ЧОРТ

ЧОРТ, а, ч.

1. За забобонними уявленнями — надприродна істота, що втілює в собі зло і має вигляд темношкірої людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, нечиста сила, біс, диявол, сатана. — Дивись, Тимошко, що воно? — крикнув водовоз на свого товариша. ..— То, брат, чорти! — рішив Тимошка і перехрестився (Мирний, І, 1954, 251); Їй здається, що вона з Миколою вже на тім світі.. Рогаті й хвостаті чорти висіли скрізь по камінні, неначе кажанки, і поливали Бжозовського зверху гарячою смолою (Н.-Лев., II, 1956, 246); *У порівн. Побіг [Карпо] за Іваном собі на берег, стрибнув на пісок, перекинувся раз, удруге, втретє, вимазався, як чорт (Мирний, І, 1954, 249); Уже чимало козаків видерлося на вал, як несподівано відчинилися ворота і з них, мов чорти з пекла, повалили натовпом яничари (Добр., Очак. розмир, 1965, 351).

◊ До чо́рта в зу́би; Чо́ртові в зу́би див. зуб; Зна́тися з чорта́ми див. зна́тися; [І] сам чорт не розбере́ див. розбира́ти; Лі́зти (наска́кувати, наско́чити і т. ін.) чо́ртові на ро́ги — наражатися на велику, смертельну небезпеку; ризикувати. — Ти, сержант, зловживаєш своїми личками,— нарікали товариші.— Завжди сам лізеш чортові на роги! (Гончар, III, 1959, 106); — Бігти в ліс — значить наскочити самому чортові на роги! Будемо тут! — вирішив командир (Автом., Так народж. зорі, 1960, 215); Нена́че (ні́би і т. ін.) чорт сім кіп горо́ху змолоти́в [на виду́, на обли́ччі і т. ін.] в кого — хтось має дуже погане, страшне обличчя. Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив (Н.-Лев., II, 1956, 266); Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ (кочерга́) див. бог; Ні в бо́га, ні в чо́рта не ві́рити — ні в що не вірити; [Нія́кий, сам] чорт не пізна́є — те саме, що [І] сам чорт не розбере́ (див. розбира́ти). Сам чорт не пізна, яка з дівчини вийде молодиця (Номис, 1864, № 9000); Піти́ до чо́рта (чо́ртові) в зу́би — потрапити в глухе, небезпечне місце; Сам чорт го́лову зве́рне див. зверта́ти; Сивина́ в бо́роду, а чорт у ребро́ див. борода́; Скрути́ти ро́ги са́мому чо́ртові див. скру́чувати; У ти́хому боло́ті чорти́ во́дяться (пло́дяться) див. ти́хий; У чо́рта в зуба́х див. зуб; Чо́рта спекти́ — нічого не одержати, не добитися. Максим дивувався. "Узяв би ти в нашій стороні! — думав він, — Мабуть би, чорта спік… " (Мирний, І, 1949, 227); Чорт зли́же див. зли́зувати; Чорти́ скребу́ть див. скребти́; Чорт йому́ (їй і т. ін.) ра́дий (рад) див. ра́дий; Чорт лизне́ див. лизну́ти; Чорт но́гу вло́мить (зло́мить, звихне́) див. нога́; Чорт спокуша́є (спокуси́в) див. спокуша́ти; Чорт ухопи́в (ухо́пить і т. д. див. ухопи́ти; Ще [й] чорти́ навкула́чки не би́лися (не б’ю́ться) див. би́тися; Як чорт від ла́дану тіка́ти (втекти́) див. ла́дан; Як чорт ла́дану боя́тися див. ла́дан.

