УДАРЯТИСЯ

УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УДА́РИТИСЯ (ВДА́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.

1. Наштовхуючись під час руху на кого-, що-небудь, спричиняти удар, удари. От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вода викрутила дно, і там тепер глибоко (Хотк., II, 1966, 401); Балабуха ввійшов у пасіку. Одна бджола вдарилась в його лице, неначе хто її кинув з усієї сили (Н.-Лев., III, 1956, 21); Вдарившись буферами, шарпнувся, зрушився з місця ешелон (Гончар, II, 1959, 172).

2. Наштовхуючись на кого-, що-небудь, зіштовхуючись з кимось, чимось, зазнавати болю від ударів; забиватися. Марія спіткнулась і з усієї сили ударилась об піч лобом (Н.-Лев., II, 1956, 116); Бригадир дав Мишуні перше доручення — допомогти кріпильникам. Хлопець так рвонувся, що вдарився головою об покрівлю (Ю. Янов., II, 1954, 148); — Де ж Іван? — Хай його кат бере! — сердито тріпнула рукою і боляче вдарилася пальцями об.. ослін (Стельмах, II, 1962, 24); * Образно. Шумів ліс, іще раз ударилась грудьми об нього буря і вдруге труснула, і втретє загула, дожидаючи своєї пори (Ю. Янов., І, 1958, 317); * У порівн. Ступивши швидкою ходою ступнів з десяток, зупинивсь [Петро] ізнов, наче об стіну вдаривсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 101); // Стукатися (перев. головою) об щось, навмисне завдаючи собі ударів. — Моя ти доленько! Без його Що я робитиму? До кого Я прихилюся?.. — І небога Кругом зирнула, і о мур, Об мур старою головою Ударилась, і трупом пала Під саму браму (Шевч., II, 1963, 292); Плутаюсь я між могилами та й плутаюсь. Двічі вдарилась лобом об кам’яні хрести, аж синяки собі понабивала (Н.-Лев., III, 1956, 258); Ударилась об землю ластівка — перекинулась старою бабою та й стала під вікном у Олени (Вовчок, І, 1955, 53).

Уда́ритися в (об) гру́ди [рука́ми] — те саме, що Уда́рити [себе́] в (об) гру́ди [рука́ми] (див. ударя́ти). Сердешна Оксана так вдарилась у груди, та впала в подушки, щоб мати не почула її голосіння (Кв.-Осн., II, 1956, 442); Палажка так і вдарилась у груди (Барв., Опов.., 1902, 139); Уда́ритися об (у) по́ли [рука́ми] — те саме, що Уда́рити об (у, в) по́ли [рука́ми] (див. пола́). Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі (Шевч., II, 1953, 120); Стара Подорожниха вдарилась у поли: — Ой, та куди ж ви так швидко? (Збан., Доля, 1961, 71); Кинулись [Орлик з Ластівкою] у такі обійми, що навіть дід Дем’ян ударився руками об поли, а бабуся залилась радісними слізьми (Лев., Драми.., 1967, 168).

3. до кого, розм., заст. Звертатися до кого-небудь звичайно з яким-небудь проханням. З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Мирний, V, 1955, 398); Я вдарилась оце до вас, моя госпоженько: усі люде кажуть, що ви.. багато вже декому запомагали (Барв., Опов.., 1902, 157); — Такий-то був мені сон, козаче! Проходить день, другий — ніяк його не забуду. Ударилась я до ворожки (П. Куліш, Вибр., 1969, 68).

4. тільки док., розм. Відправитися, податися куди-небудь. Вдарився я в Крим з чумаками (Щог., Поезії, 1958, 82); Хаєцький, обкрутнувшись на перехресті, вдарився із своїм транспортом на північну околицю станції (Гончар, III, 1959, 378); Самі вороги доокола, весь світ повний лютих звірів. Мов у темному, страшному лісі заблудила [Маруся] глупої півночі і, куди вдаритися, не знає (Хотк., II, 1966, 95).

Уда́ритися бі́гти — швидко побігти. Яків рвав траву, ламав гілля, вертівся між собаками, одгонився — далі ударився бігти (Вас., II, 1959, 64); Уда́ритися вро́зтіч — розбігтися у різні боки, утекти. Чимала валка парубків показалася з улиці.. Дівчата вдарилися врозтіч (Мирний, III, 1954, 42).

