ЗБРОЯ

ЗБРО́Я, ї, ж.

1. Знаряддя для нападу або оборони. А тим часом Запорозьку зброю Виніс батько із комори (Шевч., І, 1951, 280); На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Вас., III, 1960, 193); — Хто тут? — придушеним голосом промовив Андрій, схопившись одразу за зброю (Довж., І, 1958, 242); — То теж зброя? — кивнула Шура на труби. — Питаєте! То міномети 82! (Гончар, III, 1959, 171); // Сукупність засобів для ведення війни, бою; озброєння. Їдуть переможці, герої, сіяють шоломів моря. І слава радянської зброї над світом встає, як зоря! (Сос., Щоб сади.., 1947, 23); Це ж новочасні миру голуби — Оці лункі, стрімкі аероплани, Які на дужих рамена́х несуть Не атомну а чи водневу зброю, А мирних, працьовитих, невсипущих Іванів, Янів, Жанів, Гансів, Джонів (Рильський, III, 1961, 223).

Бра́ти збро́ю в ру́ки — починати воювати, боротися. Треба за всяку ціну знайти Максима Бобровника, треба брати зброю в руки (Збан., Єдина, 1959, 43); До збро́ї — заклик до бою або взагалі до збройної боротьби. Раптом крик: — Товариші!.. Скоріш нагору! До зброї всі! У місті ворог! (Сос., І, 1957, 422); Всі до одного повинні зараз стати до зброї, до оборони революції (Еллан, II, 1958, 226); Із (зі) збро́єю в рука́х — будучи озброєним, маючи справу безпосередньо зі зброєю. Українські письменники під час Великої Вітчизняної війни переважною більшістю своєю були на фронтах і брали участь із зброєю в руках у боротьбі проти фашистів (Тич., III, 1957, 308); Оберну́ти збро́ю проти кого — чого — почати воювати, боротися проти того, з ким-чим до цього були мирні стосунки.

2. Уживається як символ військової справи. [Кассандра:] Він такий хисткий, він молоденький, ніжний — не до зброї, до ліри.. він удався, до весняних пісень… (Л. Укр., II, 1951, 273); Бійці обступили своїх братів по зброї.— Куди? Звідки? — На Братіславу, з Праги! (Гончар, III, 1959, 445).

3. перен. Засіб для боротьби з ким-, чим-небудь, для досягнення якої-небудь мети. Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів (Л. Укр., І, 1951, 126); — Порадь мене, як побороти страждання? Якою зброєю? — Працею (Довж., І, 1958 350); В процесі комуністичного виховання нової людини наша партія надає величезного значення такій гострій ідеологічній зброї, як література і мистецтво (Ком. Укр., 12, 1963, 25).

◊ Склада́ти (скла́сти, зложи́ти) збро́ю: а) припиняти збройні дії, припиняти воювати. Курсанти з кулеметами уже оточували ніжинців.— Іменем Реввійськради Республіки наказую скласти зброю (Довж., І, 1958, 206):

б) відмовлятися від боротьби, від яких-небудь дій, визнавати себе неспроможним в якій-небудь справі, відступати перед труднощами. Сповнений енергії, рішучості й мужності, Зудін звик ніколи не складати зброї (Загреб., Європа 45, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 452.

Збро́я, ро́ї, ж. Оружіе. То старшая сестра коника виводить, а середульша зброю виносить. Макс. (1849), 7. Хто не має зброї, най не йде в бої. Ном. № 4208.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 126.

збро́я — знаряддя для нападу та оборони; до оборонної зброї княжої Русі належать броня́, кольчу́га, шо́лом, щит, до зброї нападу — спис, меч, ша́бля, соки́ра, пра́ща, лук зі стрі́лами; за козацьких часів з’яв­ляється вогнепальна зброя — руш­ни́ці, гарма́ти, гаківни́ці, зброя — символ сили, а також права, поро­дженого силою, — звідси присяга зброєю або на зброї; згодом при­сяга зброєю була замінена прися­гою «чесним хрестом», але в наро­ді трималася ще довго.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 239-240.