ПУСКАТИСЯ

ПУСКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПУСТИТИ́СЯ, пущу́ся, пу́стишся, док.

1. часто у сполуч. із сл. у дорогу, у мандри і т. ін. Вирушати куди-небудь. Прощай, мій покою, пускаюсь у море! (Греб., І, 1957, 84); Кузьма волоче в конюшню недолатаний хомут, розшукує вуздечку і поволеньки пускається в дорогу (Тют., Вир, 1964, 65); Попрощався Стефан з мамунею, пустився сам до школи (Ков., Світ.., 1960, 137); Змушені були [люди] кинути свої рідні Карпати і пуститися, в мандри світ за очі, далеко за океан, шукаючи кращої долі (Цюпа, Україна.., 1960, 271); // Починати швидко йти, бігти, пливти в певному напрямку або певним чином. Немов на вид гадюки, На вид його [Пілата] урозтіч все пускалось — Раби, прислуга… (Фр., X, 1954, 163); — І-го-гоо-го-гіі!.. — дико, не своїм голосом, мов орда, заревли всі парубки, пускаючись з гори бігцем навперейми дівчатам (Коцюб., І, 1955, 236); З’єднавши [кінці кабеля], пускається [Маковейчик] назад. Згори бігти набагато легше (Гончар, III, 1959, 57); Один дід пустився за хлопцем, обійшов його, йде йому назустріч і питає: — Куди ти, хлопче, йдеш? (Калин, Закарп. казки, 1955, 50); Виляв [Турн], хитрив і увивався, І тілько к Тибру що добрався, То в воду стриб, — пустився вплав (Котл., І, 1952, 241); Розгорнувши, мов крила, маленькі голі рученята,.. плутаючись ногами й перехиляючись з одного боку на другий, пустилася [дівчинка] до матері (Коцюба, Нові береги, 1959, 211).

◊ Пуска́тися на дно див. дно.

2. у сполуч. з інфін., у що, розм. Починати робити що-небудь. Він любив сни. Лягаючи спати, наче пускаєшся плисти по морю ночі, невідомому, чорному (Коцюб., II, 1955, 285); То пускалася [баба] у плач, То світила свічку, То стрибала, як циркач, Зі стола на пічку (С. Ол., Вибр., 1959, 233); І забив він три поклони, І перехрестився, І в далекую дорогу Знов іти пустився (Рудан., Тв., 1956, 74); Як пуститься вона у тую думку, як дасть їй волю, так їй хороше, так весело, що вона і не тямить себе, чи вона на землі, чи у раю… (Кв.-Осн., II, 1956, 330); — Ходімо танцювати, — сказав він.. Вона поклала йому руку на плече і пустилася в танець (Тют., Вир, 1964, 128); // у що, на що, у сполуч. з ім., що означають дію. Здійснювати щось; удаватися, звертатися до чого-небудь. Брав [Жлукто] підряди, пускався на різні авантюри, одне слово — робив те, на що неспроможний звичайний мужик-гречкосій (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 51); Савка миттю випив і тут же, з нагоди славної перемоги над ворогами трудящих, пустився в приємні спогади (Довж., І, 1958, 170).

Пуска́тися (пусти́тися) на хи́трощі див. хи́трощі.

3. розм. Починати падати, литися (перев. про опади). Дощ, пускаючись усе рясніше, лопотів об шинель (Гончар, III, 1959, 11); На свіжий пагорбок поклали вінок із хвої, і він небавом почав зацвітати дрібним білим квітом — пустився навскісний тихий сніг (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 792); // Текти, сочитися (про сльози, кров і т. ін.). — Моя душа розсипана по отих преріях, що вкриті снігами. Отам, де двадцять літ корчував я пеньки, аж кров з-під кігтів пускалась (Ірчан, II, 1958, 134); Я чую, що дідові пустилася по зморщенім лиці слеза [сльоза] (Стеф., III, 1954, 94).

4. розм. Починати рости, проростати (про рослини). З липового зруба молоді паросточки пустились, вигналась високо береза (Вовчок, І, 1955, 100); * Образно. Живуть [Марина та Іван], як мед п’ють… А тут уже й дітки пустилися (Мирний, І, 1949, 185).

5. кого, чого, розм. Залишати, кидати кого-, що-небудь. Для приятеля нового не пускайся старого (Укр.. присл.., 1955, 140); Привітно замахав [возій] молодому Яреськові батіжком: — Давай, давай, герою! Пускайся матері — своїми ходити вчись! (Гончар, II, 1959, 136); Чимало по світу брести Мені, пустившись свого гайку (Граб., І, 1959, 234); На хвилинку шквал наче притих, — Ласточкін навіть пустився підлоги, якої тримався (Смолич, Світанок.., 1953, 567).

Пуска́тися (пусти́тися) руко́ю (рука́ми) — переставати триматися за кого-, що-небудь. З останніх сил натужиться хлопець, уже пальці аж розмикаються — ось-ось випустить чересло.. Артем пустився рукою (Головко, II, 1957, 391); Як тільки вихилив Панько голову понад браму, в ту ж мить пустився руками й зіскочив на землю, як кіт (Март., Тв., 1954, 164).

◊ Пусти́тися бе́рега див. бе́рег; Пусти́тися ду́ху див. дух.

6. на що, у що і без додатка, розм. Забувати правила поведінки, моральні засади тощо. Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах І тілько знай що їх хвалили, Кипіли в нефті [нафті] в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо (Котл., І, 1952, 137); Мотря задумана ходе,.. то була нечупарна, а то і зовсім пустилася (Мирний, І, 1954, 234).

На пси пуска́тися (пусти́тися) — те саме, що На пси сходи́ти (зійти́, іти́, піти́ і т. ін.) (див. пес). — По моїй смерті пустить [Броніслав] усе моє добро за один рік та й піде в світ блукаючи або пуститься на пси (Фр., IV, 1950, 258).

7. тільки недок. Пас. до пуска́ти. — Тату, я зловив татарина! — То веди го [його] сюди. — Не ведеться-бо!.. — То пусти го. — Не пускається-бо! (Номис, 1864, № 4361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 397.

Пускатися, каюся, єшся, сов. в. пуститися, щуся, стишся, гл.

1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. АД. І. 1. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. АД. І. 9. Два роки в речі не пускався. Мкр. Г. 8. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно. Грин. І. 240.

2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився. Греб. 371.

3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. Могил. у. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів. Мир. ХРВ. 90.

4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася. Мир. Пов. II. 110.

5) — чого. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. Мир. Пов. II. 113. Пуститися берега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. Г. Барв. 284. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна. Г. Барв. 393.

6) Духу пускається хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? Св. Л. 269.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 500.