5. тільки док., на кого. Кинутися на кого-небудь; атакувати когось. Та й затягла [Мотря]: «Ой чумаче, чумаче, хрещатий барвінку!» Дівчата й собі підхопили, а чумаки йдуть та тільки поглядають, а далі як ударяться на нас! Ми врозтіч (Вовчок, І, 1955, 59); Тільки Сивоок мужньо вдарився на ромеїв, сподіваючись пробитись, і таки звалив кількох (Загреб., Диво, 1968, 287).

6. у що, розм. Почати з захопленням робити що-небудь, займатися чим-небудь. А князь тим часом ударився в історію, почав пояснювати причини, що породили опришківство (Гжицький, Опришки, 1962, 44); Син теж любив птицю і в дитинстві собі майстрував крила, а тепер для чогось вдарився в невідому політику (Стельмах, І, 1962, 430); Короткочасна робота вантажником на базі тільки навела його на думку вдаритись у комерцію з картками (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 140).

Уда́ритися в горі́лку (до горі́лки) — почати пиячити. Ото як народився Христос, так, значить, святому Йосипу досадно стало. Все ж таки жінка його, а дитинча від святого духа. От він у горілку й ударився (Україна.., І, 1960, 95); Думав [Мартин Прокопович] — до горілки вдаритись, та чистота душі втримала (Коп., Навколо полум’я, 1961, 125); Уда́ритися в ма́ндри — почати мандрувати. Мені нужда, що вона в мандри вдарилась? (Мирний, III, 1954, 115); Уда́ритися в сльо́зи (плач, рідко в плачі́) — почати плакати. Знов дрочаться діти, поки він [Івась] не удариться в сльози (Григ., Вибр., 1959, 126); Жінка знеможено присіла біля столу, безсила дати раду двом малятам, які на знак протесту проти незрозумілого для них примусу — не лізти до батька, дружно вдарилися в плач (Досв., Вибр., 1959, 236).

7. у що, розм. Впадати у якийсь стан. Не плач, не плач, дівчинонько, не вдаряйся в тугу, Велю тобі заміж іти, бо я знайшов другу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 286); У гнів, дурень, ударився: ні губами, ні зубами не достане [зірки] (Ковінька, Кутя.., 1960, 65).

◊ Уда́ритися в обра́зу (амбі́цію) — дуже образитися. — Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299); — Що?! — Кажу — поженимось… Я ж не малолітній, — вдарився Остап в амбіцію (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 263); Уда́ритися в кра́йнощі (кра́йність) — те саме, що Впа́сти в кра́йнощі (кра́йність) (див. кра́йнощі, кра́йність). Із промови д. Глушкевича.. можна би догадуватися, що в таку крайність ударилися ті молоді люди з властивою всім малоосвіченим людям категоричністю тому лише, що перед тим держалися іншої крайності (Фр., XVI, 1955, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 390.

Ударятися, ряюся, єшся, сов. в. ударитися, рюся, ришся, гл.

1) Только сов. в. Удариться, ударить себя. На руках понесуть тебе, щоб не вдаривсь об камінь ногою. Єв. Мт. IV. 6. Да вдарилась мати, об поли руками: тепер же я, мої діти, пропали із вами. Н. п. Ой підлинув соколонько під зелений сад та вдарився крилечками об зелений сад. Мет. 177. Шляхтянка скрикнула, підняла руки до неба і, як нежива, вдарилась об землю. Стор. МПр. 139.

2) Бросаться, броситься, побѣжать. Дівчата вдарилися в-ростіч. Мир. Пов. І. 148. В погонь…. ударилась за Марком. Мнж. 26. Ударитись навтікача. Броситься бѣжать.

3) Отправляться, отправиться. Ударилась в город мамкувати. Щог. В. 100. У мандри вдарилась. Отправилась въ дорогу, пошла бродяжничать. Мир. Пов. 11. 95.

4) Обращаться, обратиться къ кому, прибѣгнуть къ кому. Вона вдарилась до знахарки. ЗОЮР. II. 34. Вдарятися в що. Прибѣгать къ помощи чего, обращаться къ чему. Не плач, мати Оврамихо, не вдавайся вліки, — випроводила сина Овраменка у поход навіки. Не плач, мати Оврамихо, не вдаряйсь в ворожки, — поховали сина Овраменка в степу край дорожки. Грин. III. 584. См. Вдаватися.

5) Ударитись у голос, у плач. Заплакать. Г. Барв. 58.

6) — у тугу. Запечалиться. Чуб. V. 402.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 318.