БІС

БІС¹, а, ч.

1. Уявна надприродна істота, що втілює зло і звичайно зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана. — Як воно скоїлось — і не вгадаю. Се біс проклятий спокусив (Гл., Вибр., 1957, 135); — Їм чи чорт, чи біс, аби яйця ніс (Збан., Єдина, 1959, 165); Багатому й біс дітей колише, — говорить давне прислів’я (Ле, Міжгір’я, 1953, 203).

2. Уживається як лайка. Сунеться який біс — йому колючка в ніс (Гл., Вибр., 1957, 218).

◊ Біс (біси́) ба́тька зна що (яки́й і т. ін.); Біс його́ (її́ і т. ін.) зна (знав) див. зна́ти; Бі́сом диви́тися (позира́ти і т. ін.) — сердито, гнівно, вороже дивитися (позирати і т. ін.); сердитися. Йому не вгодиш: ..все бісом дивиться! (Коцюб., І, 1955, 29); Тільки один козак бісом позирав скоса на Хмельницького і сам з собою щось гарикав (Панч, Гомон. Україна, 1954, 245); Де в бі́са! — уживається як заперечення, спростування у знач. ні!, де там! — А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — Де в біса! Тепер не те стало, що колись у старовину (Сл. Гр.); До бі́са: а) (у сполуч. із сл. посилати, проганяти і т. ін.) геть; на всі чотири вітри. — Та пустіть її до біса, — крикнув затурканий писар. Молодицю пустили (Вовчок, VI, 1956, 233);

б) (чого) багато, безліч. Мишей до біса назбігалось; Чимало й Пацюків зібралось. Старих і молодих (Гл., Вибр., 1957, 89); З бі́са — дуже, вельми, занадто. — З біса розумна ти [Катря], моя люба! — кепкує з неї Лазар (Вовчок, І, 1955, 128); "Та який ти з біса мудрий! — Мовить лицар, — ще ні разу Я таких, як ти, не бачив" (Л. Укр., І, 1951, 366); К бі́су, рідко — геть; на всі чотири вітри. [Твардовський:] Я з вами згоден: тиран-поміщик — к бісу (Голов., Драми, 1958, 69); На [яко́го] бі́са — нащо, для чого. — Ти хоч би пику вмив, — докоря Сому Лушня. — На біса я буду мити, коли дощ і без того обмиє (Мирний, II, 1954, 228); — На якого біса їх [блузки] шити, коли не носити? (Л. Укр., III, 1952, 602); Оди́н біс — однаково, все одно. — Один біс, що пан, що багатий мужик (Коцюб., II, 1955, 46); У (в) бі́са — уживається у знач. підсил. част. при займ. хто, що, який або присл. де, коли, куди, як. Який там в біса звір! На Вовка тільки поговір, А овечок Тарас хапає!.. (Гл., Вибр., 1957, 78), [Чіп:] Еге, кажи! Який же після цього Ти в біса війт? (Коч., І, 1956, 460); — І де у біса застряла? — охриплим голосом заспаний привітав її брат (Мирний, IV, 1955, 121); Кому-кому, а Василю Йвановичу півень той без діла: невідомо було, коли він сам у біса спить (Ю. Янов., Мир, 1956, 38); Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) біс!— бодай минуло, згинуло!; хай пропаде, згине (пропадуть, згинуть)! і т. ін. — Що, вже давала, Христе, курям? — Та давала, хай їм біс! (Мирний, І, 1954, 237); Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! (Л. Укр., V, 1956, 159); Що за біс? — уживається для вираження здивування. Ревнув медвідь: "Се що за біс?" (Фр., XIII, 1954, 265); Яки́й (рідко кий) біс! — уживається як заперечення, спростування у знач. ні!, де там! Чіпка випив [чарку] і собі. — Що, посолодшало? — Кий біс! (Мирний, II, 1954, 153); Яко́го біса? — уживається для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому. Якого біса ти спеклася? Хіба на світі нажилася? (Котл., І, 1952, 145); — Що це ви розляглися, як на пляжі? Ну, давай, давай, ворушись!.. — Якого біса? — пробурмотів сонний солдат (Ткач, Крута хвиля, 1956, 88).

