ЯЗИЧОК

ЯЗИЧО́К, чка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до язи́к 1, 2, 6. [Євфросина:] Якби пак усі вчились в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево (Н.-Лев., IX, 1967, 236); Змійка підвела свою вутячу голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонісінькою стьожечкою її гострий язичок (Досв., Вибр., 1959, 56); На купі качанів капусти.. сиділа руденька білка і, швидко цмокаючи язичком, вилузкувала сонях (Тич., І, 1957, 246); Язички вогню обсотували березові полінця (Рибак, Час.., 1960, 105); Вчора вона була.. в збитих черевиках з висолопленими язичками (Гуц., З горіха.., 1967, 33); В.. руці тьмяно блиснув язичок шевського ножа (Речм., Весн. грози, 1961, 123); Ох, язичок У тих жінок, — Ні дать, ні взять — як у сорок! (Бор., Тв., 1957, 171); Він узяв у руки дзвоника. Залізний язичок ударився об глуху мідь, затиснуту в його пальцях (Мик., II, 1957, 219); *У порівн. Кущі верболозу горіли жовтими люстрами, вузенькі листочки хиталися язичками свічок (Тют., Вир, 1964, 452).

◊ Го́стрий язичо́к — те саме, що Го́стрий язи́к (див. язи́к). Знаю руки у чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (Гірник, Сонце.., 1958, 136); Моло́ти язичко́м — те саме, що Моло́ти язико́м (див. язи́к). От тобі й золотушна! Бач, як меле язичком, чисто тобі дівка (Чаб., Катюша, 1960, 90); Порозв’я́зувати язички́ — те саме, що Порозв’я́зувати язики́ (див. порозв’я́зувати); Прищикну́ти язичка́ див. прищи́кувати; Розпуска́ти (розпусти́ти) язичка́ (язички́) — те саме, що Розпуска́ти (розпусти́ти) язика́ (див. розпуска́ти). Ніхто за галасом спочатку й не помітив, що він [учитель] уже давненько стоїть у дверях. А вони так розпустили язички, що в порожньому залі луни ходили (Речм., Весн. грози, 1961, 205).

2. анат. Конусоподібний виступ м’якого піднебіння в ротовій порожнині.

3. бот. Невеликий відросток, виріст біля основи листка злакових та деяких інших рослин.

4. біол. У деяких комах — внутрішні жувальні лопаті, які зрослися між собою і випнулися вперед. Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики (Бджоли, 1955, 28).

5. Рухома, прикріплена одним кінцем пластинка в різних предметах або механізмах. Прийде, поведе [Василь] по ній [гвинтівці] рукою, зведе бойок, а потім націлиться і натисне на язичок (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 131); Поштар рішуче підступив до дверей і звичним рухом крутонув чорний залізний язичок дзвоника (Грим., Кавалер.., 1955, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 631.

Язичок, чка, м.

1) Ум. отъ язик. Помовчи, язичку, кашки дам. Ном. № 1108. Язичку, язичку! маленька штучка, — велике лихо робиш. Ном. № 1104.

2) = Кощок. Шух. І. 229.

3) мн. Раст.: а) Plantago lanceolata. Вх. Пч. I. 12. б) Veronica longifolia L. ЗЮЗО. І. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 537.