ХИБУВАТИ

ХИБУВА́ТИ¹, у́ю, ує́ш, недок.

1. на що, чим, у чому. Мати хиби (див. хи́ба 1, 2), недоліки в чомусь, бути слабким через що-небудь. Багато уваги на пленумі [Спілки письменників України] було приділено драматургії для дітей. Відзначалося, що деякі п’єси хибують на риторику, їх герої виписані за старими шаблонами та схемами (Рад. Укр., 10.I 1965, 4); Хоч Тимко і сміявся з Орисиних химер, він, сам того не помічаючи, теж хибував на них (Тют., Вир, 1964, 265); У критичному етюді «Європейська соціальна драма в кінці XIX століття» Леся Українка переконливо довела, чим хибувала «стара» романтична драма, саме у питанні взаємовідносин особистості та середовища (Рад. літ-во, 2, 1965, 20).

2. тільки 3 ос., кому що, діал. Боліти. — Мені зеленої масті треба, її не дають кому-небудь. До аптеки я сама люблю йти. Я ж мушу розповісти аптекареві, де й що мені хибує (Коб., III, 1956, 468); — На що скаржитеся?— Не певний, чи жінка зрозуміла його, перепитав: — Що вам хибує? (Вільде, III, 1968, 244)

ХИБУВА́ТИ², у́є, недок., ХИБНУ́ТИ, не́, док., безос., діал. Не вистачати; бракувати. Він сам не знав ще ясно, чого йому хибує, чого йому хочеться (Фр., V, 1951, 239); — Що за біс лисий! — думав він собі.— Здається, нічого мені не хибує, а радості в серці не чую… (Мак., Вибр., 1954, 3); Думка в нього [директора] була така, що мужик не здужає дорахуватися, чи в касі що хибує, чи ні (Март., Тв., 1954, 212); Небагато хибувало до того, щоб [Петрик] наголос був не розплакався (Черемш., Тв., 1960, 36); Де сила жива, життя кличе до бо́їв, Та вже ж не хибне там борців і героїв (Фр., XI, 1952, 376); // Не вродити (про хліб, плоди і т. ін.). Сей рік жито хибнуло, а ярина добра (Сл. Гр.); Великі дерева шануй, Що плід дають і в спеку тінь; А як і плід часо́м хибне, Чи ж тінь сама не є добром? (Фр., XI, 1952, 75).

&́9671; Не хибне́ кого хто, що — хто-, що-небудь не мине когось; кому-небудь не сховатися від кого-небудь. Таж над тобою тож завис беркут нестримний! Він не хибне тебе, хоч як високо ви́сить! (Фр., X, 1954, 44); Ще цього́ [не] хибува́ло — ще цього бракувало. — Ще цього хибувало! Мене прозивають міщанкою.., а за тебе будуть говорити, що купуєш булки по два крейцарі [крейцари] (Март., Тв., 1954, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 52.