2. розм. Уживається як лайка. — Який там чорт собак дратує? — гукає, чутно по голосу, Карпо, дядьків середній син (Мирний, І, 1954, 90); — Стій, чорт! — впівголоса лаяв Тимко коня (Тют., Вир, 1964, 39); Зосина мати спересердя відмовилася від доньки, не дала їй навіть пір’їнки, а Юрія кляла і святими, і всіма чортами, що він своїми безсоромними циганськими очима причарував її доньку (Стельмах, І, 1962, 649); // Уживається для вираження великого роздратування, досади. Він почав нишпорити. Чорт! десь заподілися [книжки], ну, та дарма (Коцюб., І, 1955, 410).

◊ Дава́ти (да́ти) чорті́в: а) сильно бити кого-небудь. — Ого, наш Марко — справжній орел. Коли різна наволоч ішла — партизанським загоном командував. Таких чортів давав кайзерам та Директорії, що аж пил курів (Збан., Сеспель, 1961, 130); б) суворо засуджуючи чиюсь поведінку, лаяти кого-небудь; До ли́сого чо́рта див. ли́сий; До чо́рта — дуже багато, безліч. [Печариця:] На чорта йому чуже, коли й свого до чорта?.. (Мирний, V, 1955, 155); Грошей у його було до чорта: повнісінький черес, туго набитий дукатами (Стор., І, 1957, 99); Забира́йся (забира́йтеся, ступа́й, ступа́йте і т. ін.) під три чорти́ — те саме, що Іди́ (іді́ть) [собі́] до чо́рта (під три чорти́ і т. ін.) (див. іти́). Вона хотіла сказати: забирайтеся з ним під три чорти,— але вчасно стрималася (Чаб., Тече вода.., 1961, 88); Згада́ти чо́рта — вилаятися, промовляючи це слово; Іди́ (іді́ть) [собі́] до чо́рта (під три чорти́ і т. ін.) див. іти́; Іти́ (піти́, леті́ти, полеті́ти і т. ін.) до чо́рта (к чо́рту) — зазнавати цілковитого краху, провалу, розпаду, гинути, пропадати. Коли жінки де замішались І їм ворочати дадуть; ..Прощайсь навік тогді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком, Жінки поставлять на своє (Котл., І, 1952, 191); Куди́ чорти́ [не] носи́ли! — в багатьох місцях довелося побувати, перебувати.— І де ми не були з тобою, Дувиде?! Куди насчорти не носили! (Томч., Жменяки, 1964, 11); Куди (зві́дки) чорт (чорти́) несе (несу́ть)? див. нести́; К чо́рту; К чорта́м — уживається як вираження протесту проти кого-, чого-небудь, цілковитого заперечення чогось; не треба, досить. Життя без неї далеко страшніше. Хіба мені жалко такого життя! — К чорту!.. (Коцюб., II, 1955, 263); [Терень:] Ні, я скажу. По-чесному, по-шахтарському, скажу, а не сподобається — скажеш: к чорту (Мик., І, 1957,127); Надава́ти чорті́в див. надава́ти¹; Нада́в [же] [мені́] чорт — уживається для вираження досади, невдоволення яким-небудь вчинком; нащо було робити. [Михайло:] Жінко! Знайди угля або крейди. [Тетяна:] От чорт надав забаву [стріляти]! Вікна повибиваєте (Котл., II, 1953, 61); На чо́рта; На яки́й (кий) чорт — зовсім не потрібно (не потрібний). — На чорта та худоба, як жить неподоба (Номис, 1864, № 1439); — Скидай своє пальто, я повішу.