БІС², виг. Уживається як прохання глядачів повторити виступ. Панночки для виду поопускали очі у землю, а паничі і пани одно гукали: "біс! біс!" (Мирний, III, 1954, 273); Бійці аплодували, тупотіли ногами і на повій груди гукали "браво" та "біс" (Смолич, Театр.., 1946, 50).

На біс виклика́ти — просити актора повторити виступ. Лея чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер, її без кінця викликали на біс (Ів., Вел. очі, 1956, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 189.

Біс, біса, м.

1) Бѣсъ, діаволъ. Чорт чорний, а біс рябенький. Ном. № 193.

2) До біса; до сто-біса. Пропасть, множество. От їх до сто-біса! Шевч.

3) З-біса. Очень, сильно. Ставится при прил. для обозначенія усиленной степени качества. Моторні ж з біса! Стор. МПр. 45. З-біса швидка! Бѣл.-Нос. О, хитра з-біса! Котл.

4) К бісу! Къ чорту, прочь, долой! Оттуди їм і дорога к бісу! К бісу це сміття! Золотон. у.

5) Бісом дивитися. Сердито смотрѣть, косо поглядывать. Фр. Пр. 57. Вже море так йому огидло, що бісом на його дививсь. Котл. Ен.

6) Один біс! Все равно, безразлично, одинаково плохо и то, и другое. Фр. Пр. 58.

7) Біс твоєму батькові или матері! Бранное пожеланіе.

8) На біса; якого біса. Зачѣмъ; на кой чортъ. Якого біса ти тут по під тином валяєшся? Полт. На біса ти це зробив? Полт.

9) Біса з’їсти. Ничего не получить. Бѣл.-Нос.

10) Біса вхопити. Ошибиться. Бѣл.-Нос.

11) Йому сам біс діти колише. Ему все удается. Бѣл.-Нос.

12) Хай тобі біс! Бранное пожеланіе.

13) Біс батька зна! Чортъ знаетъ. Мабуть біс батька зна, який череп на дяковій голові. Левиц. Пов. 348.

14) Біс-ма, біс-має. Нѣтъ, не имѣется. Оступися, в тебе хисту біс-ма. Чуб. V. 176.

15) Біс-дерево. Раст. Datura stramonium. Шейк. Вх. Пч. II. 31. Ум. Бісик. Ув. Бісяка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 69.

біс (похідні — біси́тель, біси́ха, біси́ця, бісу́рка, бісеня́) — уявна надприродна істота, що втілює зло і зазвичай зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвос­том і ріжками; злий дух, демон, зла (нечиста) сила; чорт, диявол, сата­на; уживається також як лайливе слово (наприклад, у виразах «Не­хай тобі стонадцять бісів!», «Іди до ста бісів!» — звідси достобі́са; та­кож у словосполученні з похідним прикметником: к бі́совій ма́тері (ма́мі)! з уведенням християнства всі без винятку поганські божки стали злою (нечистою) силою і по­чали зватися теж бісами, як доти язичницькі власні; на чолі всіх злих сил стоїть чорт (див.); за стародавніх часів, бісом називався, можливо, служитель язичницько­го культу, якому доручали запалю­вати священне дерево на жертов­нику, коли проводилося богослу­жіння з магічними заклинаннями, пов’язане з пророкуванням май­бутнього; споріднені слова біси́ти­ся, біснува́тися могли означати ри­туальний танець жерця, що супро­воджувався пророкуванням під дією священного напою; ще й досі збереглися народні назви наркотичних рослин — біси́на, біс-де́рево, бі́шені огірки́. Чорт чорний, а біс рябенький (М. Номис); Довго ходив біс, доки докупи їх зніс (приказка); Як воно скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив (Л. Глібов); фразеологізми: бі́сом ди́витися — сердито, гнівно, вороже дивитися; сердитися; до бі́са (к бі́су) — геть; на всі чотири вітри. Прийшов з лісу — іди собі к бісу (приказка); до бі́са — багато; на (яко́го) біса — навіщо; один біс — однаково, все од­но; хай йому́ біс!— бодай минуло, загуло!; хай пропаде, згине!

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 40.