СИВИЙ

СИ́ВИЙ, а, е.

1. Який утратив своє забарвлення, став білим, сріблистим (про волосся). Дідугани з довгими сивими бородами, заклавши руки на ціпки, сидять на призьбі.. і щось гомонять (Коцюб., І, 1955, 113); Від вагонів прямує до перону сліпа жінка в темних окулярах, під хусткою в неї пишне сиве волосся (Мороз, П’єси, 1959, 25); Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (Довж., І, 1958, 247); // Із білим, сріблистим (внаслідок утрати свого забарвлення) волоссям. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки (Шевч., II, 1963, 265); Його голова стала сива,.. тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали (Н.-Лев., II, 1956, 346); Варвара Іванівна була вже немолода, навіть трохи сива (Забіла, Катруся.., 1955, 13); * Образно. Заснув древній Київ над сивим Дніпром (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 46); // у знач. ім. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж. Людина, волосся якої втратило своє забарвлення, стало білим, сріблистим. Сивому й на думку не спадало в молодому запорожцеві впізнати торішнього обшарпаного вантажника з амстердамського порту (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 90).

◊ Дожи́ти до си́вого во́лосу див. во́лос; До си́вої коси́ див. коса́¹; Си́ва борода́, жарт.; Си́вий оселе́дець, заст. — стара, навчена життєвим досвідом людина. Сиві бороди з села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5); Діди стоять, понуривши голови.. Довгенько думали сиві оселедці, довгенько один на одного зглядували [поглядали] (П. Куліш, Вибр., 1969, 180); Си́вий, як го́луб (голу́бка) — зовсім, повністю сивий. Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим (Вовчок, І, 1955, 40); Перед очима ненька. Некваплива, сумовита, вся сива, як голубка (Збан., Єдина, 1959, 157).

2. Який має сірувато-біле, темно-сіре і т. ін. забарвлення шерсті або пір’я (про тварин). Я запріг волів своїх сивих Та й пішов орати по нивах (Щог., Поезії, 1958, 82); Прокинулось усе.. Луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль (Мирний, І, 1954, 318); Від сусіди вийшов з двору Здоровенний сивий цап (С. Ол., Вибр., 1959, 159); // у знач. ім. си́ві, вих, мн. (одн. си́вий, вого, ч.; си́ва, вої, ж.). Коні або воли сивої масті. — Отак, сину. Помолимось богу Та сивого осідлаєм — І гайда в дорогу! (Шевч., І, 1951, 277); Гей! соб, сиві, соб, бодай ви скрутилися!.. Тпру! (Коцюб., І, 1955, 111); Сива, шкірячи зеленкуваті зуби, підходить до порога і починає шиєю тертися об моє плече (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 142); // Сірий із синюватим або голубуватим відтінком. Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима (Коцюб., І, 1955, 130); У чорній шапці, в доброму, сивого сукна, піджаці і в чоботях — поважно йшов він, плечем торкаючися волового плеча (Головко, І, 1957, 125).

3. Сірувато-білий, білястий, білуватий. Блакитні гори хмар прикрилися ніби сивим туманом диму (Кобр., Вибр., 1954, 164); Сивий, вкритий памороззю степ лежав перед очима Штепи (Перв., Невигадане життя, 1958, 183); З сивого неба сіялася мжичка (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 528); Сивий ковил оповивав далечінь тонким, туманним серпанком (Тулуб, В степу.., 1964, 185); Над хатою сиві осики мліли на вітрі (Коп., Навколо полум’я, 1961, 20); // Безбарвний, однотонний, невиразний. Там, за шеренгами придорожніх тополь, у сивій осінній далечі знову вставали Альпи (Гончар, III, 1959, 167); Хочеться розправити крила і полетіти-полетіти ген аж туди, де мріють сиві обрії понад лісами та лугами (Речм., Твій побратим, 1962, 3); // Хмарний, похмурий (про ранок, день і т. ін.). У грудях поболює.., надто в сиві дні, як от сьогодні (Л. Укр., V, 1956, 382).

4. перен. Дуже давній. Кожен кілометр шляху навколо Аурангабада — історія: сива, ще до нашої ери, і новіша, часів панування тут Великих Моголів (Минко, Намасте.., 1957, 23); Здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (Донч., II, 1956, 13).

Си́ва давнина́ див. давнина́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 153.

Сивий, а, е.

1) Сѣдой. Сивий дід.

2) Сѣрый. Раз приїде сивим конем, у другий — вороним. ЗОЮР. І. 97. Не в тім сила, що кобила сива, а в тім як везе. Посл. Сива шапка. Чуб. VII. 414. Гол. Од. 18. Брови чорні, очі сиві. Грин. III. 241.

3) Сизый. Ходить голуб сивий-волохатий. Мет. 10. Вилинула б з-під калини, як сива зозуля. Чуб. V. 51. Туманець сивий. Грин. III. 398. Ум. Сивенький, сивесенький. Дідусь сивесенький рида. Шевч. Ой ти, мій милесенький, голубе сивесенький. Чуб. V. 257.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 117.