— На чорта його вішати? — скинувши і жужма [жужмом] кидаючи на стулець [стілець], одказав Власов (Мирний, IV, 1955, 126); — Помилка вийшла в губернії.— Не те, кажуть, прізвище прописане в повістці. То ж то я біжу та все думаю: ну на чорта я здався дурному тому губернаторові? (Довж., І, 1958, 83); На [яко́го] чо́рта ли́сого див. ли́сий; Не узя́в його́ (її́, їх) чорт див. узя́ти; Ні к чо́рту не годи́ться що — зовсім непридатне, недоброякісне що-небудь; Ні чорта́ — нічого, зовсім нічого, нічогісінько. — Бурячок, дай газу, — сказав Пасєков.. — Бачите, яка курява,— озвався Бурячок, — ні чорта не видно. Вскочимо в халепу, якщо будемо поспішати (Перв., Дикий мед, 1963, 154); — Погане ти, дружище, розповідаєш! — Та тут як викласти тобі усе життя наше, ні чорта воно не варте, братухо! — Він чвиркнув крізь зуби і трохи помовчав (Головко, II, 1957, 12); Оди́н чорт — одне й те саме; все одно; Посила́ти к чо́рту (к чорта́м [соба́чим, свиня́чим і т. ін.], до всіх чорті́в) кого — лаяти кого-небудь, згадуючи це слово. Олександра з злістю шпурляла що було в руках, хрьопала дверима та посилала всіх до всіх чортів (Коцюб., І, 1955,66); Сади́ти чорта́ми див. сади́ти; Сто чорті́в-уживається як вияв гніву, обурення. —Сто чортів! се насильство!-бунтує моя істота (Коцюб., І, 1955, 417); У чо́рта — те саме, що У (в) бі́са (див. біс¹). — Тепер ми рівні,— загули багачі.— Революція всіх порівняла. — Які ми у чорта рівні,— кричав він їм у відповідь. — Ти столипінець, а я пролетарій! В тебе земля, а в мене що? (Гончар, II,1959, 248); Хай (бода́й і. т. ін.) тебе́ (його́, вас і т. ін.) чорт (чорти́) ві́зьме (віз́ьмуть) — те саме, що Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) чорт побра́в (див. побра́ти);Чо́рта — уживається для заперечення чого-небудь; ні за що, навряд. Ти ж знав: Що хто програв, Той чорта (Не тепер на споминки!) здрімає. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 52); Чо́рта з два див. два; Чо́рта ли́сого див. ли́сий; Чо́рта пу́хлого (сма́леного і т. ін.) — те саме, що Чо́рта ли́сого (див. ли́сий). Колись він заскочив і до Андрія.. Він думає, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого дочекаєшся!.. Сови та ворони там житимуть, поки не завалиться ік лихій матері (Коцюб., II, 1955, 28); Чорт (чорти́) [його́] ба́тька зна́є (зна),що (куди́, як, які́ і т. ін.) —те саме, що Чорт [його́, тебе́, їх і т. ін. зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.) (див. зна́ти). [Xрапко:] Торік був [у сина],— листя збирає, метеликів лове,— чорт батька зна що! — мов та дитина мала грається (Мирний, V, 1955, 122); —Се чорти його батька зна!— гукнула Мар’я, прибираючи волосся з-перед очей.