ЩЕРБАТИЙ

ЩЕРБА́ТИЙ, а, е. З вищербленими краями, з щербиною, щербинами. Аниська зливала їй на руки з чорного щербатого глечика (Перв., Дикий мед, 1963, 20); Перед ним стояла щербата тарілка, повна махорки (Кучер, Голод, 1961, 321); В самотині, на пароплаві, у сяйві місяця нічнім, сидів він на щербатій лаві, віддавшись почуттям своїм (Тер., Серце.., 1962, 17); // З щербинами (про зуби). Я бачу широкий шрам на дідовій губі, бачу його щербаті зуби (Н.-Лев., V, 1966, 172); — Роби, що велено,— собакувато визвірився обозний, шкірячи свої щербаті зуби.— Я, пане, коваль! — гоноровито відмовив парубок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 14); // розм. Такий, у якого бракує зубів. — Ну, я ото весь час на виду, в активі, засідання різні, культурні розмови, а вона [дружина] — відстала та й стара, щербата… (Збан., Єдина, 1959, 147); В сусідньому бараці над жінками знущалася руда, щербата наглядачка з цигаркою в зубах (Хижняк, Тамара, 1959, 167); *Об-разно. Будинки шкірили до нього щербаті роти своїх потрощених стін (Загреб., Європа 45, 1959, 20); Секретар.. перед одним яром сам сів до керма, бо знав тут кожну вибоїну й умів переїздити щербатий міст, як ніхто з шоферів (Ю. Янов., Мир, 1956, 124); // Із зазубленим, нерівним лезом. Ой ти, Ярославе, І всі Всеславові внуки!.. Щербаті мечі у піхви ховайте, Бо не вміли ви дідової слави залучити (Мирний, V, 1955, 273); — Знаєш, що я тебе буду просити? Купи ти мені сокиру на базарі. А то.. моя вже така й стара, як я, та така й щербата. Купиш? (Хотк., І, 1966, 100); // Із заглибинами, виїмками. Великі кам’яні кругляки, щербате каміння і річний піщаник — усе те валило в збиту громаду монголів (Фр., VI, 1951, 125); За високим муром хтось пройшов тихим кроком, спіткнувшись на щербатому камені (Кучер, Чорноморці, 1948, 10).

Щерба́тий мі́сяць див. мі́сяць.

◊ І (ні) щерба́того ша-га не ма́ти (не взя́ти, не да́ти і т. ін.) див. шаг; На щерба́тий гріш (шаг) чого — дуже мало чогось. В очі вчитель їдкий, мов товчений перець, поваги до сану й на щербатий гріш не покаже, а зате який позаочі! (Стельмах, Хліб.., 1959, 508); Користі від його на два шаги, та й ті щербаті (Укр.. присл.., 1955, 196); Ні (і) щерба́тої копі́йки нема́ (не було́) за душе́ю див. копі́йка; Щерба́та до́ля — нещаслива доля; недоля. [Павло:] Не я тебе покидаю, а моя щербата доля! (Кроп., II, 1958, 379); Та чи довго ж тішився він тим щастям? От прийшло лихо і, мов корова язиком, злизало щастя!.. Така вже його доля… щербата, мовляв (Коцюб., І, 1955, 21); Щерба́та пра́вда (пра́вдонька) — сумнівна правда. Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить..-Якби ж то правдонька щербата не була, То, може, й справді б так жила (Гл., Вибр., 1951, 125); Щерба́тий гріш (шаг) — дуже малі, мізерні гроші; Щерба́ті копі́йки див. копі́йка; Щерба́тої копі́йки не ва́ртий див. копі́йка; Щерба́тої копі́йки не да́ти див. копі́йка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 582.

Щербатий, а, е.

1) Съ зазубриной, надколотый, вызубренный. Щербатого горшка ніколи не направиш. Посл. Колись і моя копійка не щербата була. Посл.

2) О человѣкѣ: у котораго выпалъ одинъ или нѣсколько зубовъ. Харьк.

3) Вообще съ изъяномъ, съ недостаткомъ, неудачный. щербата до́ля. Горькая судьбина.

4) О лунѣ: на ущербѣ. Щербатий місяць. Шевч. 342.

5) Щербата правда. Не вполнѣ правда, скорѣе ложь, чѣмъ правда. Ум. Щербатенький. Правда, та щербатенька. Грин. І. 241.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 524.