідки: «За ним і слід пропав», «За ним давно і сліди замело!» — і пам’ять про нього вже зникла; «Бодай твого сліду псами шукали та й найти не могли!» — побажання подітися геть, щоб і згадки не лишилося; «Пішов і сліди з собою забрав!» — зник безслідно; див. ще вийма́ння слі́ду. Не варт мені в слід вступати (приповідка — не гідний ти мене); В чоботях ходить, а босії сліди робить (М. Номис); І сліду не осталось (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 550-551.