ШАПКА

ША́ПКА, и, ж.

1. Головний убір (перев. без полів, м’який, теплий). Чіпка махнув рукою, найшов шапку, надів на голову й вийшов з хати (Мирний, І, 1949, 256); Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити. Але Василик не падав і біг прудко, притримуючи лівою рукою штаненята (Довж., І, 1958, 391); Тимко не грався у війну. Він був хан. Його обвішали намистом із водяних лілій, зробили з лопуха шапку, посадили на копичку сіна і дали в руку шаблю, щоб він міг неслухняним татарам голови рубати (Тют., Вир, 1964, 471); *У порівн. Над морем острів підіймається високо: він лежить на морі, як зелена шапка (Ю. Янов., IV, 1959, 43); // також з ім. бирка, будьонівка, вушанка, зюйдвестка, кабардинка, магерка, папаха, рогатка і т. ін., з прикм. моряцький та ін. Головний убір спеціального призначення, певної форми чи виготовлений з певного матеріалу. На козакові шапка-бирка — Зверху дірка (Укр.. думи.., 1955, 5); У теплому піджаці і в шапці-вушанці, він ішов по глибокому снігу не поспішаючи (Панч, Ерік.., 1950, 100); На чоловіках білі свитки та білі шапки-магерки світилися наскрізь (Н.-Лев., II, 1956, 102); Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки (Л. Укр., III, 1952, 193); В сутінках я побачив молоде змучене обличчя в шапці-будьонівці (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 31); Шапка-зюйдвестка з широкими крисами, які опускались на спину, захищала голову від води (Ткач, Крута хвиля, 1956, 160); Одежа у всіх запорожців була по ранжиру однакова і одного кольору: жупан, ..чоботи-сап’янці, пояс шалевий і шапка-кабардинка кругла, наоколо і зверху навхрест обложена золотим позументом (Стор., І, 1957, 264); Прокопчук носив міліцейську шинелю з синього сукна, шапку-кубанку, штани-галіфе (Тют., Вир, 1964, 352); Сам [Чапаєв].., як стали під’їжджати ближче до панських військ, вискочив наперед, вуси підкрутив, шапку-папаху заломив, вихопив шаблю (Укр.. казки, 1951, 398); Позад олешківців рівно одбиває ногу ще й матроський загін — у чорних бушлатах, формених штанах, черевиках, на потилицях в’ються стрічки з моряцьких шапок (Ю. Янов., II, 1958, 193); // сполуч. із сл. червона, розм., заст. Розсильний. Я написала листа до Марії Костянтинівни, якого відправила через розсильного, або, як тоді називали, "червону шапку". А другого дня він приніс запрошення прийти до Заньковецької (Вітч., 7, 1967, 182).

Приклада́ти (прикла́сти) ру́ку до ша́пки див. приклада́ти; Фі́нська ша́пка див. фі́нський; Фрігі́йська ша́пка див. фрігі́йський.

◊ Важка́ [ти], ша́пко (ша́пка) Монома́ха — про щось, що вимагає великого напруження, великих зусиль для його здійснення, проведення і т. ін. З почуттям безнадійності Макар глянув на розкриту книжку, перегорнув кілька сторінок і знову вмочив перо в чорнило. Важка ти, шапко Мономаха!.. (Добр., Тече річка.., 1961, 134); Заки́дати шапка́ми кого — хвалькувате запевнення в легкій перемозі; Зало́млювати (заломи́ти, зала́мувати, залама́ти) ша́пку див. зало́млювати, зала́мувати; За ша́пку [бра́тися, взя́тися, вхопи́тися і т. ін.] — поспішно брати одяг, щоб якнайшвидше піти. Нічого старостам робити, мерщій за шапки та за палички, та мерщій з паном писарем з хати! (Кв.-Осн., II, 1956, 300); Хто тверезіший, собі став за шапку братись (Мирний, І, 1949, 259); Як часто за шапку береться, так не скоро піде (Укр.. присл.., 1955, 227); Грицько викурив люльку коло печі й узявся за шапку (Мирний, І, 1949, 307); [Річард (схопився з місця, за шапку):] Простіть, панове… час мені до школи… (Л. Укр., III, 1952, 95); Зніма́ти (зня́ти, здійма́ти, здійня́ти, скида́ти, ски́нути і т. ін.) ша́пку див. зніма́ти, здійма́ти, скида́ти; Лама́ти ша́пку див. лама́ти; М’я́ти ша́пку див. м’я́ти; На зло́дієві ша́пка гори́ть — видно, хто винуватий, видно, про кого йдеться; явне те, що хтось хоче приховати. [Деревіцький:] Чи не впала вам в око Горпина? [Торохтій:] Це вже вона вам наплела? [Деревіцький:] Чи бачите? На злодієві шапка горить!.. (Кроп., IV, 1959, 67); Накри́ти ша́пкою див. накрива́ти; Не під ша́пку кому що — не важке, не обтяжливе кому-небудь щось.— Що то молоді та здорові. Їм усяка робота не під шапку… Хіба скажете, що вони ось зараз із поля вернулися? Ніколи в світі!.. (Кучер, Трудна любов, 1960, 298); По ша́пці кого— геть кого-небудь (проганяти, усувати і т. ін.).— Об’явило заводоуправління про закриття, а робітники на це їм "зась" та по шапці їх, а заводи в свої руки… (Головко, II, 1957, 600); По ша́пці дава́ти (да́ти) кому: а) бити кого-небудь; б) звільняти, проганяти когось звідки-небудь; Ша́пка Монома́ха, заст.— царський вінець, який, за переказами, зберігається з часів князя Володимира Мономаха і є символом князівської та царської влади.

2. перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму. Зоя поїхала в другий кінець цеху, привезла щось схоже на зрізаний конус, шапку виливниці.., і поставила її на виливницю зверху (Собко, Біле полум’я, 1952, 298); Спочатку цей жар пробивався лише між зигзагуватими щілинками й розколинами великої вугільної шапки, потім щілини почали більшати, зливатися, вогонь запалав з усіх боків, побіг по шапці вгору (Сенч., Опов., 1959, 20); Таки поставив [Мирон], як хотів, своє гніздо: щоб і синя вода коло нього була, щоб і вулики дерев’яними шапками красувалися перед господарем (Стельмах, II, 1962, 42); // Верхня куполоподібна частина рослинності (перев. про крони дерев). На місці високих рівних верб лишилися пні: невисокі, густою кучерявою шапкою паростків увінчані (Ле, Ю. Кудря, 1956,13); Сліпучі промені, протнувши шапки сосен, спалахують іскрами на сніговому покрові (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 505); Львів потопає в гущавині садів і парків, подекуди вони закривають зеленими шапками почорнілі дахи з гонти і черепиці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 166); // також з ім. сніг або прикм. сніговий, білий, розм. Снігове покриття куполоподібної форми. У білих снігових шапках стояли мовчазні кипариси й чинари (Кучер, Голод, 1961, 377); Рогіз сухий стирчить із льоду, а біля нього — понамітано білі шапки (Гуц,., З горіха.., 1967, 157); Дрімали дерева, вкриті сніговими шапками (Хижняк, Тамара, 1959, 123); // Покриття верхньої частини гори (перев. снігове). На далеких вершках Карпат блискотіли ще здорові снігові шапки, мов іскристі діамантові корони (Фр., III, 1950, 250); Жодна вершина Кримських гір не зберігає на літо снігової шапки (Трубл., II, 1955, 143); Гори стояли навкіл, німі, похмурі, вкриті шапками снігів (Перв., Атака.., 1946, 119); // Густе волосся; шевелюра. Караїм-лікар врешті скінчив роботу і повернув до Джіафера своє бліде обличчя, ледве помітне з-під шапки кучерів (Коцюб., II, 1955, 154); // чого, у сполуч. з ім. дим, курява, піна і т. ін. Те, що покриває верх чого-небудь, клубочиться, знаходиться над чимось. Перед виром стоїть скісно поперек усеї ріки ряд великого каміння: немов здоровенні барани.., через воду йдучи, полягали та й закаменіли, а об їх хребти гнівно б’ється хвиля та вкриває їх величезними шапками білої піни (Фр., III, 1950, 7); Руда шапка куряви виросла в хмару, яка швидко насувалась (Донч., Дочка, 1950, 140); Над дахами рівними стовпами струнчиться з димарів дим і в’ється в небо, і аж там, десь угорі, клубочиться сивими шапками (Хижняк, Тамара, 1959, 136); Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (Коцюб., II, 1955, 151).

