РУМ'ЯНЕЦЬ

РУМ’Я́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Природний рожевий або червонястий колір щік, обличчя. А воно молоде, то швидко і виходилося собі, оздоровіло; вже й у рум’янцях, і весела [Галя] (Вовчок, І, 1955, 157); Хоч і швидко пройшов він до контрольної, дівчата в дослідній помітили, що рум’янець на його круглих щоках став не такий рожевий (Шовк., Інженери, 1956, 134); // Жовтий відтінок забарвлення щік, обличчя хворої людини. У своїй прозорій жовтизні вони [клени] нагадували рум’янець сухотниці (Коцюб., II, 1955, 248); Лікарка відкриває двері крайньої палати, і Галина відразу пізнає запале, гостроносе, в хворобливих жовтих рум’янцях обличчя Григорія (Стельмах, II, 1962, 253); // Почервоніння обличчя від припливу крові. Після курної кузні морозне осіннє повітря залило лице Давидові рум’янцем (Головко, II, 1957, 17); Обличчя раптом взялося жарким рум’янцем, очі заблищали (Коз., Серце матері, 1947, 155); // Рожевий або червонястий колір щік як результат уживання рум’ян.

◊ Зайти́ся рум’я́нцем див. захо́дитися²; Закраша́тися (закра́шуватися, закраси́тися) рум’я́нцем див. закраша́тися; Залива́тися (зали́тися, залля́тися) рум’я́нцем див. залива́тися; Злові́сний (сором’язли́вий і т. ін.) рум’я́нець; Рум’я́нець со́рому (гні́ву, збенте́ження і т. ін.) — почервоніння обличчя, викликане яким-небудь почуттям. Зловісний рум’янець забагрив його обличчя. Він знавіснів (Довж., І, 1958, 295); Павло зблід, якось знітився і ще нижче пригнувся до столу. Далі густий рум’янець сорому за батька залив йому обличчя (Кир., Вибр., 1960, 317); Отець Вікентій жбурляє газету на стіл і відчуває, як його обличчя щипає рум’янець гніву (Стельмах, І, 1962, 415); Наво́дити (навести́) рум’я́нець див. наво́дити; Облива́тися (обли́тися) рум’я́нцем див. облива́тися; Пала́ти (паші́ти і т. ін.) рум’я́нцем (рум’я́нцями) — мати червоний колір (про шкіру щік, обличчя). Трохи загоріле обличчя [молодички] так і пашіло рум’янцем (Гр., II, 1963, 330); Біля ополонки стояла Зінька, виполіскуючи білизну. Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум’янцями (Шиян, Баланда, 1957, 18); Рум’я́нець залива́є (зали́в і т. ін.) обли́ччя (лице́ і т. ін.) див. залива́ти.

2. перен. Рожево-червоне або багряне забарвлення чого-небудь від променів сонця під час його сходу чи заходу. В невеличкому березовому гайку, ніби в чародійному ліхтареві, догорає сонце, і кожна берізка міниться багатством барв — від.. ніжного рум’янця на стовбурах до темно-вишневого в гіллі (Стельмах, І, 1962, 352).

3. перен. Червоний або рожевий бік (боки) плоду, червона пляма на плоді. Яблук рум’янець і пахощі трав Осені сипле бобровий рукав (Рильський, III, 1961, 230).

4. тільки мн., розм. Те саме, що рум’я́на. — Обголив я вуса й бороду, намазав щоки рум’янцями (Н.-Лев. III, 1956, 41).

5. заст. Зілля, яким рум’янилися (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 907.

Рум’янець, нця, м. Румянецъ. А в рум’янцю така сила, що всі квіти погасила. Чуб. V. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 87.

рум’я́нець —

1) природний роже­вий або червоний колір щік, об­личчя; головний атрибут дівочої краси: «А в рум’янцю така сила, що всі світи погасила», «Біда, в кого жінка бліда, а в кого рум’яна, кажуть — всім кохана»; також сим­вол молодості, здоров’я;

2) див. рома́шка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 512.