ШТРИКАТИ

ШТРИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех. і без додатка, Тикати чим-небудь; всувати що-небудь усередину чогось. Усе знай позіха [сотник] та погляда на свого Пістряка.. та пальцем знай штрика то у лоб, то у ніс (Кв.-Осн., II, 1956, 183); Дивимося,а в землі дірочка. — Це тут цвіркун живе,— догадався я та й почав штрикати паличкою в нірку (Гр., І, 1963, 296); Обличчя німця зробилося лютим, він ліз на Гаврила з автоматом, штрикав дулом (Тют., Вир, 1964, 399);-Йому добре дадуть ременя,— сказала мама,— теж дивись ти, електротехнік знайшовся, ножиці в штепселя штрикати (Собко, Звич. життя, 1957, 12); // Устромляти в щось що-небудь гостре. Тільки що почали [голова з понятими] шпичками штрикати вареники, .. аж уже писар біжить (Кв.-Осн., II, 1956, 264); Згадавши, звідки чулося шарудіння, я почав штрикати солому вилами і незабаром відчув, що вила встромилися в щось тверде (Минко, Моя Минківка, 1962, 124); Стражники ще з більшим завзяттям зачали шаблями штрикать стіни, довбать долівку, поколупали глину (Горд., Чужу ниву.., 1947, 283); // Колоти чим-небудь гострим, спричиняючи біль. Взяв [менший брат] шило і став штрикать куди попало старшого брата, а той його (Л. Укр., V, 1956, 165); Вони душили один одного, кусали, штрикали складаними ножиками (Довж., І, 1958, 368);//Викликати почуття болю, що нагадує укол. Коли біжиш, треба не наступати на стерню, а бити по ній пальцями збоку, то не колотиметься. Але позрізуване лободиння чи будяки однаково штрикають (Гуц., Скупана.., 1965, 65); // Вказуючи, робити різкі рухи, жести у напрямку кого-, чого-небудь. *0бразно. Не бачив [Сивоок] ні просторих дворів з білими дерев’яними будівлями, ні великих і маленьких дерев’яних церков, що штрикали ламаними пальцями своїх хрестів у неозори [неозорість] весняного неба (Загреб., Диво, 1968, 102).

∆ Па́льцем (па́льцями) штри́кати див. па́лець.

2. перех., перен. Ображати когось колючими, неприємними зауваженнями; ущипливо дорікати кому-небудь. Михайлик, не дошкуливши шабелькою, уже штрикав панну Смерть разючими римами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 236); Гостра була на язик Казімірова жінка, так і штрикала його словами, мов голками (Мур., Бук. повість, 1959, 68); Ці вигуки гострими швайками штрикали Коржа в серце (Добр., Тече річка.., 1961, 35).

∆ О́чі штри́кати див. о́ко¹; У ві́чі (в о́чі) штри́кати — те саме, що О́чі штри́кати (див. око¹). — Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш — солдатки у вічі штрикають (Головко, II, 1957, 536).

3. неперех., безос., перен., розм. Боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки); колоти.— Коли ж я недуж!.. І у груди коле, і в бік штрика (Кв.-Осн., II, 1956, 474); — Ото як пополола колись на вгороді, щось у мене у попереці тріснуло, а тепер коле та й коле, так і штрика! Ох! (Вишня, І, 1956, 429).

∆ Ко́лька штри́кає — про почуття болю, що нагадує укол. Я вже ледве дишу, ледве ходжу: штрикає мене колька день і ніч (Н.-Лев., II, 1956, 26).

4. неперех., діал. Стрибати. Через вориння штрикав хлопець і, згинаючися, біг у корчі (Хотк., II, 1966, 31); Я крізь плач його молю, аби штрикав на дуб (Черемш., Тв„ 1960, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 544.

Штрикати, ка́ю, єш, гл.

1) Колоть, пырять, тыкать. Штрика в усі. Ном. № 8400.

2) Прыгать. Почерез ті колоди він штрикав. Гн. II. 239.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 515.