∆ Га́зова ша́пка, геол.— скупчення газу над чимось. Коли нафтовмісний шар під дією тектонічних рухів згинався у вигнуту складку, газ займав найвищу зону складки — її склепіння і утворював так звану газову шапку, нижче розміщувалась нафта, ще нижче — вода (Нафта.., 1957, 11); Кам’яна́ ша́пка, геол.— кам’яний верх чогось. Над соляною інтрузією формувалася кам’яна шапка, брекчія з уламків покривних порід, що просувалися вгору разом з сіллю (Геол. Укр., 1959, 466); Поля́рна ша́пка — льодовий і сніговий покрив полюса, а також хмара над ним. Полюси Марса оточені білими полярними шапками (Бесіди про всесвіт, 1953, 63); Температура полярної шапки [на Марсі] взимку падає до —100°, а влітку піднімається вище нуля. Шапка тане (Знання.., 4, 1966, 3).

Верхня частина гриба. Люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу (Стельмах, Гуси-лебеді.., , ); У культиваційних спорудах шапки поганок спочатку затінюють вирощувані рослини, а згниваючи, покривають їх пліснявою (Овоч., , ). Суцвіття соняшника. Коло печі копичилась солома і соняшникові шапки (Логв., Літа.., , ).

. с. г., розм., Сніп, що покриває зверху копу, стіжок і т. ін. Моя голова заслонена стоговою шапкою (Фр, II, , ); Возовиці ще немає, отож копи стоять з гордо піднесеними шапками — пишні, як ті шишки на весіллі (Кос., Новели, , ).

. спец. Заголовок великим шрифтом, тематично спільний для кількох статей у газеті, журналі тощо.

. розм. Міра, кількість чого-небудь, що може вміститися в такому головному уборі. — Ти думаєш, ми дурно насипали божому чоловікові шапку талярів? (П. Куліш, Вибр., , ); [Кармелюк:] Хлопці, ану, хто сміливий та жвавий, перетанцює Кармелюка — шапку грошей тому! (Вас., III, , ).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 407.

Шапка, ки, ж.

1) Шапка. Чуб. VII. 413. Чорт бери тапку, аби голова ціла. Ном. № 7282.

2) Снопъ съ развороченнымъ верхомъ, положенный сверхъ полукіпка. Лохв. у. Kolb. І. 63. Шух. І. 166.

3) — жидівська. Растеніе Leontodon taraxacum. Вх. Пч. І. 11. Ум. Шапочка, шапонька. Ізняв шапоньку та й поклонився. Чуб. III. 296.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 484.

ша́пка —

1) (зменшені — ша́почка, ша́понька) найдавніший тип чоловічих головних уборів (перев. без полів, м’який, теплий); узимку носили шапки з овечого хутра або із сукна з хутровою опушкою; знімають з поваги до господи й господарів, у церкві, на цвинтарі, а також вітаючись; іронізують: «Бараняча шапка на баранячій голові», «Не для шапки голова на плечах»; мала ритуальне значення; наречений у деяких місцевостях протягом усього весілля був у шапці; дружко викуповував у старшого дружка шапку жениха; при цьому співали: «Ой дай, мати, голку І ниточку шовку Пришити квіточку К зеленому барвіночку, І до квітки, і до китайці, І до Іванової шапці»; звичаї породили вислови: «Без шапки, як злодій», «На голій голові нечисті закубляться», «Скинь шапку, бо теща глухою буде», «Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка»; вислів ударити шапкою означає суворий виклик, суперечку чи прокляття, а обмінятися шапками символізує налагодження стосунків чи вступ у дружні взаємини. Ой то була в легіника кучерява чілка! В нього шапка на голові, а ти вже не дівка (коломийка); Чорт бери шапку, аби голова була ціла (М. Номис); Ізняв шапоньку та й поклонився (П. Чубинський);

2) ша́пка-невиди́мка — фольклорний образ чарівної шапки, за допомогою якої можна дістати все, чого забажаєш, оскільки той, хто її надіває, стає невиди́мкою (див.); хто бажає мати шапку-невидимку, той повинен знайти на Благові́щення (див.) вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини і закопати їх з головою під покутем; до Великодня ці горошини мають прорости; вирвавши їх, треба піти до храму, де ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, але його не видно, бо шапка на ньому — невидимка; треба підкрастися і зненацька схопити шапку; у народних оповіданнях роль шапки-невидимки часто належить чарівному колу, яке обводить парубок у третю ніч (найстрашнішу), щоб сховатися від відьом.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 647-648.