ШПИЧАК

ШПИЧА́К, а́, ч.

1. Загострена паличка; шпичка. — Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134); — Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити? — пожартував він, показуючи їй скалку (Голов., Тополя.., 1965, 412); // Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря. Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (Кучер, Трудна любов, 1960, 199); — Гей, на бій! — кричить Трясило. — Хто за мною, поспішай! — А з-за лісу зашуміло, й стріпонулася душа, А з-за лісу рвуться коні, чорні коні, чорний жах… Сонце блискає на броні, на залізних шпичаках… (Сос., І, 1957, 385); *У порівн. Його очі кололись гострими шпичаками (Збан., Курил. о-ви, 1963, 86); // Гострий уламок дерева. І йдеш стежкою, а сам думаєш: чи то стежка, чи то так лиш хочеться думати? Невже тут ступала коли людська нога? А певно! От смереки повалені.. Лише шпичаки стирчать (Хотк., II, 1966, 317); — Зі мною ви поводитесь, мов той євангельський персонаж, що бачить шпичак в оці ближнього свого, а в своєму — колоди не помічає (Шовк., Інженери, 1956, 299).

2. У деяких рослин — колючка, шип. [Ганя:] Я ніжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками ріже, А ви усе скоріше та скоріше (Воронько, Казка.., 1957, 49); Певно, не всім відомо, що насіння ковили, так звана сім’янка, може спричиняти чималу шкоду. Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків, заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м’язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок, серце (Знання.., 6, 1965, 16); // Довгий вузький листок рослини; паросток. Невеличка степова річка.. буйно плескалася у своїх невисоких берегах, на яких уже витикались гостроносі шпичаки молодої трави (Добр., Очак. розмир, 1965, 275); // Стрілка очерету. Метка дітвора злодійкувато тягла з пристані Бовдюгового човна, щоб помандрувати в сагу за шпичаками (Тют., Вир, 1964, 124); Бродив [я] з слобідськими дітьми по болотах та рвав шпичаки й рогіз (Збірник про Кроп., 1955, 21).

3. Тверда колючка на тілі деяких тварин; голка. — Дивлюсь я на вас, і здаєтеся ви мені складеним з гострих шпичаків та колючок. Ви — мов їжак, що настовбурчив усі свої голки… (Шовк., Інженери, 1956, 203); Вирветься який з словом, а від нього так і пирскає.., мов здоровенні шпичаки стирчать з нього на всі боки (Кол., Терен.., 1959, 221).

4. перен., рідко. Те саме, що шпи́лька 3. — Я докладу всіх зусиль,— запевнив його Каргат,— щоб ви не згадували так часто про мою кабінетність.— Дуже приємно,— не помітивши шпичака, кивнув Русевич (Шовк., Інженери, 1956, 137).

∆ Як (мов) на шпичака́х сиді́ти (стоя́ти і т. ін.) — те саме, що Як (мов) на шпилька́х сиді́ти (стоя́ти і т. ін.) (див. шпи́лька). Один грає лукавими, очима і сидить, мов на шпичаках, — так хочеться йому зареготати, другий дивиться строго (Кол., Терен.., 1959, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 523.

Шпичак, ка, м.

1) Ростокъ, появившійся изъ земли. Повитикались червоненькі шпичаки пивонії та півників. Левиц. І. 339.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 510.