ЗРИВАТИ

ЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рве́ш, док., перех.

1. Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо). Дівчина.. почала зривати та збирати зілля (Вовчок, І, 1955, 350); Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од роси квітку до лиця (Коцюб., І, 1955, 419); Варвара мовчки пройшла до грузовика в кущах і побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (Кучер, Чорноморці, 1956, 357); Я б зірвала той горішок — Не дістану тільки (Щог., Поезії, 1958, 133); Я для тебе в зеленому мареві трав журну айстру сьогодні зірвав (Сос., І, 1957, 252).

2. Рвучко відокремлювати що-небудь прикріплене. Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу , зривали прокламації (Головко, II, 1957, 257); Офіцер-зв’язківець привіз листи. — Це від Єрмолова,— зрадів Багратіон, зриваючи печатку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 97); Далі зірвали стелю [у хаті]… (Кв.-Осн., II, 1956, 223); Незабаром до вагона підійшло кілька людей. Зірвали пломбу (Кач., II, 1958, 351); // Рвучким рухом знімати, стягати що-небудь з когось, чогось. Вже пахне мені та свіжа та прозора глибина — на бігці усе з себе зриваю, та з кручі шубовсть в озерце… (Вовчок, VI, 1956, 297); Зриває [Ведмідь] скатертину зі столу, накривається і тікає (Олесь, Вибр., 1958, 495); Савенко зриває з себе гімнастерку, показує посмуговані шаблями плечі (Чаб., Катюша, 1960, 14); 3 лісу вилітає вершник і мчить до них. Шолом з голови зірвав і махає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 602); // безос. Поїзд ішов швидко, і з Уласа, коли він визирав у вікно, зірвало картуз (Тют., Вир, 1964, 53); // Руйнувати (про силу води, вітру та ін.). Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, .. бо весняна вода, як воля молода! (Л. Укр., III, 1952, 186); Щохвилини ми ждемо, що вітер зірве дах або вирве із мерзлого грунту будинок і перекине його (Трубл., І, 1955, 228); Темної горобиної ночі вода розмила греблю, зірвала перемичку між старими й новими виробками (Мушк., Серце.., 1962, 240); // безос. На горищі ревіло і тріщало, неначе дах зривало з хати (Стор., І, 1957, 352); // Відокремлюючи верхній шар чого-небудь (пилу, піску, снігу і т. ін.), підносити вгору. — Вітер дужчає… зриває пісок, несе на посіви… (Вол., Місячне срібло, 1961, 311); // перен. Примушувати кого-небудь швидко покидати, залишати щось (місце перебування, роботу і т. ін.). Водночас німецьке командування зривало нові свої дивізії з Італії та з союзницького фронту і кидало на Дунай (Гончар, III, 1959, 225); — А як там Оксана?.. — Тобі ж краще знати. Зірвав дівчину з роботи, кинув у госпіталь та ще й питає (Кучер, Голод, 1961, 90).

◊ Зрива́ти (зірва́ти) ма́ску див. ма́ска; Зрива́ти (зірва́ти) машкару́ див. машкара́; На ходу́ підме́тки зрива́ти — діяти відчайдушно і нахабно (про людину, яка добре вміє влаштовувати свої справи). — Я.. знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами (Гончар, III, 1959, 25).

3. Примушувати кого-небудь дуже швидко, рвучко вставати, підніматися, рушати кудись. — Давиде, вставай! Вже сам Плачинда гукає і страх сердиться на тебе! — лукавить Уляна. Якась невідома сила одразу ж зриває парубка з ліжка (Стельмах, І, 1962, 99); Йому вже не сиділося на місці. Гострий неспокій зривав його з крісла (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 117); Як не поганяв його [коня] Тягнирядно, а він що зірветься, та й стане.. Поки-то вершник зірве його знов (Головко, II, 1957, 179); // безос. Мов вітром зірвало Воронюка з місця: стояв уже в гурті — найвищий над усіми (Вас., І, 1959, 317).

