ШВАЙКА

ШВА́ЙКА, и, ж.

1. Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374); Захар вийняв з кишені швайку, якою латав увесь день кінську упряж на стайні (Кучер, Трудна любов, 1960, 465); Проколює [Яким] швайкою дірку у капиці, слинить у роті кінець вшивальника, крутить його пальцями, всиляє у дірочку (Збірник про Кроп., 1955, 304); *У порівн. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться (Шевч., І, 1963, 246); Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну..; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору (Мирний, IV, 1955, 332); [Мотря:] Язик у тебе, мов швайка. [Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (Мороз, П’єси, 1959, 64).

◊ Звести́ з лемеша́ на шва́йку; Зроби́ти з лемеша́ шва́йку див. лемі́ш; Міня́ти (ви́міняти, проміня́ти і т. ін.) ши́ло на шва́йку див. ши́ло.

2. Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. Чужі [чужа] дітвора, власно мухи, Надвір летять попустовать [попустувати]; Давай в опуки, швайку грать! Геть чоботи! Геть і кожухи! (Укр. поети-романтики.., 1968, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 426.

Швайка, ки, ж.

1) Толстое шило. Проміняв шило на швайку. Ном. № 10608. Золота швайка мур пробиває. Деньгами все можно сдѣлать. Ном. № 1394.

2) Ковырялка для курительной трубки. Гол. Од. 66.

3) Шпиль, шпиць на зданіи. Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест. Св. Л. 26.

4) Родъ дѣтской игры. КС. 1887. VI. 472.

5) Бѣлошвейка. Вона швайка, вчилась шити десь у городі, шив тепер по панах. Екатерин. у.

6) Рыба Aspius bipunctatus. Вх. Пч. IT. 18. Ум. Шваєчка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 488.

шва́йка —

1) товсте шило, яким користуються звичайно шевці. Проміняв шило на швайку (М. Номис); Золота швайка мур пробиває (М. Номис — про велику силу грошей);

2) рід народної дитячої гри, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, що лежить на землі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 648.