— Се каторжна робота! (Мирний, III, 1954, 148); Тут парубки як утяли! Роззявили роти — гукають.. — Чорт батька знає, як співають! — Став він хазяїну казать, —Аж вуха, далебі, болять! (Гл., Вибр.,1951, 28); Зрозуміло було одне: заарештували, щоб не дати йому виступити на засіданні.. Ні, це вже чорти батька зна що! (Головко, 11, 1957, 510); Чорт би його́ (її́ і т. ін.) взяв див. узя́ти; Чорт би (чорти́ б) тебе́ (його́, вас і т. ін.) побра́в (побра́ли); Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) чорт побра́в див. побра́ти; Чорт (його́, тебе́, їх і т. ін.) зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.) див. зна́ти; Чорт з ним (з ни́ми, з тобо́ю і т. ін.); Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) чорт — уживається для передачі зневажливого ставлення до кого-, чого-небудь, втрати будь-якого інтересу до когось, чогось, крайнього невдоволення кимсь, чимсь. — Ну, а тепер другий. Як звать? Каленик? А, чорт з тобою, нехай Каленик (Коцюб., II, 1955, 200);— Хай їм [бикам] … хай їм чорт, — каже.— Щоб не клопотаться — продав… (Тесл., З книги життя, 1949, 23); Болем і тривогою налиті очі [Фесюка] не могли дивитися на постаті, які метушились біля нього.— Ну хай іде, чорт із ним! — не витримав Січкар.— Чого ви панькаєтесь із ним, наче з чимсь путящим? (Стельмах, II, 1962, 112); Чорти́ (чорт) [не] узяли́ (узя́в) кого — уживається як лайливий вислів.— Як ваш Плачинда поживає?— Чорти його не взяли,— нахмурився Мар’ян (Стельмах, І, 1962, 455); Чорти́ (чорт) несу́ть (несе́, принесу́ть, принесе́ і т. ін.) кого — те саме, що Чорт но́сить (див. носи́ти). — Не бійся, ми заберемо свій товар удосвіта, — пояснила Соломія,— а може, ще й сьогодні вночі. Не лежати ж йому тут у хаті? Ще когось чорти принесуть (Кучер,Трудна любов, 1960, 126); [Орест:] Чорт приніс язикатого Острожина, — ідіот! (Л. Укр., II, 1951, 15); Чорти́ но́сять кого — те саме, що Чорт но́сить (див. носи́ти); Чорти́ притаска́ли див. прита́скувати; Чорт [тебе́, його́, вас і т. ін.] бери́ (візьми́) — те саме, що Чорт [його́, її́ і т. ін. ] забира́й (забери́) (див. забира́ти). Справді, як подумати, чорт візьми, то це таки щастя — любити людей!.. Звичайно, путящих. Звичайно, справжніх. Таких, як… оці. Сагайда захоплено дивився на своїх однополчан (Гончар, III, 1959, 328); Чорт [його́, її́ і т. ін.] забира́й (забери́) див. забира́ти; Чорт ли́сий див. ли́сий; Чорт нані́с (нанесе́) див. нано́сити; Чорт но́сить див. носи́ти; Чо́ртові ли́сому розкажи́ див. ли́сий; Чорт підтаска́в кого, що; Чорти́ підтаска́ли кого, що — про несподівану, небажану, невчасну появу кого-, чого-небудь; Чорт побери́! див. побра́ти; Чорт позно́сив див. позно́сити; Чорт прині́с див. прино́сити; Що за чорт? — уживається для вираження здивування. — Що за чорт? — здивувався один з розвідників.— Стріляють не по нас, а понад нами! (Гончар, III, 1959, 106); Яко́го чо́рта — уживається для вираження незадоволення чим-небудь. — Якого це чорта ви напали на мене з курми! Я не господар! (Н.-Лев., III, 1956, 78); — Пан, ти німак? А якого ти чорта до нас прийшов? (Тют., Вир, 1964, 516).