4. Руйнувати що-небудь за допомогою вибухової речовини, вибухом. Раз за разом повітря потрясали вибухи. То зривали одну з гір над бухтою (Трубл., Мандрівники, 1938, 164); Розкажу я доньці твоїй, Валі, Як зривав, Олексо, ти мости (Забашта, Вибр., 1958, 26); Чути великої сили підземний вибух. [Ганджа:] Це ми стопінг, Лука, зірвали. На старій шахті (Мокр., П’єси, 1959, 241).

5. Псувати (різь, нарізку і т. ін.) необережним рвучким рухом, сильним натисканням.

6. Перешкоджати здійсненню, виконанню, проведенню чого-небудь. — Тричі призначався твій звіт, і тричі ти не з’являвся, зривав збори (Шиян, Баланда, 1957, 93); — Із-за твоєї скнарості ми не будемо зривати ремонт інвентаря,— пригрозив Оксен (Тют., Вир, 1964, 120); Прорив води у котлован загрожував руйнацією цілої дамби. Це не тільки спричинилося б до великих витрат, а й зірвало б на певний час роботу в шлюзах (Коцюба, Нові береги, 1959, 373).

7. розм. Вимагаючи, одержувати. Знаючи красі своїй ціну, вона [Явдоха] торгувала нею, не пропускаючи случаю зірвати найбільше (Мирний, І, 1949, 235).

8. перен. Бути причиною чого-небудь, виклика́ти щось. Так часом пісні згук єдиний Зрива нам згадок цілий рій! (Стар., Поет. тв., 1958, 43); Є свічада, так нерівно обшліфовані, що навіть сам Аполлон одбивається в них карикатурою і зриває в нас сміх (Л. Укр., IV, 1954, 134); Не було давньої веселості в Грицьковій хаті. Тільки дитина коли-не-коли зірве усміх з уст (Барв., Опов.., 1902, 160); — Гей, соб, гей! — Крізь сон стрепенувся Оверко, несамовито закричав невдалий погонич на ледащих волів, що примарилися йому, зірвав сміх у гурті! (Горд., II, 1959, 151); // Зчиняти що-небудь. Отак оп’ять зірвали січу! (Котл., І, 1952, 284).

9. заст. Припиняти зв’язки, знайомство і т. ін. з ким-, чим-небудь. — А не зриваю з ним [знайомим], бо має остре перо, ще готов пошкодити (Фр., II, 1950, 75);

Я гадаю, що Управа скоро хоче мене зараз мати, повинна б.., не гаючись, прислати мені офіціального папера, щоб я міг зірвати з Кримом (Коцюб., III, 1956, 161); — Я зірву з ним знайомість (Л. Укр., III, 1952, 609).

◊ Зрива́ти (зірва́ти) го́лос — надмірним напруженням пошкодивши голосові зв’язки, втрачати голос. Несвідомо копіюючи Вукотича, я мало не зірвав собі голосу від напруження (Минуле укр. театру, 1953, 84); Зрива́ти (зірва́ти) злість (доса́ду, се́рце і т. ін.) перев. на кому — спрямовувати на кого-небудь своє роздратування, свій гнів і т. ін. Він [управитель] останнім часом просто занімів. Розтуляв рота хіба що для того, щоб гейкнути на котрогось з челядників, на комусь зірвати свою злість (Добр., Очак. розмир, 1965, 192); Кортіло вилаяти їх [пахолків] як слід, зірвати серце, але, пригадавши свої міркування, він прибрав лагідного вигляду і удав, ніби нічого не помітив (Тулуб, Людолови, І, 1957, 90); Зрива́ти о́чі кому — привертати чиюсь увагу. У Ковалівку прибув секретар райкому Сагайдак і, викликавши Костенка, порадив йому не зривати людям очей отими допитами та викликами до сільради свідків (Кучер, Трудна любов, 1960, 448).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 701.

Зривати, ва́ю, єш, сов. в. зірвати, рву, веш, гл.

1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303.

2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76.

3) Зірвати бики. Выпречь быковъ изъ ярма. Вх. Зн. 22.

4) — спину, мишки. Лѣченіе поясницы посредствомъ оттягиванія руками кожи отъ спины. Миргор. у. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.

5) Зірвана дорога. Дорога съ замерзшею на ней грязью, изрѣзанною раньше колесами. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 183.