КОСА

КОСА́¹, и, ж.

1. Заплетене волосся. Якраз під старою вишнею.. стояла дівчина, хороша, як зоря ясна; руса коса нижче пояса (Вовчок, І, 1955, 38); Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (Сенч., На Бат. горі, 1960, 32).

◊ До си́вої коси́ — до старості.— Я ждатиму Йвана хоч до сивої коси (Л. Укр., III, 1952, 739); Зав’яза́ти косу́ див. зав’я́зувати.

2. перев. мн. Довге волосся. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. (Шевч., І, 1951, 164); Густі, золото-жовті коси буйними хвилями спадали на її груди і плечі (Фр., II, 1950, 378); Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє (Стельмах, Жито.., 1954, 90); * Образно. По один бік глибокого темного шляху білокорі берези в розпущених зелених косах (Вас., II, 1959, 54).

КОСА́², и, ж. Сільськогосподарське знаряддя для косіння трави, збіжжя тощо, що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака. Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу. За ними співає (Шевч., І, 1951, 60); [Конон:] Косарі косять, А вітер повіває. Шовкова трава На коси полягає (Кроп., II, 1958, 431); Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло (Сос., II, 1958, 369); // Ніж косарки. В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Тют., Вир, 1960, 271).

◊ Наско́чила (зайшла́, найшла́, напа́ла, тра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь — про тих, що не хочуть уступити один одному. [Ліхтаренко:] Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! (К.-Карий, II, 1960, 336); [Арсен:] Сам же образив дівчину, а ждав, щоб вона вибачилась. А Надія горда ж була! [Ганна:] О, і не говори! Напала коса на камінь (Мороз, П’єси, 1959, 242); Смерть занесла́ свою́ го́стру косу́ див. зано́сити.

КОСА́³, и, ж. Вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо, сполучена одним кінцем із берегом; мис. Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море (Н.-Лев., II, 1956, 225); Скільки оком скинеш — леліє Дніпро, вигинаючись помежи горами, тихо миючи піскуваті коси (Коцюб., III, 1956, 45); На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (Шиян, Переможці, 1950, 44).

КОСА́⁴, и, ж., діал. Селезінка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька (Номис, 1864, № 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 304.

Коса, си́, ж.

1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть ніби-то косить. ЗОЮР. І. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обухъ ея — прут, носокъ — писок, часть около писку — колос, конецъ острія — жало, пятка — п’я́тка, въ которой находится пупець, входящій въ ямку косовища; пятку придерживаетъ на косовищѣ желѣзное кольцо — пе́рстінь, а сверхъ того еще желѣзная заківка и деревянный пас-клин (клинъ). Шух. I. 169.

2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Н. п.

3) Только мн. ч. и въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ: коси. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом.

4) Луковая плетеница, вѣнокъ, въ который вплетены луковицы. Вас. 204.

5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310.

6) = Косарь 2. Вх. Уг. 246.

7) мн. = Косарь 4. Вх. Лем. 427.

8) Коса богоматерина. Раст. Hypericum, numifusum. Черк. у. Ум. Кіска, кісонька, кісочка, ко́ска, косонька. По тра копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. Косище. В тих багатих панків такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 289.

коса́ —

1) (зменшено-пестливі —кі́ска, кі́сонька, кі́сочка, ко́ска, ко́сонька, коси́ця) довге волосся на голові, звичайно заплетене; дівоча коса — традиційна ознака краси, тому кажуть: «Коса — дівоча кра­са», «Дівка без коси не має краси»; здавна відомий весільний обряд розплітання коси молодої на озна­ку її дівочої чистоти, також розчі­сування її перед вінцем, тому про дівчину, яка втратила цноту, ка­жуть: «Розчесав її косу до вінця», «Вже немає коси в Насті: Петро очіпком накрив»; коли дівчина втрачала дівочу честь (до шлюбу), її косу відрізали, і це була велика ганьба; якщо й не відрізали, то дівчина, що народила позашлюбну дитину, не мала більше прав ходи­ти з непокритою головою — звідси по́критка (див.); обряд розплітан­ня коси відбувався в день шлюбу в супроводі весільних пісень: «Ой на горі жито, тоненькі покоси, А хто буде розплітати дівчиноньці коси? Козак буде розплітати, …до шлюбоньку вести»; товсті й важкі коси вважалися гарними («А то коси, як ковбаси»), що, проте, не завжди означало щасливу долю («У кого коса товста, у того доля пуста»); оспівано образ довгої коси («Руса коса нижче пояса»), хоч щастя ча­сом не від цього залежить, бо ка­жуть: «Коса коротка, а доля солод­ка», «Посивіє їй коса, як кінський хвіст»; див ще заплі́тини. Коса за­плетена, а хата не метена (при­казка); Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше (пісня); Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси? (Т. Шевченко);

2) ручне знаряддя для косіння трави, збіж­жя тощо, що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака; пop. народну загадку про косу, яка косить: «Пливе щука зКременчука, куди гляне — трава в’яне»; традиційний образ продук­тивної, майстерної праці («Коса — робота, серп — охота, а ціп хоч і дурний, аби кріпкий»); цінується гостра (добре помантачена) коса: «Добра коса: щоб утяв, то б упав», «Де ще те літо, а він уже косу клепа», «Яка коса, така і бабка»; ос­кільки косять гінками кілька коса­рів, особлива роль відводиться першому з них: «Чия коса перша, того лука ширша»; поширений символ смерті, що «косить» усе живе: «Не благай, не проси, не клепає коси, …Приспівує старий, косить, кладе горами покоси». А внук косу несе в росу (Т. Шевчен­ко); Наскочила (найшла, попала, трапила, налетіла) коса на камінь (прислів’я — про тих, котрі не хо­чуть поступитися одне одному в чому-небудь). Який косар, така й коса (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 309-310.