3. перен., розм. Хто-небудь умілий, жвавий, меткий, хитрий, сміливий і т. ін.

◊ З чо́рта; Не з чо́рта — надзвичайно, винятково. Що за розумний з чорта отсей Денис! Зараз і догадався (Кв.-Осн., II, 1956, 400); Прикидається, мов бідний, щоб більшу ціну узяти. Не з чорта ж хитрий! (Кв.-Осн., II, 1956, 403); [Сам] чорт йому́ (мені́, нам і т. ін.) не брат — про того, хто тримає себе відважно, впевнено, хоробро, хвацько. Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! (Перв., І, 1958, 360); — Щоб жити, треба вміти вибирати, А щоб вибирати. треба мати відвагу і не бути ганчіркою. Бачиш: Петро вибрав собі наречену, і тепер сам чорт йому не брат! (Загреб., Спека, 1961, 103); Чорт на все-великий умілець; мастак, людина, що все може; Як чорт: а) дуже, в значній мірі. І злий був [отаман], як чорт (Хотк., II, 1966, 229); б) дуже багато, на всю силу, із запалом.

4. у знач. присл. чо́ртом: а) по-молодецькому, браво. Кубанка завжди сиділа на ньому чортом. Він її носив і в холод, приморожуючи вуха, і в спеку, обливаючись потом (Гончар, III, 1959, 75); б) дуже спритно; вправно. Коли ж гармоніст зненацька ударив "козачка", з натовпу на середину кола, де не взявшись, вихром вилетів пружинистий, дивовижно легкий юнак з добровольців і, притримуючи рукою картуза на голові, чортом пішов по колу (Гончар, II, 1959, 309).

◊ Ди́хати чо́ртом див. ди́хати; Чо́ртом диви́тися (позира́ти і т. ін.) на кого — що — сердито, гнівно, вороже дивитися, позирати і т. ін. на когось, щось. — Лошаков той великий пан — багато зможе і давно чортом на мене дивиться (Мирний, III, 1954, 286); Матрос Шурка Понеділок намагався дивитись чортом, блискаючи очима, люто наморщуючи лоб (Смолич, V, 1959, 98).

5. перев. із сл. морський, розм. Велика морська риба надряду костистих. Ми часто випливали удвох на рибу… Ми ловили неводом, вудкою, на крючки. Витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в’юнів, плескатих півнів і голку-рибу, що блищала на сонці, як гострі наточені коси (Коцюб., II, 1955,471); Серед риб є завзяті "рибалки". До них належить і "морський чорт", названий так за величезний, потворний рот (Веч. Київ, 2.Х, 1968, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 362.

Чорт, та, м.

1) Чортъ. Бога хвали, чорта не гніви. Ном. Чорт-ма, чортмало, чортматиме. Нѣтъ, не было, не будетъ. Їв би паляниці, та зубів чорт ма. Ном. № 12331. Ой тим же я не прийшов, що чорт-мало підошов. Н. п. Коли без перестанку гулятиме, то й сорочки чорт-матиме. Полт. Чорт зна хто, що, де, куди, як…. Чортъ знаетъ кто, неизвѣстно кто, что, гдѣ, куда, какъ. чорт зна що, хто — также: дрянь, гадость, плохой человѣкъ, предметъ. чорт зна як — также: плохо, скверно. Чорт зна що в лаптях, та й то москаль. Ном. № 841. Чорт зна що, не Брути! Шевч. 214. Чорт зна що плутає. Рудч. Ск. І. 187. Як чор-зна що, — не чепать, щоб і посудини не запаскудить. Ном. № 3288. Робиш ти, працюєш, та на чорт зна кого. Левиц. І. 527. Жили, жили, та чор-зна де й ділися. Ном. № 8272. Заїць тоді ж забіг чор-зна куди. Рудч. Ск. І. 25. Чорт його зна, як і вчитись. Левиц. І. 247. Чорт батька знає, як співають! Гліб. Въ томъ же значеніи: чорт-віть що! Рудч. Ск. І. 75. До чо́рта. Много, масса. Чимало таки козаків і панів до чорта. Стор. II. 28.

2) Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Чортик, чорто́к. Чуб. І. 219. Ном. № 275. Ув. Чортисько, чортище. Чуб. І. 106. Чортяка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 472.

