ХВАЛИТИ

ХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, недок., перех. і без додатка.

1. Висловлювати похвалу, схвалення кому-, чому-небудь. — Чи добрі ж хазяїни Балаші? Чи мають худобу? — питала мати.— Та там такі робочі люди, що в нас у Семигорах і нема таких,— хвалив Лаврін (Н.-Лев., II, 1956, 315); Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті сл., 1968, 136); — Справжня господиня! — спробувавши галушки, хвалить батько дочку, а та лукаво посміюється: — Що я не зварю і як я не зварю, ви все хвалите. Видно, добре за вами нашій мамі жилося (Стельмах, II, 1962, 105); Ольга Карлівна дуже рідко хвалила, і тому кожна її похвала розцінювалася дорожче «відмінних» оцінок, поставлених деякими вчителями… (Коп., Десятикласники, 1938, 117).

2. Звеличувати, прославляти. Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч., II, 1963, 252); —Їхні попи співають і чорними устами хвалять господа бога, а на ризах в них кров… людська кров… (Коцюб., II, 1955, 177); Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду, ми його хвалимо в гімнах (Л. Укр., IV, 1954, 282).

&́9671; Жи́ти та (і) бо́га (до́лю, до́леньку) хвали́ти — жити, будучи задоволеним своїм становищем. — Тут би тілько жити та бога хвалити, а вона візьми та й умри! — гомоніли люди (Мирний, IV, 1955, 229); — Тобі, дочко, тільки жити та бога хвалити (Н.-Лев., III, 1956, 349); Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить, В добрі кохаться, всіх любити (Гл., Вибр., 1957, 165); Хвали́ти бо́га: а) див. бог; б) (у знач. присудк. сл.) добре, гаразд. — Ну, хвалить бога, що в князя є вино! — гукнув Потоцький, зирнувши на столи, заставлені бутлями з горілкою та винами (Н.-Лев., VII, 1966, 80); — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити бога (Стельмах, І, 1962, 330); Хвали́ти до́лю — те саме, що Хвали́ти бо́га. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого — кажу,— хвалити долю! Все гаразд (Вишня, І, 1956, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 33.

Хвалити, лю́, лиш, гл. Хвалить, восхвалять. Мого свекорка гудять, а батенька хвалять. Мет. 125. Парубок так радіє та Бога хвалить, та панові дякує. Рудч. Ск. II. 9. Хвалити бо́га. Слава Богу. Хвалить Бога, що ти приїхав, а то я тут турбувалась. Рудч. Ск. II. 142. Ти ж у мене, хвалить Бога, молода й хороша, як ягода. МВ. ІІ. 64. Хвалить Бога милосердного, ні одного козака з війська не втеряли. АД. І. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 389.