ШИЛО

ШИ́ЛО, а, с. Інструмент у вигляді загостреного металевого або кістяного стержня з ручкою, який використовується перев. для проколювання дірок. — Стара півмітки з скрині виймає, старий чобіт розглядає та копирсає шилом (Коцюб., І, 1955, 143); І в наш час для підшивки валяного взуття використовують кістяні шила (Археол., VIII, 1953, 31); *У порівн. Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну.. Ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору (Мирний, IV, 1955, 332).

∆ Ви́лізло (ви́ткнулося) ши́ло з мішка́ — щось стало явним, помітним, очевидним. — Олена — хіба не вгадав, що її звати Олена? — Ха-ха! а може, і не Олена? — ..З другої хати гукала хазяйка.— Усте, де ти там щезла! Ага, ось воно й вилізло шило з мішка (Коцюб., II, 1955, 210); Захопи́ти ши́лом па́токи див. захо́плювати; Його́ (ва́ше і т. ін.) й ши́ло го́лить (голи́ло) — йому, вам тощо везе, щастить. Ваше й шило б голило, а наш і ніж не бере (Укр.. присл.., 1963, 117); Крути́тися (сі́патися, сова́тися і т. ін.), як (мов, наче́ і т. ін.) на ши́лі [сиді́ти] (на ши́ло сі́сти) — неспокійно поводити себе, часто міняючи положення тіла. І що цікавого? Крутиться, як на шилі. І штовхається! (Вишня, І, 1956, 160); [Марко:] Та сиди вже сумирно, не совайся, а то наче на шилі сидиш (Мороз, П’єси, 1959, 64); Він сіпався, неначе на шило сів (Коп., Лейтенанти, 1947, 162); Міня́ти (ви́міняти, проміня́ти і т. ін.) ши́ло на шва́йку (на ми́ло, на мотови́ло) — невигідно міняти що-небудь на щось. Проміняв шило на мило (Номис, 1864, № 10606); Проміняв шило на мотовило (Укр.. присл.., 1955, 233); Ухопи́ти ши́лом (на ши́ло) па́токи див. па́тока; Ши́ла в мішку́ не втаї́ш (не утаї́ш, не схова́єш, не схова́ти); Ши́ла не схова́є міх; Ши́ло в мішку́ не вта́їться — про щось явне, чого не можна приховати. То ж кажуть — шила в мішку не втаїш і од жіночого ока не сховаєшся (Мирний, І, 1954, 64); Орися підійшла до тернових кущів і сказала, дивлячись прямо в обличчя Василеві: — Шила й то в мішку не утаїш. Нуди тебе сховаєш од матері? (Автом., Так народж. зорі, 1960, 229); А пора вже як прийшла. Двох синів собі знайшла. Не сховаєш в мішку шила (Манж., Тв., 1955, 201);-А вже коли знає цеховий, то шила не сховає міх … Виходить — Мелашка наша є з ними? (Ле, Хмельницький, І, 1957, 135); Воно викриється, хто це зробив [убив Грицька],— шило в мішку не втаїться! (Гр., II, 1963, 461); Ши́лом мо́ря не нагрі́єш — неможливо щось зробити, здійснити. Часто Дмитро Снігур згадував слова Маценка, що шилом моря не нагрієш (Автом., Щастя.., 1959, 49); Ши́лом ніде́ (ні́куди) ткну́ти див. ти́кати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 452.

Шило, ла, с.

1) Шило. шило в мішку не втаїться. Не удержится въ секретѣ, обнаружится. Ном. № 6798. Його й шило голить. Такой счастливый. Ном. № 1646. Не вміє й шила загострити. Ни къ чему не способенъ.

2) Заостренная палка, на которую натыкаютъ кусокъ рога для распариванія его. Вас. 163.

3) Шила бити. Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 31.

4) Шилом їхати. Ѣхать, запрягши лошадей гуськомъ. Вх. Зн. 82. Ум. Шильце. Побігла попадя до шевця і випросила у нього шильця і дратву. Чуб. II. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 494.

ши́ло (зменшене — ши́льце) —

1) інструмент у вигляді загостреного металевого або кістяного стержня з ручкою, який використовується перев. для проколювання дірок; об’єкт традиційних порівнянь і зіставлень стосовно непосидючих, невдатних, неспритних людей та ін.; кажуть: «Вхопив шилом патоки» або «Шилом каші не вхопиш». Ваше і шило б голило, а наш і ніж не бере (приказка); Проміняв шило на мило (приказка); Проміняв шило на мотовило (приказка); Шило в мішку не втаїться (М. Номис — щось потаємне виявиться обов’язково; ще кажуть: «Вилізло шило з мішка»); Його й шило голить (М. Номис — такий удачливий); Не вміє й шила загострити (приказка — ні до чого не здатний); Побігла попадя до шевця і випросила у нього шильця і дратву (П. Чубинський);

2) ши́ла би́ти — рід народної гри.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 649.