ХАПНУТИ

ХАПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Однокр. до хапа́ти¹. Мартин вислизнув з кімнати, мов із парні. Хапнув з лавки у кухні капелюх і вийшов надвір чимскоріш… (Козл., Ю. Крук, 1957, 17); Він невтомно кидав та й кидав свою блешню, бо знав секрет — може не клюнути цілий день, а під самий кінець, десь у сутінках, раптом хапне, і тоді лови мить (Чаб., Тече вода.., 1961, 46); Дівча зиркнуло на юнака, рвучко повернулося до матері і хапнуло з рук срібняки (Досв., Вибр., 1959, 242); Він хапнув повітря й присилував себе втриматися на ногах (Смолич, І, 1947, 120); [Кукса:] Ану, навідаюсь до свого кладу, чи не хапнув його Антон?.. (Кроп., І, 1958, 204); Онук хапнув з літератури Жирнющу двійку. Дід скипів (Воскр., Подивись.., 1962, 49).

&́9671; Хапну́ти ли́ха — те саме, що Набра́тися (ковтну́ти і т. ін.) ли́ха (див. ли́хо¹). — Менше б поривалися, легше б на світі жилось,— бубонить Корній.— Для школярів та студентів — всі оті поривання, поки лиха ковшем хапнуть та порозумнішають… (Гончар, Тронка, 1963, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 22.

Хапнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ хапати. Хапнув обома лапами. Чуб. І. 142.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 386.