чорт (зменшені — чо́ртик, чорто́к; збільшені — чортя́ка, чорти­́сько, чорти́ще) — за народними уявленнями — надприродна істота, що втілює в собі все зло і має вигляд темношкірої людини з цапиними (собачими, курячими) ногами, хвостом, козлячими ріжками, свинячим рилом, собачою мордою (у Г. Квітки-Основ’яненка «От тобі й скарб»: «Усяк, хто бачив чорта, усяк розказує, та й портрет його бачимо, що він з хвостом, з рогами, з цапиною бородою, з карлючкуватим носом, з предовженними пальцями та з карлючкуватими когтями»); злий дух, нечиста сила, біс, дідько, диявол, люципер, сатана; його ще називають царе́м тьми; уживається також як лайка; на образ власне чорта (дідька) значною мірою нашаровано фольклорні мотиви; чорта вголос не прийнято було називати, щоб часом не накликати, тому так багато інших евфемістичних його назв — від старої враг до пізніших лихи́й, нечи́стий (нечи́ста, вра́жа си́ла), ку́ций, куца́к, кля­́тий, кат, лука́вий, рога́тий, ді́дько (ли́сий ді́дько, ку́ций ді́дько); див. ще про ці наймення на своєму місці в цьому словнику; водиться нібито по безлюдних нечистих місцях (прірвах, проваллях, ровах, безоднях, на перехрестях доріг, в очереті, бур’янах, в бузині, в порожніх хатах, пустках, руїнах, млинах, у болоті, лісі, особливо в пущі); улюблене місце — комин і болото, тому кажуть: «Аби болото, а чорт знайдеться», «Виліз, як чорт з багнюки», «У старій печі сам чорт палить», «У тихому болоті чорти водяться»; чорти бояться світанкової пори, коли співають треті півні, пор. у X. Купрієнка: «Почулося: «Кукуріку!» І де тобі все й подівалося — ні чорта нема, ні музики»; за народними уявленнями, чорти — господарі пекла (у І. Котляревського: «Так у пеклі розходився, Що всіх чортів порозганяв»), отже мають владу й силу над грішними душами («Орудує ними, як чортяка грішними душами»); тому чорт завжди шукає необачних людей, які б продали йому душу; важлива властивість чорта — здатність прибирати найрізноманітнішого вигляду: людей, звірів, предметів; найчастіше чорт перекидається у знайомого кума, вояка, вівцю, пса, кота, півня, жабу-ропуху, мишу; любить насилати закляття на людей («Щось йому як наслано»); чорти люблять лайливих жінок («Де жінка рядить, там чорт сидить»); чорти живуть, як і люди, але ніколи не вмирають, тому дуже старі (у М. Номиса: «Чому чорт мудрий? Бо старий»); весь чорний, волохатий, голова, як копиця, очі, як кавуни (портрет чорта у І. Нечуя-Левицького «Не той став»); не можна згадувати в хаті («не при хаті згадуючи»); у Б. Грінченка «Знову ти почав того згадувати! — докоряв йому Карпо. Він не любив, як хто згадував «чорта», а надто в хаті»; у Г. Данилевського «Біс на вечорницях»: «— Це не Явтух! Це, брате, таке, чого й не назвеш!»; чорта легко прикликати свистом, особливо в пустках та на перехрестях (застерігають: «Не свисти в хаті, бо з’явиться диявол»); чорт боїться свяченого ножа і взагалі ножа; породілля кладе ножа під подушку; у народній мові, хоч і не прийнято згадувати чорта, слово часте як лайка: «Який чорт його приніс», «Якого чорта прийшов», «Сто чортів на тебе» (звідси осточорті́ти); уживається для підкреслення якості або кількості: «Із чорта гарний», «Із чорта багатий», «Грошей у нього чорти не злічать» (Н. Рибак); вираз «чорта з два!» уживається як заборона чогось або на означення перешкоди; слово чорт стало основою для інших слів мови (чортори́й, чортори́я — те, що чорт риє у воді; чортополо́х — зілля; чортма́, чортма́є від «чорт має» на противагу «а не я»; чортиха́тися — часто вживати слово чорт); лексема також характерна для сталих мовних зворотів, як у Б. Грінченка «Нахмарило»: чорти його батька, чорт його бери, туди ж к чорту, стонадцять чортів, а сто чортів, чорт би тебе знайшов, чорт його знає, чорт би вас усіх забрав, хай йому чорт; багато подібних виразів уживаються як лайливі або грубо-просторічні, наприклад: чорта лисого!, чорт батька знає!, чорт лисий!, чортове кодло (насіння), чорту в зуби; у фольклорі дуже багато приказок про чорта — характеристичних, повчальних, жартівливих. Бога хвали, чорта не гніви (М. Номис); — Який там чорт собак дратує? (Панас Мирний); За багачем сам чорт з калачем (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 643-644.