ШИЯКА

ШИЯ́КА, и, ж. Збільш. до шия 1. Що зробить Робусинський ступінь, то його трах-трах по шияці (Свидн., Люборацькі, 1955, 203); — Додержуйте порядку. ,. Кажу наперед: хто в поході нап’ється — без усякого суду, як собаку, за шияку (Довж., І, 1958, 238).

∆ Ви́турити в шия́ку — те саме, що Ви́турити в ши́ю (див. виту́рювати). — Мене ще ніхто не повчав — якось проживу без цього й надалі. Почне в’язнути з мораллю — витурю в шияку! (Загреб., Спека, 1961, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 468.

Шияка, ки, ж. Ув. отъ шия. К. ПС. 22. Є такії, що душать нас, взявши за шияку. К. ЧР. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 498.