ШПИЧКА

ШПИ́ЧКА, и, ж. і. Загострена паличка. Сонце б’є в шибки. Скло страшенно блищить, ніби на шибки впало четверо сонечок, і ті сонечка ріжуть мені очі, штрикають та колють неначе розпеченими в огні шпичками (Н.-Лев., VII, 1966, 286); Поряд лежали кам’яні молотки, ножі, костяні шпички і голки (Кучер, Трудна любов, 1960, 110); *Упорівy. «Ой, горенько мені на світоньку,-мовляє, — За що мене так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички, а нам на глум, на сміх Рот шпилькою неначе простромила!..» (Г.-Арт., Байки.., 1958, 80); Очі Альоші стемніли і стали гострі, як дві шпички (Мик., II, 1957, 178); // Паличка, яку використовують, підсмажуючи на вогнищі сало чи м’ясо. М’які, соковиті частини ведмежої туші почали смажити на шпичках, розклавши огнище (Бурл., О. Вересай, 1959, 153); Спинилися [партизани] на відпочинок. Весело запалало багаття, зашкварчало на шпичках сало, запарувала у відрах вода (Збан., Ліс. красуня, 1955, 32); // Паличка, якою користувалися, коли їли вироби з тіста. Тільки що почали [голова з понятими] шпичками штрикати вареники, ..аж уже писар біжить (Кв.-Осн., II, 1956, 264); —.Добрі галушки,— сказав Шахай, настромивши собі одну на шпичку (Ю. Янов., І, 1958,160).

2. перен. Колюче, уїдливе зауваження, ущипливе слово; шпилька. Він зовсім одмінявся за подібними розмовами. Але минала яка хвилина, й уже по-старому сипав Микола своїми шпичками всім, кого здибав коло себе (Сміл., Зустрічі.., 1936, 53); // Про людину, що вміє гостро, дошкульно висловлюватися. [Максим:] Ну й уперта ви! [Пріся:] 3 вас теж добра шпичка — умієте шпигнуть… (Вас., III, 1960, 175).

3. Листок хвойної рослини; хвоїнка. Вона труснула головою, і марево розвіялося. Заяскріло спереду червоне призахідне небо над шпичками сосен (Ю. Бедзнк, Альма матер, 1964, 22); // У деяких рослин — колючка, шип. Ішла моя мила По ягідочки В зелені гайочки Та й застромила Тернову шпичку В біленьку ніжку (Кост., І, 1967, 50); — Терен забився.. в п’яту; шпичка.. вломалася при самій шкірі (Фр., IV, 1950, 395); *У порівн. Навіть насмішкувата Медже не казала про нього слів гострих, як шпички держи-дерева (Тулуб, Людолови, І, 1957, 260); // Стрілка очерету. Пахло залежаним, сіном, кізяковим димом і солодкими, як цукор, очеретяними шпичками, нарваними з човна (Рудь, Гомін.., 1959, 14).

4. Тверда колючка на тілі деяких тварин; голка. їжачок-хитрячок Із голок та шпичок Пошив собі піджачок (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 49).

∆ Як (мов) на шпичка́х (сиді́ти, стоя́ти і т. ін.) — те саме, що Як (мов) на шпилька́х сиді́ти (стоя́ти і т. ін.) (див. шпи́лька). Доганя, а сама знай кричить, щоб він підождав. Вже ж щоб то Василь та не почув би Марусиного голосу? Не знаю! Стоїть як на шпичках і дожида (Кв.-Осн., Її, 1956, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 524.

Шпичка, ки, ж.

1) Заостренный конецъ, заостренная палочка.

2) Колючка на растеніи. К череді йшла — задрімала, на пеньки ноги позбивала,… на шпички очі повиймала. Чуб. III. 230.

3) Заноза.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 510.